Постанова № 64505015, 30.01.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р. Справа № 917/1399/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Пушай В.І., суддя Могилєвкін Ю.О.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін ті інших учасників судового процесу:

прокурора - не з"явився;

позивача - Кривохижа Ю.А., за довіреністю №04.2-17/2/3082 від 30.12.2015 року (повноваження перевірені та підтверджені секретарем судового засідання господарського суду Полтавської області Дяченко Д.Б.);

відповідача - не з"явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконферецзв'язку в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Полтавської міської ради (вх. № 157 П/3-12) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 10 листопада 2016 року, прийняту за результатами розгляду заяви Полтавської міської ради про виправлення помилки в наказі від 07 квітня 2016 року по справі №917/1399/15

за позовом Прокурора Ленінського району міста Полтави в інтересах Держави в особі Полтавської міської ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

про зобов'язання звільнити земельну ділянку та стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 року по справі №917/1399/15 (суддя Кульбако М.М.) у задоволенні заяви Полтавської міської ради про виправлення помилки в наказі господарського суду Полтавської області від 07.04.2016 року у справі №917/1399/15 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Полтавська міська рада звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 року по справі №917/1399/15, справу направити до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми процесуального права, що згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для її скасування.

Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури у відзиві на апеляційну скаргу підтримує доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає, що оскаржувана ухвала прийнята при неповному з'ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, без дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для її скасування.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, 15.08.2016 року до господарського суду Полтавської області від Полтавської міської ради надійшла заява №04.2-17/1/6707 від 15.08.2016 року про виправлення помилки в наказі від 07.04.2016 року, шляхом його доповнення найменуванням стягувача, його фактичним місцезнаходженням та зміни в частині дати набрання законної сили рішення суду та кінцевої дати пред'явлення наказу до виконання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження": у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Отже, виходячи із наведеного вище, й про що прямо вказано у зазначених нормах, які спрямовані на врегулювання питання щодо вимог до оформлення наказу, винесення та виконання виконавчого документа, колегія суду констатує, що резолютивна частини наказу (виконавчого документу) має відтворювати резолютивну частину рішення, на виконання якого цей наказ було видано та містити ідентифікуючі дані учасників процесу, що сприяє швидкому та безпосередньому виконанню наказу саме по відношенню до боржника та стягувача.

22.02.2016 року господарським судом Полтавської області прийнято рішення, яким зокрема, зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованої будівлі-сауни та приведення у придатний для використання стан.

07.04.2016 року місцевим господарським судом було видано відповідний наказ зі строком пред'явлення до 12.03.2017 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/1399/15 від 22.02.2016 року залишено без змін.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 року N 9, якщо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ (частина третя статті 85 і стаття 116 ГПК), подано апеляційну скаргу після закінчення встановленого частиною першою статті 93 ГПК строку, і суд апеляційної інстанції відновить цей строк та прийме скаргу до провадження, то копія відповідної ухвали повинна бути надіслана органу Державної виконавчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" повертається до суду, який його видав.

У разі коли за результатами апеляційного розгляду оскаржене судове рішення буде залишене без змін, новий наказ на його виконання не видається, а виконується раніше виданий наказ. Якщо на час прийняття судового акта апеляційної інстанції строк для пред'явлення цього наказу до виконання закінчився, зазначений строк підлягає відновленню згідно із статтею 119 ГПК України.

Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання для судових рішень встановлюються з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення (пункт 1 частини 2 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження"), тобто строк пред'явлення наказу до виконання обчислюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Колегія суду звертає увагу на те, що за даними, що містяться в програмі Діловодство спеціалізованого суду (ДСС) вбачається, що апеляційну скаргу на рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/1399/15 від 22.02.2016 року подано після спливу 10-денного терміну на його оскарження.

Відтак, наказ господарського суду Полтавської області від 07.04.2016 року по справі № 917/1399/15 було видано у строк, передбачений ст. 93 ГПК України, зміна кінцевої дати дійсності для пред'явлення наказу державному виконавцю (замість 12.03.2017 заявник просить визначити - 19.07.2017) є не законною, адже стягувач в порядку статті 119 ГПК України не звертався із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання.

Твердження Полтавської міської ради про те, що дата набрання рішенням законної сили, що зазначена в наказі суду не відповідає дійсній даті набрання рішенням законної сили у даній справі, є необґрунтованим та таким, що здійснено при вільному тлумаченні норм права та обставин справи.

Процесуальним законодавством не передбачено внесення виправлення в наказ суду шляхом зазначення у ньому нових даних.

Враховуючи, що наказ у справі №917/1399/15 був виданий господарським судом Полтавської області з дотриманням вимог статей 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, приписів пункту 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про виправлення помилки в наказі щодо дати набрання рішенням законної сили та кінцевої дати пред'явлення наказу до виконання.

Нормою пункту 4 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені, зокрема, резолютивна частина рішення.

Згідно ст. 89 ГПК України суддя за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

Крім цього у п. 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» зазначено наступне: «Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номера і дати документа, найменування сторін, прізвища, імені, по батькові особи тощо), або мають технічний характер (тобто виникли у виготовленні тексту рішення).

Таким чином під помилками слід розуміти неправильне написання слів, прізвищ, імен назв, неправильне викладення вихідних даних, які не відповідають наявним у справі доказам або результатам арифметичних дій.

У п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначено, що: «Виправлення до наказу мають вноситися з урахуванням вимог частини першої статті 89 ГПК України, тобто ці виправлення не можуть зачіпати суті судового рішення, на виконання якого видано наказ».

Отже, відповідно до приписів ст. 117 ГПК України господарський суд, який видав наказ, може виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі; таке виправлення вноситься до наказу ухвалою господарського суду. Видача при цьому господарським судом нового наказу з текстом, що відповідав би здійсненим виправленням, законом не передбачена. Наказ, до якого в установленому порядку внесено виправлення, є виконавчим документом у розумінні Закону України "Про виконавче провадження" з урахуванням внесених до цього наказу виправлень.

Так, дослідивши примірник наказу господарського суду Полтавської області від 07.04.2016 року по справі № 917/1399/15, який наявний в матеріалах справи, колегія суддів зазначає, що вказаний виконавчий документ повністю відповідає резолютивній частині рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/1399/15 від 22.02.2016 року та містить достатньо ідентифікуючих даних, зокрема, містить дані боржника (його місцезнаходження та код ЕДРПОУ), а також визначає місцезнаходження земельної ділянки площею 828,8 кв. м. за адресою АДРЕСА_1, яка була самовільно зайнята фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та щодо якої вирішено спір у справі.

Разом з тим, заявник, Полтавська міська рада, в заяві про виправлення помилки просить суд фактично змінити резолютивну частину рішення та викласти її в новій редакції, що є неможливим відповідно до наведених вище норм чинного законодавства України.

Як свідчать матеріали справи, Полтавська міська рада, звертаючись до суду із відповідним позовом, поміж іншого просила суд, зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованої будівлі-сауни та приведення у придатний для використання стан.

Від позивача на момент винесення рішення суду, відповідних заяв щодо зміни предмета/підстав позову не надходило.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій, резолютивна частина рішення господарського суду Полтавської області від 22.02.2016 по справі №917/1399/16 щодо зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованої будівлі-сауни та приведення у придатний для використання стан, повністю відповідає змісту позовних вимог, викладених в позовній заяві, і наказ від 07.04.2016 року, виданий на виконання прийнятого рішення, містить резолютивну частину рішення без допущення помилок та описок.

З огляду на викладене та виходячи із наведених норм та обставин справи, колегія суду зазначає, що наказ господарського суду Полтавської області від 07.04.2016 по справі №917/1399/1 за своїм змістом відповідає вимогам, що до нього ставляться, та передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", а відтак відсутні обставини, що реально перешкоджають реалізувати право на пред'явлення наказу для примусового виконання рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/1399/15 від 22.02.2016 року, протягом встановленого законом строку.

Доводи апеляційної скарги про те, що наказ не відповідає нормам Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів відхилені, оскільки ці обставини не підтверджені належними доказами відповідно до вимог ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, за вимогою апеляційної скарги, Полтавська міська рада просить прийняти постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви скаржника про виправлення помилок в наказі.

Однак, вказана вимога скаржника виходить за межі повноважень апеляційної інстанції визначених ст. 103 та ч. 7 ст. 106 ГПК України.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 року по справі №917/1399/15 прийнята при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для її скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Полтавської міської ради не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Полтавської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 року по справі №917/1399/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Могилєвкін Ю.О.