Рішення № 64516469, 31.01.2017, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/7306/16-ц

2/212/664/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2017 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі;

Головуючого судді; ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання; ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста ОСОБА_3 за участю представника позивача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, позовну заяву ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_7» про стягнення моральної шкоди, в звязку з ушкодженням здоровя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_7» про стягнення моральної шкоди, в звязку з ушкодженням здоровя, в якому просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_7» на його користь 275600 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, обґрунтовуючи свої вимоги тим що, він пропрацював у на підприємстві відповідача - шахті ім. Фрунзе ВАТ «Суха Балка» (правонаступник якого є - ОСОБА_8 «Євраз ОСОБА_7») в період з 28 серпня 1970 року по 24 червня 2005 року за посадами: підземний помічник бурильника 5 розряду, підземний бурильник 7 розряду, підземний бурильник свердловин 5 розряду, підземний електрослюсар з ремонту гірничого обладнання 3 5 розрядів, поверхневий електрослюсар 5 розряду. Звільнений із підприємства відповідача за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Рішенням лікувальної - експертної комісії Українського науково - дослідного інституту промислової медицини в 1993 році йому було встановлено професійне захворювання за діагнозом: радикулопатія попереково крижова на фоні нестабільності сегменту, з вираженими статико динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двостороннім кульшовим періартрозом 2 ступеню.

Висновком МСЕК йому первинно 18 січня 1994 року було встановлено 50% втрати професійної працездатності - по радикулопатії та встановлено 3 групу інвалідності. Наступним переоглядом 07 лютого 1995 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності та залишено третю групу інвалідності. При наступних переоглядах відсоток втрати працездатності не змінювався: 01 січня 1996 року, 23 грудня 1997 року, 15 лютого 1999 року, 08 лютого 2000 року, 25 січня 2001 рок 60% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, 09 січня 2003 року йому при черговому переогляді встановлено 60% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності на безстроковий термін.

Згідно висновків лікарів йому протипоказана важка фізична праця, переохолодження, часті нахили, довге перебування в вимушеній позі тіла, підняття важких предметів. Він обмежений у виборі роботи, оскільки йому заборонено працювати в зазначених умовах праці. Також йому рекомендовано спостереження у лікарів за місцем проживання, постійний прийом лікарських засобів, оздоровлення в санаторії профілакторії, санаторно курортне лікування, щорічні курси реабілітації. Окрім того, він постійно переносить і фізичні страждання, а саме: постійний ниючий біль в поперековій ділянці з іррадіацією в обидві ноги; суглобовий біль почуття оніміння в ногах, обмеження рухів і біль в ліктьових, плечових, колінних і кульшових суглобах; утруднена хода, періодично сильний біль в попереково крижовому відділі хребта, судоми в м`язах.

Професійне захворювання спричинило йому моральні страждання та переживання, оскільки він сумлінно працював на підприємстві відповідача все своє життя, а відповідач натомість недотримувався правил охорони праці, тим самим ушкодив його здоров'ю.

Таким чином, відповідач, незабезчивши на його робочому місці безпечні та нешкідливі умови праці, порушив його законні права, що призвели до професійного захворювання, втрати працездатності, до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткові зусиль для організації свого життя.

У судовому засіданні представник позивача, який діє на підставі довіреності, підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на зазначені в позовній заяві обставини, зазначивши, що в звязку з отриманим професійним захворюванням, втратою працездатності в розмірі 60% на безстроковий термін, ОСОБА_6 зазнає фізичного болю та моральних страждань.

Представник відповідача ОСОБА_8 «Євраз ОСОБА_7»,допитаний в судовому засіданні позов не визнав, суду зазначив, що позивач працював в шкідливих умовах на підприємстві з 1970 року по 2005 рік у підземних умовах. Внаслідок роботи в шкідливих умовах позивач отримав хронічне професійне захворювання, внаслідок чого йому повторно у 2001 році було встановлено 60% безстроково.

Відповідно до норм статей 153 та 237 КЗпП України, відносини, що виникають із страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, регулюються окремим спеціальним Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV, прийнятим відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідно до якого застраховані особи мають право, серед іншого, на відшкодування моральної шкоди.

Відносини, які виникають з такого виду загальнообов'язкового державного соціального страхування, як страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, врегульовані окремим Законом N 1105-XIV, яким встановлені спеціальні норми, що регулюють відшкодування шкоди.

Ч. 2 ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відносини. що виникають із страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, регулюються окремим законом, прийнятим відповідно до цих Основ;

ст. 255 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно якої, види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування.

ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону N1105-XIV.

У п. 4.2. рішення Конституційного ОСОБА_7 України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) від 27 січня 2004 року N 1-рп/2004 (Справа N 1-9/2004), зазначається, що передбачене статтею 237і КЗпП України і статтею 1167 Цивільного кодексу України відшкодування моральної шкоди як один зі способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, не застосовується до осіб, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону N 1105-XIV. Зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб'єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV зі змінами і доповненнями (далі - Закон № 1105-XIV) передбачено, що цей Закон № 1105-XIV відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Так, ч. 1 ст. 35 Закону № 1105-XIV, передбачає, що дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 36, 40, 41 Закону N 1105-XIV, усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Згідно п. 27 ст.77 Закону України „ Про Державний бюджет України на 2006 рік „ було зупинено дію на 2006 рік абзацу 4 ст. 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей), п.п. Е п.1 ч.І ст. 21, ч.З, ст. 28 та ч.З ст. 34 Закону N 1105-XIV, п.22 ст.71 Закону України „ Про Державний бюджет України на 2007 рік" № 489-V від 19.12.2006 року на 2007 рік зупинено дію абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку). А згодом, Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року N 717-V норми щодо відшкодування Фондом СС НВ ПЗ моральної шкоди потерпілим від нещасного випадку чи професійного захворювання на виробництві були виключені із спеціального Закону України №1105 -XIV від 23 вересня 1999 року.

Враховуючи вищевикладене, та той факт, що чинним законодавством України, яке регулювало спірні правовідносини у період після 20.03.2007 p.. а саме Законом України "Про загальнообов'язкове державне страхування" від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV, не передбачено відшкодування моральної шкоди потерпілим і членам їх сімей позивач взагалі не має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків ні за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків ні за рахунок підприємства.

Крім того, згідно статті 237 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на яку послався суд першої інстанцій при ухваленні оскаржуваного рішення, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як зазначається у абзаці 1 пункту 3 постанови пленуму Верховного ОСОБА_7 України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - постанова Пленуму ВСУ N 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Слід зазначити, що характер відповідальності за заподіяння моральної (немайнової) шкоди є матеріальний, оскільки будь яка із сторін індивідуальних чи колективних трудових відносин при заподіянні моральної (немайнової) шкоди іншій стороні відшкодовує (компенсує) цю шкоду у матеріальній формі.

Матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору - працівника або власника (уповноваженого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок протиправного, винного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі і порядку.

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове правопорушення (як майнове, так і немайнове) сторін трудових правовідносин, тобто противоправне, винне невиконання чи неналежне виконання однією зі сторін трудового договору (індивідуального чи колективного) своїх трудових обов'язків, яке спричинило заподіяння шкоди (як майнової, так і немайнової) іншій стороні трудових правовідносин.

Так, згідно частини 2 стані 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Вищезазначені вимоги конкретизуються, зокрема, у частині 4 етапі 153 КЗпП України, яка зазначає, що власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Елементи трудового правопорушення є одночасно умовами матеріальної відповідальності сторін трудового договору. Такими умовами є: наявність прямої дійсної шкоди; протиправність дії або бездіяльності однієї зі сторін трудового договору (невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків); причинний зв'язок між протиправним порушенням стороною трудового договору свого обов'язку і шкодою (як майновою, так і немайновою), що наступила, тобто результат з неминучістю випливає із заподіяного однією зі сторін трудового договору діяння (дії або бездіяльності); вина однієї зі сторін трудового договору. Слід зазначити, що на відміну від цивільно-правової майнової відповідальності, коли передбачаються випадки майнової відповідальності без вини, матеріальна відповідальність у трудових відносинах не може наступити без вини.

Для настання матеріальної відповідальності необхідною є наявність всіх вказаних умов у сукупності, оскільки відсутність однієї з умов не створює складу трудового правопорушення (як майнового, так і немайнового) та унеможливлює виникнення матеріальної відповідальності.

Вищезазначене підтверджується постановою Пленуму ВСУ №4, а саме як зазначено у пункті 5 цієї постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди серед іншого підлягають протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З урахуванням пункту 18 постанови пленуму Верховного ОСОБА_7 України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до пункту 2 постанови пленуму Верховного ОСОБА_7 України № 6 від 27.03.92 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

У абз. 3 пункту 5 Постанови Пленуму ВСУ №4 зазначається, що особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. Правова норма ст. 237 КЗпП України не містить положення про те, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у повному обсязі незалежно від вини.

Тобто, враховуючи вищезазначені положення Постанови Пленуму ВСУ № 4, неправомірні дії чи бездіяльність та вина власника або уповноваженого ним органу є обов'язковими передумовами виникнення правовідносин з відшкодування моральної шкоди. Тому, наявність неправомірних дій чи бездіяльності та вини заподіювача підлягає обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди.

Як вбачається з акту розслідування хронічного професійного захворювання позивача причинами професійного захворювання позивача є виконання робіт, в умовах несприятливого мікроклімату, характерним для підземних дільниць шахти.

Таким чином, наявність вищезазначених шкідливих виробничих факторів є особливістю виробничого процесу на підприємстві, які не можуть бути усунуті роботодавцем у повній мірі.

Тому, не вбачається наявність неправомірних дії чи бездіяльності або вини відповідача по відношенню до позивача.

Тому, якщо власник або уповноважений ним орган забезпечив працівників, які працюють в шкідливих умовах праці, засобами колективного та індивідуального захисту і скоротив час дії шкідливих виробничих факторів (захист часом), такі умови матеріальної відповідальності власника або уповноваженого ним органу як протиправність дії або бездіяльність (невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків) та вина, відсутні.

У зв'язку з цим немає підстави виникнення матеріальної відповідальності, тобто відсутнє сам склад трудового правопорушення (як майнове, так і немайнове).

Що стосується підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних страждань, то слід зазначити наступне. Згідно абз. 1 пункту 4 Постанова Пленуму ВСУ № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, зокрема, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до абз. 2 пункту 5 Постанови Пленуму ВСУ № 4, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується Факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо заподіянню йому моральної шкоди та не обґрунтував розмір її суми.

Тому представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_7 в судовому засіданні встановлено що, позивач ОСОБА_6 пропрацював у на підприємстві відповідача - шахті ім. Фрунзе ВАТ «Суха Балка» (правонаступник якого є - ОСОБА_8 «Євраз ОСОБА_7») в період з 28 серпня 1970 року по 24 червня 2005 року за посадами: підземний помічник бурильника 5 розряду, підземний бурильник 7 розряду, підземний бурильник свердловин 5 розряду, підземний електрослюсар з ремонту гірничого обладнання 3 5 розрядів, поверхневий електрослюсар 5 розряду. Звільнений із підприємства відповідача за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Рішенням лікувальної - експертної комісії Українського науково - дослідного інституту промислової медицини в 1993 році ОСОБА_6 було встановлено професійне захворювання за діагнозом: радикулопатія попереково крижова на фоні нестабільності сегменту, з вираженими статико динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двостороннім кульшовим періартрозом 2 ступеню.

Висновком МСЕК ОСОБА_6 первинно 18 січня 1994 року було встановлено 50% втрати професійної працездатності - по радикулопатії та встановлено 3 групу інвалідності. Наступним переоглядом 07 лютого 1995 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності та залишено третю групу інвалідності. При наступних переоглядах відсоток втрати працездатності не змінювався: 01 січня 1996 року, 23 грудня 1997 року, 15 лютого 1999 року, 08 лютого 2000 року, 25 січня 2001 рок 60% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, 09 січня 2003 року йому при черговому переогляді встановлено 60% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності на безстроковий термін.

Згідно висновків лікарів ОСОБА_6 протипоказана важка фізична праця, переохолодження, часті нахили, довге перебування в вимушеній позі тіла, підняття важких предметів. Він обмежений у виборі роботи, оскільки йому заборонено працювати в зазначених умовах праці. Також позивачу рекомендовано спостереження у лікарів за місцем проживання, постійний прийом лікарських засобів, оздоровлення в санаторії профілакторії, санаторно курортне лікування, щорічні курси реабілітації. Окрім того, позивач постійно переносить фізичні страждання, а саме: постійний ниючий біль в поперековій ділянці з іррадіацією в обидві ноги; суглобовий біль почуття оніміння в ногах, обмеження рухів і біль в ліктьових, плечових, колінних і кульшових суглобах; утруднена хода, періодично сильний біль в попереково крижовому відділі хребта, судоми в м`язах.

Вислухавши представників сторін, вивчивши письмові матеріали справи, оцінивши у сукупності докази, надані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню, за таких підстав.

ОСОБА_7 встановлено що згідно до записів у трудовій книжці позивача останній пропрацював в період з 28 серпня 1970 року по 24 червня 2005 року за посадами: підземний помічник бурильника 5 розряду, підземний бурильник 7 розряду, підземний бурильник свердловин 5 розряду, підземний електрослюсар з ремонту гірничого обладнання 3 5 розрядів, поверхневий електрослюсар 5 розряду. 24 червня 2005 року був звільнений із підприємства відповідача за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 3 від 10 січня 1994 року, комісією в складі представників керівництва ОСОБА_8 «Євраз ОСОБА_7», встановлено обставини, при яких ОСОБА_6 отримав професійне захворювання, а саме до 1977 року перфоратори не мали засобів шумопоглинання і генеруючий ними шум досягав 120 122 дБа, з 1977 року. вони оснащаються ковпаковими резиновими заглушками, котрі навіть в нормальному, робочому стані знижують шум до 112 114 дБА при ГДК 80 дБА. Беруші, що застосовуються не відповідають вимогам ГОСТ 12.4.051 78 по заглушую чому ефекту і не доводять загальний рівень звуку до вимог ГОСТ 12.І.003 76. Причиною професійного захворювання є 20 річний стаж роботи в умовах високого рівня шуму при відсутності потрібних технічних рішень по доведенню його до вимог ПДУ; та незадовільне спорядження рудників СМЗ, що відповідають вимогам ГОСТ 12.4.051 78. Винних осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці не встановлено.

Відповідно до висновку МСЕК позивачу первинно 18 січня 1994 року було встановлено 50% втрати професійної працездатності - по радикулопатії та встановлено 3 групу інвалідності. Наступним переоглядом 07 лютого 1995 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності та залишено третю групу інвалідності. При наступних переоглядах відсоток втрати працездатності не змінювався 09 січня 2003 року при черговому переогляді позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності безстроково.

Згідно виписних епікризів позивачу протипоказана: важка фізична праця, переохолодження, часті нахили, довге перебування в вимушеній позі тіла, підняття важких предметів. Відповідно до медичних довідок, ОСОБА_6 в звязку з погіршенням стану здоровя неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні в КЗ «Криворізька міська лікарня № 8» ДОР». Рішенням лікувальної - експертної комісії Українського науково - дослідного інституту промислової медицини в 1993 р. встановлено професійне захворювання за діагнозом: радикулопатія попереково крижова на фоні нестабільності сегменту, з вираженими статико динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двостороннім кульшовим періартрозом 2 ступеню. Згідно медичних документів лікарями встановлено рекомендації: спостереження у лікарів за місцем проживання, постійний прийом лікарських засобів, оздоровлення в санаторії профілакторії, санаторно курортне лікування, щорічні курси реабілітації. Таким чином, суд дійшов висновку що в звязку з професійним захворюванням позивач ОСОБА_6 яке виникло через вплив шкідливих факторів під час роботи протягом тривалого часу на підприємстві відповідача позивач переносить моральні страждання.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці, погодився з ними, через що відсутня вина підприємства у заподіянні шкоди, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємства від законодавчо встановленого обовязку забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку шуму, показники котрих перевищували нормативні значення через недосконалість робочого місця, як одного із шкідливих факторів, що став причиною отримання професійного захворювання позивача, а причиною цього було саме недосконалість робочих місць, як визначено висновками комісії при розслідуванні профзахворювання.

Суд вважає, що в даному випадку відповідач - ОСОБА_8 «Євраз ОСОБА_7» - повинен виплатити позивачу моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сімї, і рівних та невідємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обовязком держави (ст. 3 Конституції України).

Статтею 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають він нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно Рішення Конституційного ОСОБА_7 № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Що стосується доводів зазначених в запереченні ОСОБА_8 «Євраз ОСОБА_7 балка» про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди в зв'язку з втратою працездатності, то вони не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності в результаті трудової діяльності на підприємстві відповідача позивачу спричинена моральна шкода. При цьому, суд враховує, що відповідно до вимог ч.1 ст.6, ст.13 Закону України «Про охорону праці» обов'язок створити безпечні умови праці покладено на роботодавця. Не може бути підставою для відмови у задоволенні позову відсутність висновку МСЕК про встановлення факту спричинення моральної шкоди позивачу, оскільки відповідно до вимогст. 237-1 КЗпП Українисуд може самостійно визначати наявність чи відсутність факту спричинення моральної шкоди, а також визначати розмір відшкодування.

Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (у тому числі й виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної/немайнової/шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Частина 1 статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої професійним захворюванням, повинен вирішуватися на підставі нормКЗпП Українипри доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах (ст.153 КЗпП України) та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.

З врахуванням викладених обставин справи, суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати позивачу відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні умови праці, що підтверджується Актом форми П-4 № 3 від 10 січня 1994 року, що призвело до ушкодження його здоров'я та перенесення моральних страждань потерпілого.

У судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_6 була заподіяна шкода здоровю, він отримав професійне захворювання, втратив працездатність в розмірі 60% відсотків. Позивач переносить щоденно фізичний біль та моральні переживання, змушений приймати ліки, має постійно звертатися і перебувати під наглядом лікарів. При вказаних обставинах суд вважає, що наслідками отриманого професійного захворювання, позивачеві порушено його звичайний життєвий ритм, нормальні життєві зв'язки. На теперішній час позивач зазнає фізичного болю, не має змоги виконувати звичайну для нього роботу, в результаті прикладає значні додаткові зусилля для організації свого життя.

Позивач в зв'язку зі станом свого здоров'я переносить моральні страждання та переживання. Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає часткової компенсації.

Оцінивши в сукупності всі докази у справі, суд вважає доведеним спричинення відповідачем ОСОБА_8 «Євраз ОСОБА_7» позивачу шкоди здоровю, провину відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий звязок між винними діями підприємства - відповідача (а саме: порушенням адміністрацією ОСОБА_8 «Євраз ОСОБА_7» вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», яке встановлено Актом розслідування хронічного професійного захворювання) та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності в розмірі 60 відсотків, перенесення постійного ниючого болю в поперековій ділянці з іррадіацією в обидві ноги; суглобовий біль; почуття оніміння в ногах; обмеження рухів і біль в ліктьових, плечових, колінних і кульшових суглобах; утруднена хода; періодично сильний біль в попереково крижовому відділі хребта; судоми в м`язах. Суд врахував і той факт, що всю свою трудову діяльність позивач пропрацював в шкідливих умовах з перевищенням гранично допустимих показників, лише на підприємстві відповідача.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, втрату професійної працездатності, вину підприємства в заподіянні шкоди, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.

Обговорюючи розмір відшкодування ОСОБА_6 моральної шкоди, в рамках заявлених позовних вимог, з врахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин характеру спричиненої моральної шкоди та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на його користь 40000 гривень 00 копійок, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які він щоденно зазнає, а в задоволенні іншої частини позову позивачу слід відмовити.

Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У відповідності зі ст.16, 23, 1167, 1168 Цивільного Кодексу України, ст. 4 Закону України "Про охорону праці", ст. 153, 237-1 КЗПП України, ст. 10,11,60, 212-214 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В ;

Позов ОСОБА_6 задовольнити частково, та стягнути з Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_7» на користь ОСОБА_6 - 40000 гривень 00 копійок за спричинену моральну шкоду, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_7» на користь держави судовий збір в сумі 640 гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту цього рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя: Т. І. Тимошенко