Постанова № 64510575, 01.02.2017, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/237/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року суддя Залізничного районного суду м.Львова Палюх Н.М., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію за вислугу років,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 13.01.2017р. звернувся в суд з позовом про визнання дій Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова щодо відмови у призначенні йому пенсії за вислугу років у відповідності до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону від 12.07.2001р.) протиправними та зобов'язання Управління Пенсійного Фонду України у Залізничному районі м.Львова здійснити призначення позивачу пенсії за вислугу років згідно із ч.1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України від 12.07.2001р. № 2663-III "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру"), на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18/1532 від 03.01.2017р. про заробіток для нарахування пенсії, в розмірі 90 % від суми заробітку за відповідною посадою без обмеження граничного розміру, нарахування призначити з 28.12.2016р.. Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що з 05.12.1996р. по даний час він безперервно працює в органах прокуратури України на прокурорських посадах, зокрема у прокуратурах Миколаївського району Львівської області, прокуратурі Львівської області, Генеральній прокуратурі України, таким чином його трудовий стаж на посадах в органах прокуратури на прокурорських посадах складає 20 років 0 місяців та 27 днів. Станом на час його призначення до органів прокуратури - 05.12.1996р., статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-Х1І (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-111) передбачалося, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. З огляду на викладене, він звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-111). До заяви ним було подано документи на підтвердження трудового стажу та довідку прокуратури Львівської області № 18/1532 від 03 06.2017 року про заробітну плату за останні 24-ри місяці. Листом від 05.01.2017р. він отримав відповідь з Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про відмову у призначенні йому пенсії, з посиланням на п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру" "Про судоустрій і статус суддів" та інш. Вважає, що внаслідок дій відповідача порушено його конституційні права на соціальних захист і пенсійне забезпечення, передбачені Конституцією України, іншими Законами України, так як йому неправомірно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.

Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м.Львова 31.01.2017р. подало до суду заперечення проти заявленого позову, в якому зазначило, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення йому пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-Х1І, який на дату звернення в Пенсійний Фонд втратив чинність, а тому посилання позивача про призначення йому пенсії відповідно до такого є безпідставними. Статею 86 Закону України «Про прокуратуру» (№ 1697-VII від 14.10.2014) було передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 01.10.2016 р. по 30.09.2017 р. - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. Крім того, ст.86 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тим часом, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій…) не може перевищувати 10740 гривень. Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VIII скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" та інш. Тобто з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах вищезазначеними законами , не призначаються. Доводи позивача про те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VIII порушено його права, гарантовані Конституцією України, то питання відповідності законів України Конституції України знаходяться не в компетенції місцевих судів, а в компетенції Конституційного Суду України. Оскільки на сьогоднішній день Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VIII є чинним, неконституційним не визнавався, а отже його норми підлягають виконанню. Вважає, що оскільки з 01.06.15р. скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру", то немає жодних підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 05.12.1996р. ОСОБА_1 безперервно працює в органах прокуратури України на прокурорських посадах.

Згідно довідки виданої ОСОБА_1 прокуратурою Львівської області від 03.01.2017р. №18/532, заробітна плата на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді станом на січень 2017р. становить 11068,95 грн /а.с.6/.

28.12.2016р. ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м.Львова із заявою щодо призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова листом від 05.01.2017р. №250/03-17 проінформувало позивача, що йому відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки з 01 червня 2015р. скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Однак, відповідно до ст.8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормою прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008р. Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними» Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження, а саме: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола субєктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Визнання ж Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Верховний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Також Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобовязань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

У рішенні Конституційного Суду України №1-9/2015 від 13.05.2015р. зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України (стаття 1, частина перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституція України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України). За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту (пункт 1,3 статті 116).

Як зазначено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" оскільки Конституція України, згідно зі статтею 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію України як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституцію України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Виходячи з висловленого у вказаних рішеннях, розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України /05.12.1996р./ діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

До 20 річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст. 56 Закону України «Про прокуратуру», в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посад Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної України, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, ьули направлені туди, а потім повернулись в прокуратуру, строкова військова служба, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

На момент звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії його загальний стаж роботи в органах прокуратури на прокурорських посадах становив 20 років 0 місяців 27 днів.

Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

На теперішній час діє Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакціях від 05 жовтня 1995 року та від 12 липня 2001 року), з 20 до 23 років, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України. Аналогічним чином звуженням прав позивача в розумінні Конституції України є скасування з 01 червня 2015р. норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання що призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», передбачене Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015р. у разі неприйняття до 01 червня 2015р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, на яке посилається відповідач.

Таким же чином звужує зміст та обсяг прав і свобод особи, яка має право на пенсію за вислугу років, ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 8 липня 2011р. (в редакції від 01 травня 2016р.), згідно з якою максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995р. "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Податкового кодексу України, Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995р. "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати 10740 гривень, а також п. 1 Розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, яким внесено зміни до частини 15 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічну правову позицію щодо права власності особи сформульовано Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003р.).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ(в редакціях від 05 жовтня 1995р. та від 12 липня 2001р.), яка діяла на момент призначення та перебування позивача на службі в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, та які були звужені ст. 86 Закону № 1697-VII і скасовані Законом від 02.03.2015 № 213-VIII.

Аналогічну правову позицію висловлено в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року у справі №750/6280/16-а та від 22 вересня 2016 року у справі № 752/5405/16-а, від 06 жовтня 2016 року у справі № 754/8984/16-а, від 02 грудня 2015 року у справі № 750/6743/15-а, Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року у справі № 607/18146/15-а, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі № 205/2740/16-а та інших.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та враховуючи наведені вище норми матеріального права, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років є неправомірними, а позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 22, 64 Конституції України, ст.ст. 2, 6, 9, 10, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167 КАС України, ст.ст.19, 22, 58, 64 ОСОБА_5 України, ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001р.), суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у відповідності до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України від 12.07.2001р.).

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова призначити ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно із ч.1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України від 12.07.2001р. № 2663-III "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру"), на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18/1532 від 03.01.2017р. про заробіток для нарахування пенсії, в розмірі 90 % від суми заробітку за відповідною посадою без обмеження граничного розміру, нарахування призначити з 28.12.2016р.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 640 грн.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до адміністративного суду апеляційної інстанції через Залізничний районний суд м. Львова з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя: