Ухвала суду № 64506168, 01.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" лютого 2017 р. м. Київ К/800/13406/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бухтіярової І.О.

суддів Веденяпіна О.А.

Приходько І.В.

при секретарі Бовкуні В.В.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Мухи С.І.

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.01.2016

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016

у справі № 802/4416/14-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ножарови-Вінниця» (далі - позивач, ТОВ «Ножарови-Вінниця»)

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач, Вінницька ОДПІ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Мет-Інвест» (далі - третя особа, ТОВ «Мет-Інвест»)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Ножарови-Вінниця» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Вінницької ОДПІ від 22.12.2014 № 0010362202 та № 0010372202.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.01.2016, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач та третя особа заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не подали, що не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Ножарови-Вінниця» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Мет-Інвест» за період з 01.01.2013 по 30.06.2014, складено акт № 203/2202/36604016 від 11.12.2014, в якому зафіксовано порушення: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 306 304 грн.; п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 665 882 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки 22.12.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0010372202 про донарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 832 353 грн., в т.ч.: 665 882 грн. основного платежу та 166 471 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

№ 0010362202 про донарахування суми податку на прибуток у розмірі 382 880 грн., в т.ч.: 306 304 грн. основного платежу та 76 576 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Матеріалами справи встановлено, що 01.04.2013 між ТОВ «Мет-Інвест» (постачальник) і ТОВ «Ножарови-Вінниця» (покупець) укладено договір № 01-04/13, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця підшипникову продукцію, іменовану надалі товар, за цінами, і в кількості, згідно з видатковими накладними.

08.01.2014 між ТОВ «Мет-Інвест» (постачальник) та ТОВ «Ножарови-Вінниця» (покупець) укладено договір № 08-01/14, умови якого аналогічні умовам договору № 01-04/13 від 01.04.2013.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем до матеріалів справи долучено податкові, видаткові, товарно-транспортні накладні.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено, що у ТОВ «Ножарови-Вінниця» відсутні товарно-транспортні накладні на кожну окрему поставку ТМЦ. До перевірки товариством надано лише зведені ТТН, складені два рази на місяць, в яких неможливо ідентифікувати найменування вантажу, відповідальної особи вантажовідправника, вантажоодержувача, неможливо визначити місце навантаження; Вінницькою ОДПІ отримано постанову СУФР ГУ Міндоходів у Житомирській області від 11.09.2014, згідно з якою слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Житомирській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, в тому числі і по ТОВ «Мет-Інвест» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України.

З матеріалів кримінального провадження податковим органом встановлено, що згідно з протоколом допиту від 20.09.2014 ОСОБА_3, який відповідно до облікових даних був директором ТОВ «Мет-Інвест» у період з 22.11.2012 по 30.10.2013, засвідчив, що не підписував реєстраційні документи ТОВ «Мет-Інвест», зокрема, статут, протокол загальних зборів, а також не був на них присутній. ОСОБА_3 також засвідчив, що директор підприємства ОСОБА_4 є формальним директором ТОВ «Мет-Інвест».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції, фактично здійснювані позивачем, підтверджуються оформленими належним чином документами; перевезення здійснювалось автомобілем позивача, який перебуває у нього на умовах оренди; в долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних вказано, що транспортується товар відповідно до накладних (переміщень). При цьому, найменування вантажу, який транспортувався, розшифровується у видаткових і податкових накладних, які слугували підставою для внесення даних у регістри бухгалтерського обліку; товарно-транспортними накладними підтверджуються операції з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, а тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей та права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість; стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України не містить такої підстави для звільнення від доказування, як встановлення обставин під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Однак, суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 зазначеного Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції також передбачена і нормами податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Також, згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Постановляючи судові рішення по справі суди попередніх інстанцій некритично поставились до оцінки наданих доказів з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Відтак, для правильного вирішення спору судам обох інстанцій необхідно було встановити чи відбулося фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ «Мет-Інвест»), які могли спричинити реальні зміни майнового стану підприємства, та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані платника податків; перевірити наявність у контрагента позивача під час здійснення зазначених господарських операцій технічних та фізичних можливостей на виконання договірних зобов'язань; дослідити факт надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів, що придбані платником податку у ТОВ «Мет-Інвест».

В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку; придбання товарів, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податків тощо.

При цьому слід враховувати, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримання податкової вигоди, або те, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентом, який не виконує своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагента не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно діяльності цього товариства та характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Всупереч вимогам статей 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені доводи податкового органу судами попередніх інстанцій до уваги не взяті і не перевірені, наданим на їх підтвердження доказам правової оцінки не надано, хоча вони піддають сумніву висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірності доводів відповідача і мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області - задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.01.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.О. Бухтіярова Судді О.А. Веденяпін І.В. Приходько