Постанова № 64505563, 01.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року м. Львів № 876/4653/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Улицького В.З., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання:Бедрій Х.П.

представника відповідача:ОСОБА_1

представника позивача:ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс-Полімер» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2016р. у справі № 813/6494/15 за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс-полімер» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

21.12.2015 р. позивач ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс-полімер» звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 29.09.2015 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2016 р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даною постановою, апелянт ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс-полімер» подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом при винесенні постанови порушено норми матеріального і процесуального права.

Апелянт просить суд, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Представник апелянта ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу із підстав у ній зазначених.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

В період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року податковий орган провів планову документальну перевірку ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Енергоресурс-полімер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства про що складено акт №294/22-10/33862325 від 16.09.2015 року /а.с.9-28/.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- п. 44.6 ст. 44, пп.14.1.231, п. 14.1 ст. 14, пп 134.1.1 п. 134.1 ст. 134,п 138.1 ст. 138, п.138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138 п.п 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 2072,00 грн.;

- п. 185.1, ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 189.4 ст. 189, п. 198.3, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 221781,00 грн., в т.ч. за липень 2013 року в сумі 102948,00 грн., за серпень 2013 року в сумі 60500,00 грн., за вересень 2013 року в сумі 58333,00 грн.

На підставі акту-перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-повідомлення-рішення форми «Р» № НОМЕР_1 від 29.09.2015 року за платежем: податок на додану вартість; на суму 332672,00 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 110891,00 грн.) /а.с.8/

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто, з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

24.07.2013 р. між ТзОВ «Енергоресурс-полімер» ( покупець ) та ТзОВ «Ерідл» (продавець ) укладено договір № 7/13 відповідно до якого покупець купив товар у продавця на загальну суму 1339684,92 грн. в тому числі ПДВ 221780,82. Номенклатура поставок вказана в видаткових накладних ( додаток п. 1 Договору. )

На підтвердження реальності господарської операції за вказаним договором до матеріалів справи позивач долучив: копії податкових накладних: № 943 від 11.09.2013 року; № 2105 від 31.08.2013 року; № 1902 від 26.07.2013 року; № 1715 від 24.07.2013 року; № 443 від 04.09.2013 року; № РН-943 від 11.09.2013 року; № РН-443/9 від 04.09.2013 року; копією видаткових накладних № РН-2105 від 31.08.2013 року; № РН-1902/017 від 26.07.2013 року; № РН-1715 від 24.07.2013 року; платіжні доручення: № 10 від 31.07.2013 року; № 6 від 24.07.2013 року, № 9 від 31.07.2013 року; № 18 від 29.07.2013 року; № 143 від 27.08.2013 року; № 43 від 19.08.2013 року; № 48 від 07.08.2013 року; № 230 від 17.09.2013 року; № 269 від 24.09.2013 року; копії рахунків-фактури № СФ-90 від 07.08.2013 року; № СФ-80 від 24.07.2013 року; № СФ-85 від 26.07.2013 року; № СФ-95 від 04.09.2013 року; копії рахунки-фактури № СФ-96 від 11.09.2013 року.

Як видно з матеріалів справи придбаний за договором від 24.07.2013 р. товар ізоціонат м. 200, Поліол 4055, труба сталева ф 530-8. позивач продав Корпорації «Енергоресурс-інвест» а решту товару спрямовано на виготовлення пластмасових колодязів та резервуарів ТзОВ «Енергоресурс-Полімер». Частину готової продукції позивач поставив Корпорації «Енергоресурс-інвест». Поставка товару контрагент ТзОВ «Едрідл» здійснив власним транспортним засобом ( а.с. а.с. 130, 133, 134-136 )

На підтвердження наявності складських приміщень де зберігались товарно-матеріальні цінності які вказані у накладних позивач до матеріалів справи долучив копію Договору оренди складських приміщень № 3 від 01.08.2012 р. які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/10. (а.с. 88 )

Згідно договору оренди № 8-ЕМ від 11.02.2008 р. ТзОВ «Енергоресурс-Полімер» орендував у Корпорації «Енергоресурс-інвест» автонавантажував Тойота 32-8FG30V3000 ( інвентарний номер № 462 ), що підтверджується актом приймання-передачі майна. (а.с.138).

З матеріалів справи видно, що закупівля товарно-матеріальних цінностей у ТзОВ «Ерідл» економічно доцільна для позивача оскільки, ціна була значно нижче ( більше тисячі гривень за тону ) поряд із іншим контрагентами, що підтверджується видатковими накладними які знаходяться в матеріалах справи та з яких видно що ціна за аналогічний товар в той же період значно нижча.

За таких обставин, надані докази позивачем первинні документи а саме, накладні поставки готової продукції, накладні поставки сировини, опис етапів виробництва, оборотно-сальдова відомість, договори оренди приміщення та обладнання, лист Корпорації «Енергорусурс-інвест», рахунки та платіжні доручення які свідчать про оплату товару, містять в сукупності інформацію про переміщення товарно-матеріальних цінностей, реальне їх використання в господарській діяльності позивача.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Колегією суддів встановлено, що первинні документи судом визнані недійсними не були, судових спорів щодо правильності їх складання немає, відсутні докази, які свідчать про те, що наведені в них відомості не відповідають дійсності та свідчать про фіктивність господарської операції.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податковий кредит формуються за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується первинними документами в рамках господарської діяльності платника податків.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що представлені позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та підтверджують реальність (товарність) здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом та спростовують висновки податкового органу про протиправність віднесення позивачем сум податку на додану вартість за господарськими операціями до складу податкового кредиту.

Позивач не може нести відповідальність за допущені порушення свого контрагента при укладені ним інших договорів, а також формування своїх податкових зобов'язань.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку ( стану ) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, колегія суддів враховує і правосуб'єктність сторін на час укладення договору та проведення господарської операції, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення первинних документів був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та платником податків, що підтверджується матеріалами справи.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних як на обставину, що свідчить про нереальність господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне що вимогами податкового обліку, не передбачено обов'язковості складання ТТН для підтвердження здійснення господарських операцій. Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства. Тому, безпідставним є твердження податкового органу що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарська операція не мала місце.

Висновки колегія суддів узгоджуються з правовою позицією яка викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.12.2014 р. К/9991/67732,12, від 28.07.2015р. К800/20004/15, від 23.09.2015 р. К/800/22363/15.

Разом з тим, колегія суддів враховує ту обставину що застосування правових норм і даної судової практики міститься в Постанові Львівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Кравціва О.Р. від 03.02.2015 р. у справі № 813/7066/14 рішення якого переглядається. Тобто, суддя Кравців О.Р. до однакових правовідносин застосовує різні правові норми і різну судову практику. (а.с. 162, а.с. 191 )

Висновки суду першої інстанції на вiдсутнiсть актiв приймання передачi виконаних робiт що свідчить про нереальність господарської операції є помилковим оскiльки, акт виконаних робiт або акт наданих послуг це документ який фiксує факт приймання передачi виконаних робiт чи наданих послуг вiд виконавця до замовника, а не факт купiвлi продажу товару.

Колегія суддів вважає, що наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Апеляційний суд не бере до уваги лист «Про надання інформації « № 162/7/13-25/22-00 від 19.10.2015 р. оскільки, він не підтверджує відсутність контрагента ТзОВ «Ерідл» за своїм місцезнаходженням на момент здійснення господарської операції у 2013 р. Інформація яка вказана в даному листі стосується періоду 16.05.2014 р. тобто, наступного року після здійснення господарської операції.

Крім того, відповідь Регіонального сервісного центру у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України від 03.03.2016 р. про відсутність у контрагента ТзОВ «Ерілд» реєстрації транспортних засобів на території Львівської області не спростовує здійснення поставки товару із залученням третіх осіб та реєстрації транспортних засобів на території іншої області.

Колегія суддів, враховує пояснення представника ТзОВ «Енергоресурси» про те, що, оскільки контрагент ТзОВ «Ерідл» 22.05.2014 р. припинив свою діяльність тому, у позивача відсутня можливість витребувати інформацію щодо отримання документів про отримання послуг з перевезення, наявності власного транспорту тощо. ( а.с. 82 )

При цьому, апеляційний суд відповідно до ст. 72 КАС України приймає до уваги постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2015р. яка набрала законної сили справа № 813/7066/14 ( суддя Кравців О.Р. ) яка долучена до матеріалів справи. Суд першої інстанції встановив що ТзОВ «Ерідл» зареєстроване як юридична особа 13.09.2012 р. з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 38370808 та відповідно до свідоцтва зареєстровано платником податку на додану вартість з 24.10.2012 р. Між позивачем ( замовник ) та ТзОВ «Ерідл» (виконавець ) укладено договір про надання транспортних послуг № 02/02-2013 від 03.01.2013 р., відповідно до якого в порядку та на умовах визначеним цим договором, виконавець зобовязується надати замовникові транспортні послуги повязані з обслуговуванням вантажів замовників, а замовник зобовязується у відповідності до умов дійсного договору приймати та своєчасно сплачувати надані послуги. ( а.с. 191 )

Отже, у контрагента ТзОВ «Ерідл» були достатні правові підстави та фактична можливість здійснювати господарські операції щодо продажу товарів, здійснення перевезень вантажів.

За таких обставин, колегією суддів встановлено формування позивачем податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків ТзОВ «Енергоресурси-полімер», тому податковим органом безпідставно донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції інстанцій не врахував положень частини другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце, зокрема, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарг є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів приходить до висновку, що постанову слід скасувати та прийняти нову якою позов задовольнити.

Керуючись ст.160, ст.195, ст.198, ст.202, ст.207, ст.212, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс-Полімер» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2016р. у справі за № 813/6494/15 скасувати та прийняти нову якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 29.09.2015 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання постановою законної сили.

Головуючий:Н.В. Бруновська

Судді: В.З. Улицький

ОСОБА_4

Постанова складена в повному обсязі 03.02.2017 року.