Рішення № 64517214, 31.01.2017, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/2679/16-ц

Провадження № 2/192/42/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" січня 2017 р. Солонянський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Щербини Н. О.,

за участі секретаря судового засідання Сербіної Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі і гідності, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог від 29 серпня 2016 року, 11 листопада 2016 року, 21 листопада 2016 року звернулася до суду з позовом до відповідачів про захист честі і гідності. Просила суд визнати недостовірною інформацію, яку розповсюджують відповідачки про те, що позивачка бабуся-відьма та робить людям зле; зобовязати їх вибачитися публічно перед нею у сільському клубі в присутності депутатів громади та усіх жителів села та спростувати інформацію, що вона бабуся-відьма, справжня відьма та робить людям зло, а також стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 12000 гривень.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 1961 року майже усе життя працювала в дитячому садочку на посаді музичного керівника в м.Нікополь, а потім в с.Єлізарово (Святовасилівка) Солонянського району Дніпропетровської області, а за весь період робити мала лише заохочення з боку адміністрації та повагу з боку колег. У 1995 року вона вийшла на пенсію за вислугою років, але продовжувала працювати в дитячому садочку та навчати дітей музичному мистецтву. В 2014 році стала помічати, що сусідка стала робити їй зло, а саме: обрізала дерева (шовковицю) без її дозволу, пасла кіз та курей на її городі, отруїла її собаку, а потім взагалі почала розповсюджувати чутки по селу, що позивачка відьма та займається чаклунством.

Приблизно 27-30 червня 2016 року відповідач ОСОБА_2 вийшла на вулицю та почала розповідати сусідам - ОСОБА_5, ОСОБА_6 та іншим, що позивач відьма, а потім в церкві 07 липня 2017 року в с. Єлізарово (Святовасилівка) Солонянського району Дніпропетровської області після сповіді, відповідач ОСОБА_2 підійшла до батюшки, але він відмовив їй в сповіді, після чого ОСОБА_2 голосно, щоб всі чули сказала, що позивач відьма.

Відповідачка ОСОБА_4, яка є вчителем Єлізарівської сільської школи, між вчителями та учнями розповсюджує чутки що позивач відьма, а ОСОБА_3, донька якої навчається в її класі, учителем якої є ОСОБА_4, після занять разом зі своєю подругою ОСОБА_7, повиривали ноти з музичних збірників, а після занять з ОСОБА_8, у позивача пропала сім карта «Київстар». Одного разу після занять з ОСОБА_8, донькою відповідачки ОСОБА_4, повернувшись додому, позивачка помітила, що в неї у працюючому електрокаміні між спіралями вткнута накидка зі стільця, яка почала вже тліти, в результаті чого позивач вирішила припинити заняття з донькою відповідачки, на що отримала погрози на свою адресу.

Крім того, позивачка посилається на те, що донька відповідачки ОСОБА_3, хотіла займатися музикою, на що позивач дала згоду, але дитина дома не займалася, в результаті чого позивач зрозуміла, що це зроблено з метою лише проникнення до її будинку, щоб робити позивачеві зло. Відповідачка ОСОБА_3 наговорила батькові однієї дівчинки, що позивач відьма, в результаті чого дитина перестала займатися з позивачем музикою, а батько її зіпсував позивачеві замок у вхідних дверях, поставив шпінгалет.

На думку позивачки відповідачі вчать дітей, яких позивач навчає музиці, робити зло їй, а саме: підкидають нечистоту в будинок, нищать її майно, у позивача пропадають власні речі, з приводу чого позивач зверталася до сільського голови.

Через її відповідачів, учні 7-11 класів Єлізарівської середньої школи в період з 2014 року по даний час, також вважають позивача бабусею-відьмою, а учениця 11-го класу ОСОБА_7, взагалі позивачеві в обличчя сказала, що вона екстрасенс, тому повинна захищати свою вчительку. В маршрутках, на базарі, на вулицях, її називають бабусею-відьмою, постійно озираються на вулиці, не вітаються.

Зі слів відповідачів, позивачці потрібно звернутися до лікаря-психіатра, оскільки в неї проблеми з головою, а також вони розповсюджували чутки, що батьки дітей яких позивач навчала музиці, прибирали в її будинку, що є недостовірними даними, оскільки були лише випадки коли батьки допомагали на городі, на подвірї, а за їх допомогу позивач не брала грошей за навчання їх дітей, яке складало всього 5 гривень за урок.

Щодо таких дій відповідачів, позивач звернулася до селищного голови та депутатів, щоб відповідачів привселюдно спростували відомості та вибачилися перед позивачкою за свої висловлювання, на що відповідачі відмовилися. Оскільки відповідачі в добровільному порядку не бажають вибачитися перед позивачем та спростувати поширені ними відомості, тому вона змушена звернутися з позовом до суду за захистом своєї честі та гідності, а також відповідно до п.15 Постанови пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» прохала стягнути з відповідачів 12000 гривень моральної шкоди, по 4000 гривень з кожної.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 31 січня 2017 року позовні вимоги підтримала в повному обсязі з урахуванням уточнених вимог та пояснила, що вона вийшла на пенсію в 2003 році, а з 2004 року до неї додому приходили діти навчатися музиці. Коли приходили діти відповідачів, то у позивача почали пропадати речі. Донька відповідачки ОСОБА_4 в камін позивачки підкладала серветку, через що міг загорітися будинок, після чого позивач відмовилася займатися музикою з донькою відповідачки, в результаті чого в її адресу були погрози. Відповідачка ОСОБА_3 є невісткою двоюрідного брата позивачки, а її дитина ходила на уроки музики, проте музикою не займалася, а на навчання вони ходила лише з метою проникнення до будинку позивачки. Потім і інші учні 7-11 класів почали ламати замки, обдирали краску, кидали в подвіря піря. Позивачка пояснила суду, що одна знайома вчителька їй сказала, що про неї в селі говорять, що вона відьма, але повідомити суду прізвище вчительки відмовилася. Про те, що вона бабуся-відьма вона особисто чула від ОСОБА_2, а про те що такі чутки розповсюджують і інші відповідачі від жителів села. Моральну шкоду обґрунтовувала тим, що у неї пошкоджено багато речей, які коштують грошей, а шубу відновити взагалі неможливо, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2, яка належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, в судове засідання не зявилася. Згідно письмових заперечень поданих до суду 07 грудня 2016 року та 30 січня 2017 року (а.с.67,76), прохала відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_1, оскільки вона ніколи не ганьбила її добре імя, не шкодила належне їй майно, не обдирала плівку з вікон, не труїла собаку, та взагалі не робила нічого поганого ОСОБА_1, просила розглядати справу за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_3, яка належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, в судове засідання не зявилася. Згідно письмових заперечень поданих до суду 07 грудня 2016 року та 30 січня 2017 року (а.с.69,78), прохала відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_1, оскільки не розповсюджувала ніяких слухів, щодо того, що ОСОБА_1 відьма, не шкодила її майно. Вважає, що звинувачення позивачки є безпідставними,просила розглядати справу за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_4, яка належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, в судове засідання не зявилася. Згідно письмових заперечень поданих до суду 07 грудня 2016 року та 30 січня 2017 року (а.с.68,77), прохала відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_1, оскільки звинувачення останньої є безпідставними та надуманими, просила розглядати справу за її відсутності.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши надані докази, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст.10, 11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим законом.

Статтею 34 Конституції Україникожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим відповідно дост. 68 Конституції Україникожен зобов'язаний неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв'язку з цимст. 32 Конституції Українипередбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, при цьому з урахуванням практики застосування Конвенції, межі свободи вираження думок залежить від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечуватися баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права чи інтересу, а відповідно ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, оскільки згідно ст.47-1 Закону «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, якими є, за винятком образи чи наклепу, висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумаченні як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, в тому числі вживання гіпербол, алегорій, сатири. При цьому оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Стаття 269 ЦК Українивизначає, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно, зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, згідно з ч.1ст. 271 ЦК України.

Відповідно до п.15 Постанови пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, а під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Однак, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Пунктом 18 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Правиламист. 275 ЦК України, передбачено, що захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановленийглавою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України), а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді

Судом встановлено, що позивач надає приватні уроки музичного мистецтва дітям шкільного віку. ЇЇ уроки також відвідують діти відповідачів.

Вислови про те, що вона «бабуся-відьма» позивачка чула безпосередньо від ОСОБА_2, а від інших відповідачів не чула, а лише знає зі слів інших осіб, що вони розповсюджують такі відомості.

Однак суд вважає, що вислів «бабуся-відьма» є лише оціночним поняттям і не містить відомостей про конкретні факти, події та явища. При уточнені позовних вимог інших висловів позивачкою не наведено, як не зазначено їх і в судовому засіданні, а тому суд позбавлений можливості перевірити та оцінити їх правдивість.

В судовому засіданні не доведено позивачкою та не надано доказів того, що відповідачі розповсюджували саме недостовірну інформацію, спрямовану на заподіяння шкоди честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_1, а не оціночні судження.

Суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 не вийшла за межі вільного вираження своїх поглядів і переконань, право на яке гарантоване статтею 34 Конституції України та статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, оскільки цими ж правовими нормами передбачені і обмеження вільного вираження поглядів та переконань для захисту репутації або прав інших людей. Стосовно розповсюдження відомостей про те, що позивач «бабуся-відьма» іншими відповідачами по справі, то позивач взагалі не довела суду, що такі відомості и саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки позивач чула таке лише зі слів інших осіб.

Відповідно до п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» передбачено, що відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, ч. 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов'язувати відповідачів вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у ст. ст. 16, 277 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: порушення зобов'язання; збитки; причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; вина.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до норм ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодування в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи зі змісту вищезазначеного, при вирішенні вказаного спору, у судовому засіданні підлягала обовязковому встановленню наявність самої такої шкоди; протиправна, винна поведінка у формі дій або бездіяльності відповідача; причинний звязок між діями або бездіяльністю відповідача та наслідками, у вигляді шкоди, що були заподіяні позивачеві.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши встановлені по справі обставини в їх сукупності, суд дійшов до висновку про недоведеність заявлених вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

При вирішенні даного спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Однак позивач ОСОБА_1 не довела факту заподіяння їй моральної шкоди, за яких обставин чи якими діями відповідачів вони заподіяні.

На підстави викладеного, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.

У звязку з відмовою у задоволенні позову відповідно до норм ст.88 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню позивачу та стягненню з відповідачів не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.32,34,68 Конституції України, ст.ст.16,269,271,277 ЦК України, постановою пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 209, 212-215ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі і гідності, стягнення моральної шкоди, в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Солонянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина