Постанова № 64506162, 01.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" лютого 2017 р. м. Київ К/800/8094/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бухтіярової І.О.

суддів Веденяпіна О.А.

Приходько І.В.

при секретарі Бовкуні В.В.

за участю представників сторін:

позивача - Татаренко А.І., Крамара М.П.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014

у справі № 818/8387/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» (далі - позивач, ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому»)

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах № 0001941502/32834 від 04.07.2013.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014, позов задоволено: скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу відповідача просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи, між Сумською міською радою народних депутатів та ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» укладені договори на право тимчасового користування землею від 05.03.1996 № 28 та № 29, в яких визначено, що розмір орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками складає 1,0%.

За результатами проведеної камеральної перевірки податкової декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому», складено акт № 2168/152/01555007 від 20.06.2013, в якому зазначено про заниження суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за квітень 2013 року, заявленого в податковій декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік на суму 20 425,98 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки 04.07.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001941502/32834 про збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в сумі 30 638,97 грн., в т.ч.: 20 425,98 грн. основного платежу та 10 212,99 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало встановлення відповідачем порушення ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно яких річна сума платежу з орендної плати не може бути меншою для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом. В той же час, позивач в декларації з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності визначив зобов'язання з орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 1% від нормативної грошової оцінки землі.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що укладені договори між Сумською міською радою народних депутатів та ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» на право тимчасового користування землею не було розірвано чи змінено, внаслідок чого позивач використовував земельну ділянку та правомірно сплачував орендну плату у визначеному ними розмірі.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК України, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до положень пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу є загальнодержавним податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Подібне визначення наведено також і в ст. 21 Закону України «Про оренду землі».

Згідно з п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пп. пп. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 зазначеного Кодексу розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого договором розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2014 року у справі № 21-274а14 за позовом приватного акціонерного товариства «Сумська фірма «Усе для дому» (змінило найменування на товариство з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому») до Державної податкової інспекції у м. Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення та від 16 березня 2016 року у справі № 1170/2а-3151/12 за позовом приватного науково-виробничого малого підприємства фірми «Інкопмарк» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Виходячи з того, що обставини у справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлені повно та правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про задоволення позовних вимог, суд касаційної інстанції згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області - задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.О. Бухтіярова Судді О.А. Веденяпін І.В. Приходько