Постанова № 64505016, 01.02.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р.Справа № 915/867/16Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Савицького Я.Ф., Разюк Г.П.,

при секретарі судового засідання Селиверстова М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (за довіреністю),

від відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 04.11.2016

по справі № 915/867/16

за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз»

про стягнення 3 746 401,99 грн., з яких: 3 92 773,73 грн. пені, 244 921,70 грн. 3% річних та 8 706,56 грн. збитків від інфляції

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 01.02.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» (далі ПАТ «Миколаївгаз», відповідач) про стягнення пені у розмірі 3 492 773,73 грн., 3% річних - 244 921,70 грн., інфляційних втрат 8 706,56 грн. та відшкодування за рахунок відповідача понесені позивачем судові витрати у розмірі 56 196,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору купівлі-продажу природного газу не розрахувався своєчасно в повному обсязі у встановлені договором строки за придбаний природний газ.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 05.09.2016 заявив про сплив строку позовної давності щодо стягнення 3% річних за період з 20.02.2013 по 19.11.2014 та пені за весь період нарахування.

01.11.2016 від відповідача до суду першої інстанції надійшла заява про застосування строку позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 3 492 773,73 грн. та 3% річних в сумі 7 800,02 грн. за період січень-червень 2013 року.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.11.2016 позовні вимоги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» задоволені частково, стягнуто з ПАТ «Миколаївгаз» на користь позивача 511 639,12 грн. пені, 176 313,67 грн. 3% річних, 8 706,56 грн. збитків від інфляції та 10 449,89 грн. судового збору, в іншій частині в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду ПАТ «Миколаївгаз» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона посилається на те, що позивач, порушуючи умови укладеного між ними договору, у спірний період не повернув підписані примірники актів приймання-передачі природного газу, внаслідок чого відповідач довідався про їх підписання лише з додатків до позову. Такі примірники, у відповідності до умов договору, є підставою для здійснення розрахунків за придбаний газ, і їх відсутність у ПАТ «Миколаївгаз» звільняє останнє від відповідальності за прострочення оплати вартості природного газу - внаслідок прострочення кредитора.

05.12.2016 вищевказана апеляційна скарга ухвалю Одеського апеляційного господарського суду прийнята до провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Гладишева Т.Я., суддів Головей В.М., Ліпчанська Н.В. та призначена до розгляду на 11.01.2017.

У звязку з відпусткою головуючого судді Гладишевої Т.Я. з 29.12.2016 по 05.02.2017 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2017, апеляційну скаргу ПАТ «Миколаївгаз» розподілено на колегією у складі головуючий суддя Головей В.М., судді Савицький Я.Ф., Разюк Г.П.

Ухвалою апеляційної інстанції від 11.01.2017 вищевказаний склад суду прийняв апеляційну скаргу до свого провадження та призначив її до розгляду на 01.02.2017.

11.01.2017 до апеляційної інстанції від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає, що обовязок відповідача з оплати поставленого природного газу не повязаний з поверненням підписаних актів. Жодний пункт Договору або норма чинного законодавства не повязує обовязок оплатити поставлений природний газ із фактом отримання підписаного акту.

Також, 11.01.2017 до Одеського апеляційного господарського суду від ПАТ «Миколаївгаз» надійшла заява про розстрочку виконання рішення, яка обґрунтована скрутним фінансовим та майновим становищем товариства.

Представник відповідача в судове засідання 01.02.2017 надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити останню.

В судовому засіданні 01.02.2017 представник позивача надав пояснення якими заперечував проти скарги та просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 04.01.2013 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (продавець) та ПАТ «Миколаївгаз» (покупець) було укладено Договір на купівлю-продаж природного газу №13-104-Н (т.1 а.с.66-71), згідно якого продавець зобовязався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобовязується прийняти та оплатити газ на умовах Договору (п.1.1. Договору).

Пунктом 2.1. Договору №13-104-Н сторони домовились, що продавець передає покупцеві у 2013 році газ в обсязі до 439 746 тис.куб.м.

У пункті 3.3. Договору №13-104-Н сторонами визначено, що приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У відповідності до п. 3.4. Договору №13-104-Н, сторони визначили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобовязується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

В подальшому, сторони уклали ряд Додаткових угод, якими внесли зміни до Договору №13-104-Н (т.1 а.с.72-85).

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами в національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць (пп. 6.1. у редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014).

Сторонами погоджено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення (ст. 11 Договору в редакції додаткової угоди № 7 від 23.03.2015).

На виконання умов Договору №13-104-Н позивачем, протягом з 2013 2015 років починаючи з січня 2013 року по червень 2015 року (включно), було поставлено відповідачу в обємі 1 025 539,853 тис.куб.м природного газу на загальну суму 613 572 360,28 грн., що підтверджується копіями актів приймання-передачі (т.1 а.с. 29-46, 86-100) та не заперечується відповідачем.

За приписами ч. 1 ст. 629 ЦК України визначено, що, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у частинах 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що на даний час відповідачем оплачено суму вартості придбаного за договором природного газу, проте така оплата здійснювалася з порушенням узгоджених сторонами строків систематично впродовж дії договору, що підтверджується довідкою ПАТ «НАК «Нафтогаз України» по операціям з відповідачем за період з 01.01.2013-30.09.2015 (т. 1, а.с. 48-65) та розрахунком заборгованості ПАТ «Миколаївгаз» (т. 1, а.с. 7-28).

Пунктом 7.2 Договору в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013 передбачено, що у разі, якщо до 20-го числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобовязується крім суми заборгованості сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Приписами ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З матеріалів справи вбачається, що позивач нарахував пеню в загальній сумі 3 492 773,73 грн., з яких:

за зобовязаннями жовтня 2014 року пеня нарахована за період з 20.11.2014 по 25.11.2014 у сумі 14 753,34 грн.;

за зобовязаннями листопада 2014 року пеня нарахована за період з 20.12.2014 по 24.12.2014 у сумі 30 496,24 грн.;

за зобовязаннями грудня 2014 року пеня нарахована за період з 20.01.2015 по 28.01.2015 у сумі 49 737,25 грн.;

за зобовязаннями січня 2015 року пеня нарахована за період з 20.02.2015 по 02.03.2015 у сумі 106 081,75 грн.;

за зобовязаннями лютого 2015 року пеня нарахована за період з 20.03.2015 по 27.03.2015 у сумі 128 856,64 грн.;

за зобовязаннями квітня 2015 року пеня нарахована за період з 20.05.2015 по 04.06.2015 у сумі 337 328,80 грн.;

за зобовязаннями травня 2015 року пеня нарахована за період з 20.06.2015 по 03.08.2015 у сумі 732 047,77 грн.;

за зобовязаннями червня 2015 року пеня нарахована за період з 20.07.2015 по 22.10.2015 у сумі 2 093 471,94 грн.

Врахувавши заяву відповідача про застосування строків позовної давності суд першої інстанції частково відмовив позивачу у стягненні пені за зазначений період, у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду з цією вимогою та стягнув її за червень 2015 року за період з 06.08.2015 по 21.10.2016 в розмірі 511 639,12 грн..

Додатковою угодою № 3 від 28.04.2014 до Договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № №13-104-Н, укладеної між сторонами, викладено пункти 9.1 та 9.2 статті 9 «Порядок вирішення спорів» Договору у новій редакції:

« 9.1. Спори (розбіжності) за Договором вирішуються за домовленістю Сторін.

9.2. У разі недосягнення Сторонами згоди щодо вирішення спорів (розбіжностей) за цим Договором спір передається на вирішення в господарські суди України».

Згідно зі ст. ст. 251, 253 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. ст. 256, 257 ЦК України) .

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, враховуючи те, що у поданих розрахунках спірних сум включено суми пені, нарахованої у періоди прострочення за межами строку позовної давності, про наслідки застосування якої звернувся із заявою відповідач, у звязку з чим пеня підлягає стягненню в межах строку позовної давності.

Враховуючи положення норм чинного законодавства України та умови договору, колегія суддів перевірила правильність розрахунку пені за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі «Законодавство» та дійшла до висновку, що судом першої інстанції вірно зроблено розрахунок, який складає 511 639,12 грн. та підлягає стягненню.

Стосовно стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частині 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за період з 20.02.2013 по 22.10.2015 у загальній сумі 244 921,70 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ч.1 ст.257 ЦК України до вимог про стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність у три роки. Позов подано до суду 06.08.2016, таким чином трирічний строк, за який нарахування 3% річних може вважатись правомірним, розпочався з 06.08.2013. Відповідно, нараховані до вказаної дати 3% річних стягненню не підлягають в силу пропуску позивачем позовної давності, про що заявлено відповідачем. Відповідачем виконано конррозрахунок 3% річних (т.1 а.с.193-200), згідно якого розмір річних становить 176 313,67 грн. за період з 20.11.2014 по 21.10.2015. Акти приймання-передачі природного газу за листопад 2013 року підписаний сторонами із запізненням, а саме 18.08.2014 (т.1 а.с.96), акт за січень 2014 року підписано 22.09.2014 (т.1 а.с.98), акт за лютий 2014 року підписано 22.09.2014 (т.1 а.с.100), акт за березень 2014 року підписано 28.10.2014 (т.1 а.с.30). Оскільки, згідно п.6.1. Договору оплата має проводитись відповідачем на підставі всіх підписаних сторонами актів, то сплачені відповідачем до дати підписання актів суми слід вважати передплатою за спожитий газ і, відповідно, прострочення строку сплати коштів за спожитий газ за листопад 2013 року, січень, лютий та березень 2014 року не мало місця до дати підписання відповідних актів. Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що стягненню підлягають 3% річних у загальній сумі 176 313,67 грн., адже судова колегія перевірила даний розрахунок і суми співпали, у звязку з цим, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в частині стягнення 3% річних в сумі 176 313,67 грн.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на визначений індекс інфляції за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Апеляційний господарський суд приймає до уваги розрахунок інфляційних втрат зроблений позивачем як обґрунтований та такий, що здійснений згідно з вимогами діючого законодавства. Таким чином, за вказаним розрахунком з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 706,56 грн. інфляційних втрат.

Доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Неповернення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» примірників підписаних сторонами актів приймання-передачі природного газу може розглядатися як порушення умов п. 3.4. укладеного сторонами Договору, але не може бути визнано обставиною прострочення кредитора, в розумінні цивільного законодавства України, котра звільняє відповідача від відповідальності за прострочення виконання грошового зобовязання за договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дії, що встановлені договором, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку.

Сторони у викладеному вище п. 6.1. Договору, в редакції додаткової угоди № 3, узгодили порядок здійснення розрахунків. Згідно цього порядку оплата за газ здійснюється покупцем шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Судова колегія зазначає, що позивачем доведено, що його повноважним представником підписано та скріплено печаткою всі складені ПАТ «Миколаївгаз» акти приймання-передачі природного газу в період дії укладеного між ними договору. Це підтверджується належно засвідченими копіями доданих до позову актів приймання-передачі природного газу у спірний період.

Також колегія суддів зазначає, що ПАТ «Миколаївгаз», як сторона, на яку п. 3.4. Договору покладено обовязок щодо складання актів приймання-передачі природного газу, і власник обсягу газу, придбаного згідно цих актів, що випливає із змісту п. 3.1. Договору, з урахуванням обставин, що від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не надійшло мотивованих відмов від підписання актів приймання-передачі, могло виконати свій обовязок щодо оплати у визначені в договорі строки повної вартості зафіксованих в актах приймання-передачі обємів придбаного природного газу, а саме, до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

За таких обставин доводи відповідача про прострочення кредитора є безпідставними.

Стосовно заяви відповідача у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Миколаївгаз» надання розстрочки виконання рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості на строк 12 місяців, шляхом щомісячного часткового нарахування коштів рівними частинами, яка була подана до суду апеляційної інстанції та обґрунтована скрутним фінансовим та майновим становищем товариства.

Оцінюючи доводи скаржника (відповідача), щодо надання розстрочки сплати стягнутої суми, колегія суддів дійшла до наступного.

В матеріалах справі відсутні докази звернення відповідача з відповідним клопотанням про розстрочку сплати заборгованості до суду першої інстанції.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено право суду при ухваленні рішення за результатами розгляду спору відстрочити або розстрочити його виконання.

Проте зазначеною статтею ГК України не визначено у яких випадках та при наявності яких обставин суд має право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.

Водночас згідно приписів ч. 1 ст. 121 ГПК України, якою також надано суду право після ухвалення рішення по справі (в процесі його виконання), відстрочити або розстрочити його виконання, встановлено, що суд у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання судового рішення при наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим.

Приписи вказаної статті в частині підстав (обставин) для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення, на переконання колегії суддів, можливо застосовувати по аналогії закону до п. 6 ст. 83 ГПК України.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал постанов господарських судом України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сімї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи-наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому слід зазначити, що тягар по доказуванню вищевказаних обставин згідно приписів ст. 33 ГПК України покладено в даному випадку на відповідача (боржника).

Проте відповідач у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав суду першої інстанції будь-яких належних та достатніх доказів наявності виняткових (виключних) обставин які б могли бути підставою для розстрочення рішення суду.

Наданий скаржником до суду апеляційної інстанції звіт про фінансові результати на 31 грудня 2015 року дійсно свідчить про тяжкій фінансовий стан та про збитковість його діяльності станом на 31 грудня 2015 року у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року, однак сам по собі тяжкий фінансовий стан підприємства та його збитковість не можна визнати винятковими обставинами, оскільки заявник не довів, що цей стан виник не з його вини, а в силу обєктивних, непереборних обставин на які він не мав можливості вплинути.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для задоволення вимоги апелянта про розстрочку сплати стягнутої суми на 12 місяців - відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано частково задовольнив вимоги позивача.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 99, 101-103, 105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 04.11.2016 року залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя:Головей В.М.

Судді:Савицький Я.Ф.

ОСОБА_4