Постанова № 64508184, 01.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 336/5347/16-п Суддя в 1 інстанції Галущенко Ю.А.

Провадження №33/778/98/17 Доповідач в 2 інстанції Рассуждай В.Я.

Категорія ч. 3 ст.130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 лютого 2017 року місто Запоріжжя

Суддя Апеляційного суду Запорізької області Рассуждай В.Я., розглянувши справу за апеляційною скаргою особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 9 листопада 2016 року, якою його -

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 40800 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто судовий збір, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно з постановою суду, ОСОБА_2 визнано винуватим в тому, що він 25 серпня 2016 року о 21 годині 50 хвилин у м. Запоріжжі, рухаючись по вул. Кругова - вул. Іванова, керував автомобілем НОМЕР_1, у стані алкогольного сп'яніння, від проходження медичного огляду в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, відповідно до яких водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає, що суд не об'єктивно та формально підійшов до розгляду незаконно складеного протоколу про адміністративне правопорушення, яке він фактично не скоював.

Вказує, що він не керував транспортним засобом, у зв'язку з чим відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Зазначає, що доказом того, що він не міг знаходиться за кермом автомобіля є постанова Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19.07.16 р. за ст. 130 КУпАП, посвідчення водія у нього було відсутнє. Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення був складений з порушеннями - не вказані свідки, які повинні були підписати протокол у випадку відмови від проходження медичного огляду, він сам також не підписував протокол. Зазначає, що в матеріалах відсутні відомості про отримання ним повісток, в судовому засіданні 09.11.2016р. він не брав участь, хоча просив не розглядати справу без його участі, чим порушено його права. Також суд не дав оцінку особам, які незаконно затримали його, не взяв до уваги висновки обласного бюро судової медичної експертизи № 200 від 29.08.2016 р., не врахував дані про його знаходження на лікуванні. Зазначає, що суд призначив стягнення за ч. 3 ст. 130 КУпАП, хоча протокол про адміністративне правопорушення від 22.08.2016 р. за ч. 2 ст. 130 КУпАП не розглядався у зв'язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Також посилається на особисті обставини, через які йому необхідно право керування транспортним засобом.

Зазначає, що згідно мотивувальної частини постанови суд зазначив, що на нього необхідно накласти стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами строком на 10 років, а в резолютивній частині цій постанови суд зазначив, що його позбавлено такого права на строк 1 рік.

На підставі зазначеного просить постанову суду скасувати і закрити провадження по справі у відповідності до ст. 38, п.7 ст. 247 КУпАП.

До судового засідання апеляційного суду ОСОБА_2 не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду його апеляційної скарги, про що, в тому числі, свідчать його письмові заяви, в яких він зазначає, що з'явитися до судового засідання 1 лютого 2017 року о 14.00 години він не може за становим здоров'я та просить закрити провадження у справі або скасувати постанову суду від 9 листопада 2016 року та направити справу на новий судовий розгляд.

Разом з тим, в наведених заявах відкласти розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 не просив і жодних доказів на підтвердження стану здоров'я, який виключає можливість прибути до суду та прийняти участь в судовому засіданні до заяв ОСОБА_2 не додав.

З огляду на що у відповідності до ч. 6 ст. 294 КУпАП його неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги за його відсутністю в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали адміністративної справи та розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважаю, що остання задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, засновані на досліджених в судовому засіданні доказах, та є обґрунтованими.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується відомостями, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення серії АП2 № 385647, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, від огляду на стан сп'яніння в установленому порядку відмовився в присутності двох свідків (а.с. 1); поясненнями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с. 4, 5); відомостями щодо відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, викладеними в акті огляду та направленні на огляд (а.с. 6, 7); рапортом поліцейського (а.с. 3).

Суд дослідив всі наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення докази, надав їм належну оцінку, та прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не керував транспортним засобом, є безпідставними, оскільки дані протоколу про адміністративне правопорушення, пояснення свідків та рапорт поліцейського свідчать про протилежне.

Крім того, твердження апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що за кермом його автомобіля знаходився водій, який і зупинив автомобіль під знаком «Зупинка заборонена» не узгоджуються з його поясненнями, викладеними в протоколі про адміністративне правопорушення, згідно яких ОСОБА_2 власноручно в протоколі в графі «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначив, що він зупинився під знаком, що забороняє зупинку транспортних засобів, та чекав на водія. Про відсутність іншої особи, яка була за кермом автомобіля, свідчить і те, що після відсторонення саме ОСОБА_2 від керування транспортним засобом керування нікому не передавалося, автомобіль був залишений на стоянці «Сільпо» (а.с. 3).

Згідно протоколу факт відмови ОСОБА_2 від проходження огляду на стан сп'яніння зафіксований камерою № 95.

З доданого до матеріалів справи відеозапису події вбачається, що ОСОБА_2, особу якого було встановлено з наданого ним паспорту, в категоричній формі відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння на місці та в медичному закладі, при цьому на запитання працівника поліції повідомив напрямок його руху до зупинки, зупинився під знаком, погодився дати пояснення та підписати протокол.

Всупереч тверджень апелянта протокол про адміністративне правопорушення містить відомості про свідків та підписаний ними.

Також протокол містить власноручні пояснення ОСОБА_2 та його особисті підписи в відповідних графах, що спростовує доводи його апеляційної скарги.

Таким чином, суд дослідив всі наявні в матеріалах адміністративної справи докази, надав їм належну оцінку, та прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення.

Матеріали справи містять дані про накладення постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2015 року на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. за ч. 1 ст. 130 КУпАП за керування 21 серпня 2015 року транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, а також постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2016р. на ОСОБА_2 накладене адміністративне стягнення у виді 10 діб адміністративного арешту за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з чим кваліфікація судом дій ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 130 КУпАП, є правильною.

Апеляційним судом перевірені доводи апеляційної скарги про те, що справу розглянуто без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У відповідності до ч. 1 ст. 268 КУпАП під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

21 вересня 2016 року ОСОБА_2 подав заяву про відкладення розгляду справи, який призначений на 27.09.2016р., у зв'язку з неможливістю з'явитися в суд за станом здоров'я.

Наступне судове засідання, призначене на 11 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 просив відкласти до отримання відповіді на його скаргу в ДАІ та у зв'язку з продовженням лікування.

8 листопада 2016 року ОСОБА_2 просив відкласти розгляд протоколу для виклику свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, даних про яких матеріали справи не містять.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебував на лікуванні в стаціонарі з 30.08.2016р. по 05.09.2016р. та на амбулаторному лікуванні з 17.10.2016р. по 28.10.2016р., тобто даних, що в дні судових засідань, призначених судом першої інстанції, ОСОБА_2 за станом здоров'я не міг брати участь у розгляді справи, надано ОСОБА_2 суду першої інстанції не було.

Даних, що підтверджують оскарження ОСОБА_2 дій працівників поліції, матеріали справи не містять, про що зазначив суд першої інстанції, дійшовши до висновку про можливість розгляду справи без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Зазначене вище свідчить, що ОСОБА_2 зловживав своїм правом на участь в розгляді справи, маючи на меті затягнути розгляд справи до спливу строків, встановлених ст. 38 КУпАП, і тим самим уникнути адміністративної відповідальності.

Таким чином, всупереч доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 мав реальну можливість реалізувати свої права, передбачені ст. 268 КУпАП.

Крім того, посилання ОСОБА_2 на розгляд судом першої інстанції справи у його відсутності, не є підставою для скасування постанови суду першої інстанції, оскільки таке право ОСОБА_2 було поновлено при апеляційному перегляді, він мав можливість з'явитися до апеляційного суду, надати пояснення, заявити відповідні клопотання, але цього не зроби, а тому його права, передбачені ст. 268 КПК України не порушені.

Матеріали провадження містять докази на підтвердження повідомлення ОСОБА_2 про час та місце розгляду протоколу шляхом вручення у порядку, передбаченому ст. 277-2 КУпАП судових повісток (а.с. 18, 19, 20), чим повністю спростовані доводи апеляційної скарги з приводу неповідомлення про час та місце розгляду протоколу судом першої інстанції.

В матеріалах провадження дійсно міститься заява ОСОБА_2, в якій він 20 грудня 2016 року просить суд повідомити про результати розгляду провадження та направити йому повідомлення на його адресу (а.с. 17).

Разом з тим ця заява жодним чином не спростовує даних про належне повідомлення особи про розгляд справи про адміністративне правопорушення. Із вказаною заявою ОСОБА_2 звернувся лише 20 грудня 2016 року, тобто вже за закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП, що лише додатково свідчить про його намагання у такий спосіб уникнути адміністративної відповідальності.

Мотивуючи своє рішення про накладення адміністративного стягнення, суд дотримався вимог ст. 33 КУпАП, доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому санкція ч. 3 ст. 130 КУпАП передбачає безальтернативне стягнення - у виді штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням суду в частині позбавлення його права керування транспортним засобом, зазначає, що використання автомобіля є єдиним джерелом його доходу, а також автомобіль йому потрібний для транспортування матері, яка є інвалідом 1 групи.

Право керування транспортним засобом є спеціально наданим громадянину правом, якого він може бути позбавлений за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 систематично порушував вказане право, за що у період часу з 31 серпня 2015 року по 16 грудня 2016 року 4 рази притягувався до адміністративної відповідальності. Постановою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2016 року було встановлено, що 22 серпня 2016 року ОСОБА_2 також керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, але стягнення на нього накладено не було у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч. 2 ст. 38 КУпАП (а.с. 39-40).

Резолютивна частина постанови суду містить вказівку про позбавлення ОСОБА_2 права керування транспортними засобами на строк 1 рік, яка з урахуванням того, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища порушника, не може бути виправлена судом апеляційної інстанції шляхом збільшення призначеного судом першої інстанції розміру стягнення.

Перевірка обґрунтованості застосування поліцейських засобів примусу відносно ОСОБА_2 не є завданням апеляційного суду, який у відповідності до ст. 294 КУпАП здійснює перегляд постанов судді у справах про адміністративне правопорушення, і є предметом окремого оскарження.

Істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи, не встановлено.

На підставі зазначеного, керуючись ст.294 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 9 листопада 2016 року, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 40800 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто судовий збір, - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду

Запорізької області В.Я. Рассуждай