Ухвала суду № 64515781, 02.02.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/12888/16-ц Провадження № 22-ц/795/305/2017 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Коверзнев В. О. Доповідач - Онищенко О. І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОнищенко О.І.,суддів:Вінгаль В.М., Губар С.В.,при секретарі:Шапко В.М.,за участю:ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 січня 2017 року про повернення позовної заяви ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-розрахунковий центр", Публічного акціонерного товариства банк „Михайлівський", товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Плеяда" про визнання недійсним договору та стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 січня 2017 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскаржуваною ухвалою повернуто позивачу його позовну заяву для звернення до належного суду.

Позивач наголошує на тому, що він є споживачем фінансових послуг, зокрема учасником ринку фінансових послуг у сфері залучення коштів. ОСОБА_5 вважає безпідставним висновок суду, що ознакою справ про захист прав споживачів є обов'язкове визначення в позовній заяві способу захисту порушеного права згідно із Законом України „Про захист прав споживачів", оскільки це суперечить п. 2 постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 року „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів".

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

По справі встановлено, що у грудні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом, в якому просив визнати недійсним договір поворотної безпроцентної фінансової допомоги від 19.05.2016 року з ТОВ „Фінансова компанія „Плеяда" і стягнути на його користь в солідарному порядку з ТОВ „Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ банк „Михайлівський" заподіяні збитки у сумі 3 155 235 грн. 56 коп.

Повертаючи позовну заяву позивачеві, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що позивач не визначив спосіб захисту порушеного права, передбаченого Законом України „Про захист прав споживачів", а обгрунтовує свій позов виключно з посиланням на норми ЦК України, а тому враховуючи, що відповідачі знаходяться в м. Києві, дана справа не підсудна Деснянському районному суд м. Чернігова.

Проте, з таким висновком не погоджується колегія суддів апеляційного суду.

В своїй позовній заяві ОСОБА_5 вказував, що 30.11.2015 року між ним та банком „Михайлівський", який діяв як представник ТОВ „Інвестиційно-розрахунковий центр", був укладений договір №980-054-000155958 з правом поповнення коштів по 30.05.2016 року, за яким були розміщені кошти у сумі 195 000 грн., розмір яких збільшувався за додатковими угодами. Позивач вважав, що він є споживачем фінансових послуг, зокрема учасником ринку фінансових послуг у сфері залучення коштів, і відповідно в силу положень п.5 ст.110 ЦПК України справа є підсудною Деснянському районному суду м. Чернігова, оскільки він є стороною договору №980-054-000155958 від 30.11.2015 року та договору поворотної безпроцентної фінансової допомоги від 19.05.2016 року, які підписано з ТОВ „Інвестиційно-розрахунковий центр" та ТОВ „Фінансова компанія „Плеяда", які є фінансовими компаніями, що здійснюють залучення коштів громадян.

Згідно договору №980-054-000155958 від 30.11.2015 року ОСОБА_5 передає ПАТ „Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим Договором, а банк зобов'язується повернути кошти та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим Договором.

За договором поворотної безпроцентної фінансової допомоги від 19 травня 2016 року ОСОБА_5 (позикодавець) передає у власність ТОВ „Фінансова компанія „Плеяда" (позичальник) грошові кошти у сумі 2 665 663,64 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) в строк до 01.07.2016 року включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Закон України „Про захист прав споживачів" (далі - Закон) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

При цьому послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє , використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" роз'яснено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року, який набрав чинності 23 серпня 2001 року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.

В законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У частинах 1, 2 ст. 2 закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг.

У п. 7 ст. 1 закону наведено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг.

Визначення фінансової послуги наведено у п. 5 ч. 1 ст. 1 закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 закону, до яких, зокрема, належать залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

В даній справі позивач звернувся до суду з вимогою визнання недійсним договору, укладеного ним з фінансовою компанією, якою залучено кошти позивача, і повернення вкладених коштів, тобто фактично ним ставляться вимоги про захист його прав як споживача зазначених фінансових послуг. Таким чином, на відносини позивача з відповідачами розповсюджується дія Закону України України „Про захист прав споживачів", в зв'язку з чим ОСОБА_5 в силу положень ч.5 ст.110 ЦПК України має право пред'явити такий позов за своїм зареєстрованим місцем проживання.

Враховуючи викладене, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку, що справа повинна розглядатися за місцем знаходження відповідачів. Отже, ухвала судді суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 303, 307, 311 ч.1 п.3, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 січня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: