Ухвала суду № 64511439, 02.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3929/16

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Ізмаїльська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування наступних податкових повідомлень-рішень від 06 червня 2016 року, якими визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»:

- № 15844-13 в сумі 700,82 грн.;

- № 15845-13 в сумі 1786,02 грн.;

- № 15846-13 в сумі 3070,21 грн.;

- № 15847-13 в сумі 650,35 грн.;

- № 15848-13 в сумі 475,63 грн.;

- № 15849-13 в сумі 990,08 грн.;

від 29 червня 2016 року:

- № 27727-13 в сумі 248,11 грн.

Також позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем 15 червня 2016 року, якими визначено податкове зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб»:

- № 20427-1302 в сумі 23 603,55 грн.;

- № 20428-1302 в сумі 501,06 грн.

В обґрунтування зазначено, що прийняті, контролюючим органом, податкові повідомлення-рішення є наслідком неправильного застосування норм матеріального права. Так, позивач зазначає, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, на підставі якого було введено податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), що відображений у ст.266 Податкового кодексу України, набрав чинності 01 січня 2015 року, а рішення міської ради, яким встановлені ставки податку на нерухоме майно прийнято 16 січня 2015 року.

На думку позивача, враховуючи принцип стабільності оподаткування, справляння такого податку можливо лише з 2016 року, оскільки такий введено після 15 липня року, що передує бюджетному.

Щодо двох прийнятих податкових повідомлень-рішень, які стосуються земельного податку з фізичних осіб, позивач зазначила, що вона є власником лише однієї земельної ділянки, тому є незрозумілою позиція контролюючого органу визначення для одного об'єкта оподаткування двох податкових зобов'язань.

Доводом протиправності, прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, на переконання позивача є також те, що до жодного податкового повідомлення-рішення не додано розрахунків податкових зобов'язань із зазначенням необхідної для їх визначення інформації, зокрема, яких саме об'єктів вони стосуються.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправними та скасував вищевказані податкові повідомлення-рішення.

В апеляційній скарзі Ізмаїльська ОДПІ ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт просить прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник апелянта в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2, згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, належать на праві приватної спільної часткової власності, а також на праві власності ряд квартир, нежитлових приміщень, будинків, крамниці та база відпочинку.

Також, у власності позивача знаходиться одна земельна ділянка 0,0538га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у строковому платному користуванні (оренді) позивача перебуває земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 0,0211га за адресою АДРЕСА_3 кадастровий номер НОМЕР_2.

На підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року (далі - Закон № 71-VІІІ), який набрав чинності з 01 січня 2015 року та яким внесені зміни до ст.266 цього Кодексу, Ізмаїльська міська рада 16 січня 2015 року прийняла рішення за №4864-VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Цим рішенням встановлено на 2015 рік на території Ізмаїльської міської ради ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в залежності від типів таких об'єктів нерухомості (без врахування розташування (зональності)) (а.с.18).

До того ж, Ізмаїльська міська рада 14 січня 2016 року прийняла рішення № 401-VII «Про перегляд ставок земельного податку в межах міста Ізмаїл», яким переглянуто ставки земельного податку, встановлені Ізмаїльською міською радою з 01 січня 2016 року та викладено додаток рішення «Про встановлення ставок податку за земельні ділянки в межах міста Ізмаїл» №5084-VI від 30 квітня 2015 року в новій редакції.

На підставі податкового законодавства та рішення органу місцевого самоврядування, Ізмаїльська ОДПІ у червні 2016 року прийняла податкові повідомлення-рішення, якими визначено ОСОБА_2 податкові зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», а також за платежем «земельний податок з фізичних осіб».

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги шляхом скасування спірних податкових повідомлень-рішень за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», суд першої інстанції виходив із того, що застосування контролюючим органом положень Закону № 71-VІІІ та рішення органу місцевого самоврядування є протиправним, оскільки порушує пп.4.1.9 п.4.1 ст. 4 та пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України щодо строків та порядку внесення змін до елементів податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб», суд зазначив, що у власності позивача перебуває лише одна земельна ділянка, а інша перебуває у строковому платному користуванні (оренді). Враховуючи це, повинно бути одне податкове зобов'язання.

Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про порушення відповідачем п.9 розділу 2 Порядку надіслання контролюючим органом податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за №1204 від 28 грудня 2015 року, який зобов'язує до податкових повідомлень-рішень надавати розрахунки податкових зобов'язань із зазначенням необхідної для їх визначення інформації, зокрема, яких саме об'єктів вони стосуються.

Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

В силу ст. 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Згідно із п. 8.3. ст. 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

В пункті 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набув чинності 01 січня 2015 року, зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установити, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Разом з тим, Ізмаїльська міська рада виконуючи рекомендацію Закону № 71-VІІІ та приймаючи спірне рішення, зобов'язана була дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Крім того, підпунктом 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України визначено принцип стабільності, вимоги якого передбачають, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

При цьому, Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» лише рекомендовано органам місцевого самоврядування вчинити певні дії, в той час як пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України законодавцем чітко встановлено повноваження міських рад при встановленні місцевих податків та зборів, які, враховуючи ст. 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах колегія суддів застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів вважає вірним висновок Одеського окружного адміністративного суду щодо протиправності визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік.

Доводи апеляційної скарги з цього приводу не містять будь-які посилання на неправильність висновків суду першої інстанції.

Що стосується висновку суду про протиправність податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб», яке визначено позивачу в двох податкових повідомленнях-рішеннях № 20427-1302 в сумі 23 603,55 грн. та № 20428-1302 в сумі 501,06 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_2 за №64827025, у власності позивача знаходиться одна земельна ділянка площею 0,0538га за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с.20 об.).

Відповідно до іншої довідки з вказаного реєстру за №56310326 у строковому платному користуванні (оренді) позивача перебуває земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 0,0211га за адресою АДРЕСА_3 кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с.35).

Відповідно до пп. 269.1.1, 269.1.2, п.269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно пп.270.1.1, 270.1.2, п.270.1, ст.270 цього Кодексу, об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Враховуючи норми вказаних статей та те, що позивач є власником тільки однієї земельної ділянки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначення для одного об'єкта оподаткування двох податкових зобов'язань є протиправним.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 9 розділу 2 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204, до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Тобто, правильність нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку, а саме застосовані контролюючим органом розмір ставки податку, базу оподаткування, можливо встановити (визначити) виходячи з розрахунку податкового зобов'язання, що додається до кожного податкового повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що матеріали справи не містять вищезазначеного розрахунку, що не дає змоги суду дійти висновку про правильність визначення позивачеві сум податкових зобов'язань, згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що апелянт у доводах скарги взагалі не зазначає в чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів та застосування норм права у рішенні суду, яке є предметом оскарження.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судом першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова