Ухвала суду № 64505010, 12.01.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

12 січня 2017 рокусправа № 804/16151/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання:Кязимової Д.В.,

представників сторін:

позивача :- ОСОБА_2, дов. від 06.01.17 р.

відповідача:- ОСОБА_3 дов. від 20.09.16 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 р. у справі № 804/16151/15

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

04.12.2015 Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС :

- за формою «Р» № НОМЕР_1 від 08.07.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 3 270 474 грн., з них за основним платежем 2 180 316 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 090 158 грн.

- за формою «В4» № НОМЕР_2 від 08.07.2015, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 669 400 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків податкового органу щодо виявлених перевіркою порушень вимог податкового законодавства. Позивач вказує на те що господарська діяльність здійснюється в межах правового поля, з надійними контрагентами реальність господарських операцій та правомірність відображення їх результатів в податковому обліку Товариства підтверджено належним чином сформованою первинною документацією.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016р. у справі № 804/16151/15 вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що висновки про існування у платника податків порушень законодавства з питань оподаткування, не відповідають дійсності та суперечать законодавству з питань оподаткування.

Не погодившись з постановою суду, СДПІ з ОВП у м.Дніпропетровську подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 р. у справі № 804/16151/15, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги повністю повторюють висновки акту перевірки. Скаржник наполягає на тому, що первинні документи позивача не підтверджують реальність здійснення господарських операцій з контрагентами з огляду на ненадання до перевірки подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, прибуткових ордерів, сертифікатів якості.

При цьому скаржник зазначає, що надані товарно-транспортні накладні не відповідають формі № 1-ТН, затвердженої наказом Мінтрансу, Мінтрансу України 29.12.95 №488/346, а в окремих подорожніх листах не співпадає зазначений маршрут з місцезнаходженням складських приміщень підприємств-постачальників, зазначених у договорах поставок.

Також скаржник вважає, що у відповідності до статті 16 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 10.04.2014 №1197-VII, позивач мав бути обізнаним щодо наявності у постачальників трудових, фінансових та матеріальних ресурсів, при проведенні тендерних закупок, що свідчить про не виконання Товариством всіх вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель».

ОСОБА_4 того, скаржник зауважує, що у ході перевірки позивачем не надано конкретних проектів на модернізацію, в звязку з чим не встановлені витрати матеріалів та запасних частин, а перевищення витрат матеріалів та запасних частин над затвердженими нормами витрат призводять до неприбутковості підприємства.

ПрАТ «ДТРЗ» проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції цілком обґрунтованою та правомірною, зазначаючи, що сертифікати якості не використовуються у бухгалтерському та податковому обліку та не пов'язані зі сплатою податків і зборів, і чинним законодавством України не встановлено обовязку субєкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, господарські операції підтверджуються не тальки ТТН, але й іншими документи, якими є договір, специфікація, видаткова накладна і в сукупності всі ці документи повністю відповідають поняттю «первинні документи», що визначені у ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

В судовому засіданні апеляційної інстанції представниками сторін підтримано правові позиції по суті спірних питань даної справи.

Судова колегія зазначає, що обставини, повязані з проведенням СДПІ з ОВП у м.Дніпропетровську документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за грудень 2014 року (акт № 16/28-01-40-02/00659101 від 23.06.2015, т.1, а. с.34-123), встановлені під час цієї перевірки порушення, зміст цих порушень, зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки спірних податкових повідомлень-рішень (т.1, а. с.131, 133) відображені в оскарженій постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність формування Підприємством податкового кредиту за рахунок ПДВ, сплаченого в ціні придбання товарів (робіт, послуг) згідно господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Яровіт Груп», ТОВ "ОСОБА_4 ТСМ ОСОБА_5", ТОВ "ОСОБА_6 Конус", ТОВ «Актуальні технології груп», ТОВ «Конус», ПП НВФ «Бітсервіс», ТОВ НВО «Укрпромсервіс», реальність яких не підтверджена належним чином, і про завищення в звязку з цим відємного значення податку на додану вартість.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга СДПІ з ОВП у м.Дніпропетровську не підлягає задоволенню з таких підстав:

За висновками акту перевірки позивача від 23.06.2015 в результаті порушення ПрАТ «ДТРЗ» п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України завищено податковий кредит за грудень 2014 року на суму ПДВ у розмірі 2 849 716 грн. у звязку з не підтвердженням проведення господарських операцій за відсутності належним чином оформлення в повному обсязі первинних документів, внаслідок чого також було порушено п.п.200.1, 200.2 ст.200 ПК України, що призвело до завищення відємного значення за грудень 2014 року на суму 669400 грн. та до заниження декларованих субєктом господарювання показників податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 2 180 316 грн.

Такі висновки відповідача обґрунтовані тим, що неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій ПрАТ «ДТРЗ» по взаємовідносинах з ТОВ «Яровіт Груп», ТОВ "ОСОБА_4 ТСМ ОСОБА_5", ТОВ "ОСОБА_6 Конус", ТОВ «Актуальні технології груп», ТОВ «Конус», ПП НВФ «Бітсервіс», ТОВ НВО «Укрпромсервіс».

Стосовно реальності господарських операцій позивача з вказаним контрагентами, колегія суддів зазначає наступне:

Господарською операцією, згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У Листі ВАСУ від 02.06.2011 № 742/11/13-11 зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так, видами діяльності позивача за КВЕД є: ремонт і технічне обслуговування залізничного рухомого складу; здавання в оренду власного нерухомого майна; інші види оптової торгівлі тощо.

З матеріалів справи та перевірки вбачається, що ПрАТ «ДТРЗ» мало господарські відносини з ТОВ «Яровіт Груп», ТОВ "ОСОБА_4 ТСМ ОСОБА_5", ТОВ "ОСОБА_6 Конус", ТОВ «Актуальні технології груп», ТОВ «Конус», ПП НВФ «Бітсервіс», ТОВ НВО «Укрпромсервіс» за договорами поставки товарів (підшипників, труб сталевих, металопрокату листового, центри тепловозні, пружини та насос дизеля тощо).

За визначенням п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.п.«а» ч.1 п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно положень п.198.6 ст.198 ПК України (в редакції на грудень 2014 р.) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Разом з тим, з положень статей 183 та 184 ПК України вбачається, що особа як платник ПДВ підлягає реєстрації шляхом внесення відповідного запису до реєстру платників; реєстрація особи як платника ПДВ діє до дати її анулювання.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Докази відсутності у контрагентів позивача - ТОВ «Яровіт Груп», ТОВ "ОСОБА_4 ТСМ ОСОБА_5", ТОВ "ОСОБА_6 Конус", ТОВ «Актуальні технології груп», ТОВ «Конус», ПП НВФ «Бітсервіс», ТОВ НВО «Укрпромсервіс», статусу юридичних осіб, статусу платників ПДВ на момент реалізації господарських операцій, відповідачем суду не надані, що, в свою чергу, свідчить про наявність спеціальної податкової правосубєктності у вказаних контрагентів позивача під час реалізації вищевказаних господарських договорів.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатись зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З оскарженої постанови вбачається дослідження судом першої інстанції первинних документів, які містяться у матеріалах справи і якими підтверджується реальність господарських операцій, а саме: видаткові та податкові накладні, довіреності та журнал реєстрації довіреностей, які свідчать про приймання товару, прибуткові акти та картки обліку складу, які свідчать про оприбуткування товару, платіжні доручення, які свідчать про сплату коштів за придбані товари.

На доказ транспортування придбаного позивачем товару, останнім надано документальні докази, з яких вбачається здійснення таких перевезень власним транспортом Товариства, а саме: товарно-транспортні накладні, подорожні листи, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

При цьому актом перевірки від 23.06.2015 не заперечується факт використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Отже, вищезазначені документи підтверджують фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

При цьому доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку Товариства матеріали справи не містять.

ОСОБА_4 того, відповідачем не надано суду доказів того, що податкові накладні, які виписані вказаним контрагентом і які є за приписами Податкового кодексу України підставою для формування податкового кредиту платника податків, не відповідають положенням Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071, Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» 22.09.2014 №957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012.

За приписами ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З апеляційної скарги відповідача вбачається, що доводи останнього стосуються, зокрема, ненадання позивачем всіх товарно-транспортних накладних і невідповідності наданих товарно-транспортних накладних формі № 1-ТН, затвердженій наказом Мінтрансу, Мінтрансу України 29.12.95 № 488/346, і наявність в окремих подорожніх листах невідповідності зазначеного маршруту з місцезнаходженням складських приміщень підприємств-постачальників, зазначених у договорах поставок. Щодо цього, колегія суддів зазначає наступне:

Товарно-транспортні (ТТН) відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за №128/2568 (далі Наказ № 363), є транспортною документацією, якою підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Так, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Тобто згідно Правил товарно-транспортні накладні є внутрішнім документом сторін і не свідчать про наявність певних договірних (правових) стосунків між ними.

Таким же внутрішнім документом для водія і підприємства, на якому такий водій працює, є подорожній лист.

При цьому Наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", на який посилається відповідач і яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми № 1-ТН в порушення вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.92 №493/92 не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України, отже він не є нормативно-правовим актом обов'язковим для виконання, внаслідок чого дія наказу від 29.12.95 №488/346 призупинена з 25.04.2006.

Таким чином, на цей час в Україні відсутня законодавчо затверджена форма товарно-транспортної накладної, тому суб'єкти господарювання можуть, на свій розсуд, як використовувати в своїй діяльності товаро транспортну накладну довільної форми, так і не використовувати її взагалі.

Разом з тим, Постановою КМУ від 25.02.2009 № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (далі - Перелік).

Так, з даного Переліку вбачається, що:

- для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах необхідними є, зокрема,: копія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка; товарно-транспортна накладна.

- для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення перед рейсового медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

З наведених норм вбачається, що товарно-транспортна накладна є доказом транспортування товару лише у разі надання юридичною особою чи фізичною-особою підприємцем транспортних послуг іншим субєктам господарювання, що і товарно-транспортні накладні були надані позивачем у доказ перевезення товару орендованим транспортом.

При цьому наявність в окремих подорожніх листах невідповідності зазначеного маршруту з місцезнаходженням складських приміщень підприємств-постачальників, зазначених у договорах поставок, не може слугувати доказом нереальності господарської операції за відсутності інших, належних доказів.

Щодо доводів скаржника про перевищення витрат матеріалів та запасних частин над затвердженими нормами витрат, які призводять до неприбутковості підприємства, то, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження відповідача про наявність понаднормового списання матеріалів та, відповідно, їх закупівля не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки під час встановлення фактів понаднормового списання матеріалів (купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, напівфабрикатів власного виробництва) податковий орган керувався Нормами витрат без врахування конкретного технічного стану та комплектності тепловозів, які надходили до позивача від контрагентів з метою проведення ремонту, без врахування обсягу робіт, необхідних для доведення тепловозів до належного технічного стану.

Так, у відповідності до Правил капітальною ремонту в частині списання виробничих запасів на проведення модернізації та ремонтів ТРС ПрАТ «ДТРЗ», на підставі наказу в. о. голови правління ВАТ «ДТРЗ» від 29.12.2010 № 15 заступником начальника Головного управління локомотивного господарства «Укрзалізниця» 24.10.2010, директором проектно-конструкторського та технологічного бюро по ремонту локомотивів, 16.12.2010, в.о. головним інженером ВАТ «ДТРЗ» 02.11.2010 затверджено «Норми витрати матеріалів і запасних частин на капітальні ремонти КР-1, КР-2 тепловозів серії ЧМЕЗ в/і», «Тимчасові витрати матеріалів і запасних частин на капітальні ремонти КР-1, КР-2 тепловозів серії 2ТЕ10», «Тимчасові витрати матеріалів і запасних частин на капітальні ремонти КР-1, КР-2 тепловозів серії та 2ТЕ116 в/і» (далі - Норми витрат).

При цьому, враховуючи зміст Норм витрат, ці Норми не обмежують позивача і не позбавляють обов'язку здійснювати конкретний обсяг робіт, необхідних для приведення конкретного тепловоза у належний технічний стан, а є орієнтовними для планування загальних витрат для ремонт.

До того ж Норми витрат розроблені на виконання Правил капітальних ремонтів і тому приписи Правил капітальних ремонтів (включаючи критерії заміни кожної деталі та відповідний обов'язок ремонтного підприємства) є преважними, в тому числі перегляд встановлених Норм витрат є альтернативним.

Так, зокрема, у пункті 3.6.6 Положення про порядок подачі в ремонт і видачі з ремонту рухомого складу, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 21.04.2002 № 261 передбачено, що при здачі кожної одиниці РС Замовник повинен передати Виконавцю Заявку на проведення Виконавцем додаткових робіт, що перевищують обсяг ремонту, передбачений нормативною документацією та умовами договору на капітальний ремонт тягового рухомого складу даного типу та серії.

При цьому зі змісту вказаного Положення вбачається, що ремонт та модернізація тепловозів здійснюється в рамках укладених договорів (п.1.3) і якщо в процесі розбирання об'єктів ремонту додатково виявляються частими в стані, що потребують їх заміни, або відсутні вузли та деталі, які не могли бути виявлені при прийманні, Виконавцем складається акт, в якому вказуються назва відсутнього вузла (складової одиниці) або деталі, позначення (тин та номер), характер пошкодження деталей, які потребують заміни. В даному випадку Виконавець сповіщає про це Замовника, який повинен у тридобовий термін повідомити про направлення свого представника, для оформлення спільно з Виконавцем акту технічного стану або відсутності вузлів та деталей. При необхідності у цьому випадку Виконавцем проводиться коригування терміну простою в ремонті. Акт технічного стану або відсутності вузлів та деталей підписується представником Замовника та Виконавцем. Вартість додаткових робіт погоджується сторонами на умовах договору (п.3.9).

Щодо посилань скаржника на ненадання до перевірки позивачем сертифікатів (паспортів якості) на товар, то, по-перше, згідно приписів ч.2 ст.662 ЦК України «Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цільного законодавства», тобто обовязок по передачі сертифікату покладено на продавця, яким позивач у вищевказаних операціях не являється; по-друге, відповідачем не доведено, що придбаний у вищевказаний контрагентів товар являється товаром, сертифікація якого обов'язковою згідно приписів чинного законодавства. Тим більш, що податковим органом не наведено правову норму, яка приписує платникам податків зберігати копії сертифікатів для документального підтвердження показників податкового обліку.

Доводи скаржника на відсутність пересвідчення позивача стосовно наявності у контрагентів-постачальників товарів трудових ресурсів, складських приміщень тощо, то посилання податкового органу на відсутність у підприємств-контрагентів умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про фіктивність господарських операції, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні торговельні операції та не обов'язково має бути виробником товару чи послуги (ухвала ВАСУ від 08.08.2012 у справі № К/9991/42185/12).

Також колегією суддів не приймаються до уваги посилання скаржника на невиконання Товариством всіх вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» стосовно обізнаності щодо наявності у постачальників трудових, фінансових та матеріальних ресурсів, при проведенні тендерних закупок, оскільки у відповідності до преамбули Закону України «Про здійснення державних закупівель», цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, а згідно п.1.1 Статуту ПрАТ «ДТРЗ» (т.1, а. с.19-31) Товариство являється юридичною особою приватного права, тобто на позивача не розповсюджуються приписи даного Закону.

Таким чином, податковий орган не надав належних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано беззаперечних доказів порушення позивачем п.п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198, п.п.200.1, 200.2 ст.200 ПК України, які б свідчили про відсутність фактичної поставки товарів ТОВ «Яровіт Груп», ТОВ "ОСОБА_4 ТСМ ОСОБА_5", ТОВ "ОСОБА_6 Конус", ТОВ «Актуальні технології груп», ТОВ «Конус», ПП НВФ «Бітсервіс», ТОВ НВО «Укрпромсервіс», що означає безпідставність винесення СДПІ з ОВП у м.Дніпропетровську спірних податкових повідомлень-рішень від 08.07.2015:

- № НОМЕР_1, яким Товариству збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 270 474 грн., з них за основним платежем 2 180 316 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 090 158 грн. (т.1, а. с.131);

- № НОМЕР_2, яким Товариству зменшено суми від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 669 400 грн. (т.1, а. с.133).

Таким чином, на думку судової колегії судом першої інстанції обґрунтовано винесено рішення щодо скасування зазначених податкових повідомлень рішень , а доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, і тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 р. у справі № 804/16151/15 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 р. у справі № 804/16151/15 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий:Н.А. Бишевська

Суддя:І.Ю. Добродняк

Суддя:Я.В. Семененко