Ухвала суду № 64507115, 01.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року Справа № 2а-643/11/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Аліменка В.О., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.12.2010 р. № 0003634120/0 і № 0003624120/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року, в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2015 року зазначені судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду даної справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» зареєстровано як юридична особа, перебуває на обліку Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та є платником ПДВ та податку на прибуток.

Відповідно до Статуту позивача метою його діяльності є організація ефективної експлуатації, управління та розвитку енергогенеруючих потужностей різних форм власності та розподільних систем газопостачання; сприяння забезпеченню належної експлуатації розподільних систем газопостачання; реалізація природного та скрапленого газу населенню, бюджетним установам, організаціям і іншим споживачам та здійснення інших видів діяльності для отримання прибутку.

Спеціалізованою ДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків, правонаступником якої є відповідач, було проведено планову виїзну перевірку ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р, за результатами якої складено акт від 22.12.2010 р. № 668/41-20/31301827.

У зазначеному акті перевірки податковим органом зафіксовано порушення позивачем п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, абз. 4, 5 п. 5.9 ст. 5, п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7, п. 11.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 1.5, 2.1 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 91 398 995,00 грн., у тому числі за 3 квартали 2009 року в сумі 60 747 588,00 грн., за І квартал 2010 року в сумі 30 651 407,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І півріччя 2010 року на загальну суму 578 096 735 грн.; п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на суму 27 240 725,00 грн., у тому числі у вересні 2009 року в сумі 3 087 335,00 грн., у грудні 2009 року в сумі 23 452 774,00 грн., у січні 2010 року в сумі 700 616 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 22.12.2010 р. № 668/41-20/31301827 контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.12.2010 р.:

- № 0003634120/0, яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток на 91 398 995,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 91 398 995,00 грн.;

- № 0003624120/0, яким позивачу визначено суму зобов'язання з ПДВ 27 240 725,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 26 890 418,00 грн.

20.10.2011 р. та 24.10.2011 р. контролюючим органом були прийняті рішення №№ 8, 10 про списання безнадійного податкового боргу, на підставі яких позивачу були списані податкові зобов'язання, визначені вказаними податковими повідомленнями-рішеннями.

Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення від 31.12.2010 р. № 0003634120/0 і № 0003624120/0 протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що будь-які зобов'язання перед бюджетом, визначені оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, у позивача відсутні.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі - № 168/97-ВР), «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (далі - Закон № 2181-ІІІ), які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР визначено, що загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Відповідно до п. 11.1 ст. 11 № 334/94-ВР Закону для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду, крім виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року.

У разі коли особа береться на облік податковим органом як платник цього податку всередині податкового періоду, то перший звітний податковий період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, та закінчується останнім календарним днем наступного податкового періоду.

Якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого звітного податкового періоду), останнім податковим вважається період (що закінчується днем такої ліквідації), на який припадає дата такої ліквідації.

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

У пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР закріплено, що Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 1.2. ст. 1, пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону № 2181-III податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або Законом або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо, зокрема, дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Частиною 1 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 23 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України норми статей 135, 159, 192 та пункту 5 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України не поширюються на заборгованість, до якої застосовується механізм списання на умовах, визначених Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію».

У пункті 20 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачено, що на період дії процедури списання заборгованості згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» для учасників списання заборгованості, визначених цим законом, що є платниками податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу, податок на додану вартість попередньо віднесений до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань, не підлягає коригуванню і не змінює склад податкових зобов'язань та податкового кредиту звітного податкового періоду платників податку.

Закон України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, НАК «Нафтогаз України» та її дочірні підприємства ДК «Газ України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ДП «Енергоринок».

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо питань оподаткування природного газу та електричної енергії» підрозділ 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України було доповнено пунктом наступного змісту: списанню підлягають, зокрема, податковий борг станом на 01 січня 2011 року НАК «Нафтогаз України» (крім податкового боргу з податку на додану вартість при здійсненні митного оформлення природного газу, ввезеного на митну територію України у минулих періодах) та її дочірніх підприємств ДК «Газ України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз», суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природною газу за регульованим тарифом, перед бюджетом (у тому числі податковий борг, який виник у зв'язку із порушеннями податкового, валютного та митного законодавства), а також грошові зобов'язання, які виникнуть у зв'язку із застосуванням механізму списання відповідно до статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію"; визначені контролюючими органами станом на 01 січня 2011 року неузгоджені грошові зобов'язання та пені НАК «Нафтогаз України» (крім зобов'язань з податку на додану вартість при здійсненні митного оформлення природного газу, ввезеного на митну територію України у минулих періодах) та її дочірніх підприємств ДК «Газ України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз», за якими Тривають процедури адміністративного або судового оскарження; розстрочені НАК «Нафтогаз України» податкові зобов'язання (з урахуванням процентів нарахованих на такі розстрочені суми) з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ПК України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію.

Згідно з п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що підставою для формування платником податків показників його податкової звітності є належним чином оформлені первинні документи.

При цьому, відповідальність за достовірність і правильність декларування податкових зобов'язань покладається на платника та кореспондує повноваженням податкового органу щодо здійснення контролю та нагляду. За результатами вчинення відповідних заходів контролюючий орган, у разі виявлення порушень податкового законодавства, приймає податкове повідомлення-рішення, яким визначає платнику податкові зобов'язання, що підлягають сплаті, і в разі невиконання такого рішення у строки, визначені законодавством, у платника виникає податковий борг.

Разом з тим, податковим законодавством, чинним станом на жовтень 2011 року, передбачено повноваження податкових органів здійснювати списання податкової заборгованості ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» шляхом прийняття відповідного рішення, що впливає на обсяг прав і обов'язків вказаного платника, а тому, як і будь-яке інше рішення суб'єкта владних повноважень, може бути ним оскаржено.

Перевіряючи правильність рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги, усуваючи неповноту встановлення судом обставин справи та діючи на виконання висновків Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 14 вересня 2015 року, у відповідності до ч. 5 ст. 227 КАС України, колегія суддів встановила наступне.

Податковим повідомленням рішенням від 31.12.2010 р. № 0003634120/0 позивачу було нараховано податкові зобов'язання за наступними епізодами: 1) заниження валових доходів:

а) заниження задекларованих Компанією показників у рядку 01.1 Декларацій «доходи від продажу товарів (робіт, послуг)» за 3-й квартал 2009 року: 16 909 065,00 грн. - сума донарахованого податку та 16 909 064,50 - штрафні санкції;

підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань у цій частині стало

б) залишкова сума балансової вартості за 3-й квартал 2009 року: 482,00 грн. - сума донарахованого податку та 481,5 грн. - штрафні санкції;

в) валові доходи на балансову вартість залишків, що обліковуються на рахунку 28 «Товари» за 3-й квартал 2009 року: 32 622 661,00 грн. - сума донарахованого податку та 32 622 661,00 грн. - штрафні санкції;

2) завищення валових витрат:

а) ціна реалізації, нижче ціни придбання (збитки від реалізації природного газу населенню) 3-й та 4-й квартали 2009 року: 11215381+24614637=358 300 18,00 грн. - сума донарахованого податку та 11 215 380,75+24614636,75=358 300 17,50 грн. - штрафні санкції;

б) заниження податкових зобов'язань (зменшення від'ємного значення) у зв'язку з невідповідністю цін придбання та продажу на природній газ для задоволення потреб населення за 4-й квартал 2009 року: 6 036 771,00 грн. - - сума донарахованого податку та 6 036 770,50 - штрафні санкції /Т.29 а.с.42/.

Податковим повідомленням рішенням від 31.12.2010 р. № 0003624120/0 позивачу було нараховано податкові зобов'язання за наступними епізодами:

1) неврахування ДК «Газ України» результатів акта перевірки від 24.11.2009 р. № 540/41-20/31301827 за вересень 2009 року: 3 087 335,00 грн. - сума донарахованого податку та 3 087 336 - штрафні санкції;

2) інвентаризація залишків за грудень 2009 року та січень 2010 року: 23452774+700616=24 153 390,00 грн. - сума донарахованого податку та 23452774+350308=23 803 082,00 грн. - штрафні санкції /Т.29 а.с.43/.

Вищезазначені податкові зобов'язанні були нараховані позивачу у зв'язку із:

1) заниженням ним скоригованих валових доходів на балансову вартість залишків природного газу, що обліковуються ним на рахунку «Товари» 28 у розмірі 176455005,00 грн. без наявності відповідних первинних документів. Розрахунок проведено, виходячи з балансової вартості вказаного товару;

2) не відображення наростаючим підсумком у рядку 01.1 декларації з податку на прибуток за 2009 рік результатів уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за І-й квартал 2009 року та за І півріччя 2009 року, поданих до податкового органу;

3) не включенням до складу валових доходів балансової вартості запасів на кінець звітного періоду, вартість яких перевищує балансову вартість на початок того ж звітного періоду;

4) заниження ціни реалізації газу, його продаж за ціною, що є меншою, ніж ціна придбання, що призвело до збитків в розмірі 143 320 070,00 грн.;

5) заниженням суми убутку балансової вартості запасів на 176 455 006,00 грн.;

6) не поданням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за перше півріччя 2010 року;

7) завищення витрат на придбання товарів;

8) завищення від'ємного значення.

Між позивачем і контролюючим органом було проведено звірку податкових зобов'язань ДК «Газ України» станом на 01.06.2011 р., зокрема й нарахованих на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, як таких, що підпадають під дію Закону України від 12.05.2011 р. № 3320, про що складені відповідні акти звірки, погоджені обома сторонами /Т. 2 а.с.326-332/.

20.10.2011 р. та 24.10.2011 р. податковим органом було прийнято рішення №№ 8, 10 про списання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» безнадійного податкового боргу, включаючи податкові зобов'язання, що виникли в нього на підставі податкових повідомлень-рішень від 31.12.2010 р. № 0003634120/0 і № 0003624120/0 (далі - ППР) /Т.2 а.с. 324-325/.

Своїм правом на оскарження зазначених рішень контролюючого органу про списання боргу, регламентованим пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 та ст. 56 ПК України, позивач не скористався, такі рішення ніким не скасовані та є чинними і як на момент вирішення даної справи в суді першої інстанції, так і на теперішній час податковий борг по зобов'язанням за вказаними ППР у позивача відсутній /Т.29 а.с. 24/.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач, самостійно затвердивши вищевказані акти звірки податкового боргу за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями для його наступного списання та не оскарживши відповідні рішення податкового органу про списання заборгованості, фактично погодився з правомірністю нарахування йому відповідних податкових зобов'язань та повинен був усвідомлювати, що їх списання здійснюватиметься з нереабілітуючих його вину у порушенні податкового законодавства обставин.

Отже, судова колегія відзначає, що доводи ДК «Газ України» у виниклих правовідносинах є логічно непослідовними, оскільки апелянт добровільно погодився зі списанням виниклого податкового боргу, чим фактично визнав його наявність, розмір та правомірність нарахування, в той же час в суді стверджуючи про протилежне.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави вважати, що оскаржувані ППР порушують права позивача та/або створюють для нього додаткові обов'язки.

Разом з тим, виходячи із завдань адміністративного судочинства, регламентованих статтею 2 КАС України, до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення суб'єкта владних повноважень, які порушують права особи та/або створюють для нього додаткові обов'язки.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що первинним для захисту прав позивача, які він вважає порушеними, у даному випадку, є вирішення питання щодо правомірності зазначених рішень про списання його податкового боргу, а не спірного ППР, оскільки, як встановлено вище, згода позивача зі списанням його податкового боргу за нереабілітуючих його вину обставин фактично вказує на визнання його правомірності.

При цьому, у відповідності до ч.1, 4 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів приймаючи до уваги та враховуючи висновки ВАСУ, викладені в ухвалі від 14.09.2015 р. по цій справі, зазначає, що дійсно списання податкового боргу, який виник на підставі ППР, не позбавляє платника права на оскарження такого ППР, однак при цьому він повинен довести ненадання ним згоди на таке списання і оскарження відповідного рішення про списання цього боргу як такого, що прийнято з нереабілітуючих обставин.

Разом з тим, у даному випадку позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, а навпаки, як було встановлено вище, він погодив результати звірки податкових зобов'язань, що підлягають списанню, і будучи обізнаним про наявність рішень відповідача від 20.10.2011 р. та 24.10.2011 р. №№ 8, 10 не вжив жодних заходів, регламентованих законодавством, для захисту свого права, яке він вважає порушеним.

Доводи апелянта про те, що нарахування йому спірних податкових зобов'язань, зокрема пов'язано з обчисленням валових доходів на природний газ, який був спожитий невідомими юридичними особами у період 1998-2007 рр., колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ані до суду першої інстанції, ані на виконання ухвали КААС від 21.09.2016 р. про витребування доказів /Т. 28 а.с. 244-245/ ДК «Газ України» не надала жодних доказів, які б підтверджували, що такий товар дійсно був викрадений у ДК, як неодноразово зазначалось її представниками в судових засіданнях, і що апелянт звертався за захистом свого права власності до компетентних органів слідства з відповідними заявами про злочин.

При цьому, листи до органів внутрішніх справ, на які посилається апелянт /Т.29 а.с. 12-18/, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки жодний з них не містить відмітки про прийняття відповідним ОВС, а отже, такі документи не є належними доказами у розумінні ст. 70 КАС України для підтвердження наведених доводів апелянта.

Разом з тим, з метою повної і всебічної перевірки доводів апелянта та підстав апеляційного перегляду ухвалою КААС від 19.12.2016 р. були витребувані відомості з МВС України, ДФС України, НП України щодо звернення позивача до органів слідства за фактом зникнення вказаного природного газу /Т.29 а.с.114-116/ та листом від 15.12.2016 р. № 2а-643/11/2670/7010/2016 доведені до відома ГПУ /Т. 29 а.с.85/.

Однак, жодним із зазначених органів не підтверджено факту того, що позивач у період з 2007 року по 2017 рік дійсно звертався до правоохоронних органів за вищевказаним фактом, що додатково переконує колегію суддів у голослівності вказаних вище доводів апелянта.

Твердження ж ДК «Газ України» щодо безпідставності нарахування йому всіх інших податкових зобов'язань оскаржуваними ППР, апеляційний суд до уваги не приймає, з підстав встановлених вище.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким було правильно встановлено обставини справи та визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 03 лютого 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Аліменко В.О.

Карпушова О.В.