Ухвала суду № 64513022, 02.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4222/14-ц 02.02.2017 02.02.2017 02.02.2017

Провадження №22-ц/784/426/17

Головуючий у першій інстанції-Тихонова Н.С.

Провадження № 22-ц/784/426/17 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Горенко Ю.В.,

за участю представника заявника - ОСОБА_1,

представника стягувача - ОСОБА_2,

боржника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2016 року у справі за поданням

Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України

у цивільній справі за позовом

ОСОБА_4

до ОСОБА_5

про стягнення боргу

У С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 6 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2014 року, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто 132 419,64 грн. за договором позики, 1217,16 грн. судових витрат, а також 107,094 грн. судового збору на користь держави.

11 грудня 2014 року державним виконавцем Ленінського ВДВС ММУЮ відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення на користь ОСОБА_4 135 860, 64 грн.

27 грудня 2016 року Інгульський ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області (зміна назви Ленінського ВДВС ММУЮ) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3, посилаючись на те, що останній ухиляється від виконання обов'язку, покладеного на нього судовим рішенням, що відповідно до статті 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» є підставою встановлення обмежень.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2016 року подання задоволено. Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив ухвалу скасувати та відмовити у задоволенні подання, посилаючись на недоведеність факту ухилення від виконання судового рішення.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи подання, суд першої інстанції виходив з того, що боржник без поважних причин не вчиняє дій, спрямованих на виконання судового рішення, хоча має змогу виконати це зобов'язання повністю або частково, що, на думку суду, свідчить про свідоме невиконання обов'язку та є підставою для встановлення ОСОБА_3 обмежень у виїзді за межі України.

Проте не з усіма висновками суду можна погодитись, виходячи з наступного.

Так, порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі -Закон).

Положеннями статті 6 Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

Відповідно до статті 377-1 ЦПК України та пункту 18 частини 3 статті 11 Закону «Про виконавче провадження» в попередній редакції (пункт 19 частини 3 статті 18 Закону «Про виконавче провадження» в редакції від 5 жовтня 2016 року) такі питання вирішуються судом за поданням державного виконавця.

За змістом зазначених норм підставою встановлення обмеження є доведеність факту ухилення боржника від виконання зобов'язань, встановлених судовим рішенням.

Оскільки поняття «ухилення» законодавчо не визначено та має оціночний характер, судова практика вважає ухиленням з об'єктивної сторони діяння або бездіяльність боржника, які полягають в навмисному чи іншому свідомому невиконанні обов'язку (Верховний Суд України. Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України).

На підставі наведеного вище можна зробити висновок, що поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Форма та зміст подання державного виконавця має відповідати вимогам розділу ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, в редакції від 5 жовтня 2016 року (далі - Інструкція), зокрема подання має містити обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.

Про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду виконавець повідомляє боржника.

Отже, відповідно до частини 2 статті 10 ЦПК наявність обставин, за яких може бути встановлено обмеження, в тому числі і наявність умислу боржника на ухилення від виконання зобов'язань, покладається на суб'єкта подання - державного виконавця. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатись винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Сам факт наявності невиконаних зобов'язань не може бути достатньою підставою для встановлення обмеження у виїзді за межі України.

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2014 року Ленінським (Інгульським) ВДВС м. Миколаєва відкрито виконавче провадження за виконавчим листом Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 грудня 2014 року, виданим на підставі рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 6 жовтня 2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 135 860, 64 грн. (а.с. 34,73).

В поданні про встановлення обмежень державним виконавцем зазначено про відсутність зареєстрованих на ім'я боржника ОСОБА_3 транспортних засобів, нерухомості, особових рахунків в установах банку та відомостей про джерела доходів боржника.

При цьому зазначено, що на виклик державного виконавця від 19 жовтня 2016 року ОСОБА_3 з'явився до органу виконавчої служби 24 жовтня 2016 року та зобов'язався сплачувати борг, про що складено акт (а.с.75).

Будь-яких інших відомостей щодо ОСОБА_3, зокрема щодо його спроможності виконувати судове рішення (наявність майна, роботи, джерел доходів тощо), в акті від 24 жовтня 2016 року не зазначено.

Наявність у боржника майна, на яке можливо звернення стягнення, за місцем його проживання, не встановлювалась.

Відсутні в матеріалах справи і відомості про вжиті заходи щодо виклику боржника до органів виконавчої служби протягом грудня 2014-2015 років.

Подання державного виконавця (а.с. 69-71) також не містить жодних посилань на конкретні факти навмисного чи іншого свідомого невиконання обов'язку ОСОБА_3 та доказів на підтвердження цих фактів, а необхідність застосування обмежень обґрунтована лише посиланням на те, що боржник знав про відкриття виконавчого провадження та не виконував покладений обов'язок.

Не надано заявником і доказів повідомлення ОСОБА_3 про звернення з поданням до суду про встановлення обмежень у виїзді за межі країни.

Проте суд першої інстанції не звернув належної уваги на умови застосування обмежень, встановлених статтею 6 Закону, не дав оцінки достатності обґрунтування у поданні можливості застосування цих положень; не перевірив ці обставини під час розгляду подання; не дослідив матеріали виконавчого провадження; не зазначив в ухвалі конкретних фактів свідомих дій або бездіяльності боржника, спрямованих на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.

Скорочені строки розгляду подання (частина 2 статті 153 ЦПК) не позбавляє суд обов'язку повно та всебічно дослідити обставини справи та дати оцінку обставинам, на які посилається заявник, враховуючи обмеження гарантованої Конституцією України свободи пересування та права вільно залишати територію України.

Між тим ОСОБА_3 посилається на часткове погашення ним боргу та наявність між ним та стягувачем попередньої домовленості щодо порядку розрахунку, про що він повідомив і державного виконавця.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування обмежень у виїзді боржника за кордон ґрунтується на доведеності свідомого невиконання ним судового рішення, а не на доведеності факту свідомого ухилення від виконання, як то вимагає Закон. Тому цей висновок суду є передчасним.

Оскільки суд першої інстанції не обґрунтував підстав застосування обмежень щодо виїзду за межі України, передбачений Законом, та порушив порядок, встановлений для його вирішення, ухвала суду підлягає скасуванню з передачею справи на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 312, 315 ЦПК України колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до того ж суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О.Данилоа

Судді І.В.Лівінський

Н.О.Шаманська