Рішення № 64504126, 01.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2017

Справа №910/22491/16

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніал та К"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012"

про

стягнення 47 320,08 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача

не з’явився

від відповідача

не з’явився

У судовому засіданні 01.02.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніал та К" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012" про стягнення 47 320,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.04.2016 між сторонами було укладено договір поставки №04/04, на підставі якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 87 268,54 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними. За доводами позивача, відповідач в порушення умов договору належним чином не здійснив повного розрахунку за поставлений товар, у зв’язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 38 778,94 грн. Крім того, за неналежне виконання грошових зобов’язань позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді: пені - 6 257,59 грн., 3 % річних - 602,00 грн. та інфляційних втрат - 1 681,55 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 порушено провадження у справі № 910/22491/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 18.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 01.02.2017.

31.01.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач збільшив розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат, що нараховані в період з 31.05.2016 по 28.01.2017, у зв’язку з чим просить суд стягнути з відповідача: 38 778,943 грн. – заборгованості за поставку, 7 834,21 грн. – пені, 771,00 грн. – 3 % річних та 2 780,51 грн. – інфляційних втрат.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.17 інформаційного листа Вищого господарського суду від 20.10.2006 № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

З огляду на положення ст. 22 Господарського процесуального кодексу України судом приймається заява позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання, призначене на 01.02.2017, представники сторін не з’явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляли, хоча про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, незважаючи на те, що сторони не з'явились у судове засідання 01.02.2017, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка сторін судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

04 квітня 2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніал та К" (надалі – позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012" (наділі – відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 04/04 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити м'ясо-молочні продукти (надалі – товар), на умовах, визначених в цьому договорі (п. 1.1. договору).

Згідно п.1.2 договору товар поставляється окремими партіями. Асортимент, кількість, ціна за одиницю товару і загальна вартість кожної партії товару попередньо узгоджується Сторонами в заявках (Специфікаціях) і вказуються в рахунках-фактурах (рахунках па оплату товару) та (або) накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що приймання товару по кількості має бути завершене у момент його поставки. Покупець має право відмовитися від приймання товару, асортимент або ціна якого не відповідає угоді сторін про такі умови поставки. Сторони погодилися, що особи, які підписують від імені покупця видаткові (товарно-транспортні) накладні, наділяються покупцем необхідним об'ємом повноважень на здійснення дій з приймання у власність товару в асортименті і за цінами, вказаними в таких накладних. Дії з приймання товару по кількості і підписання відповідних накладних свідчать про схвалення покупцем умов про асортимент і ціну товару, що поставляється.

Відповідно до п. 4.1. договору ціни на товар, що поставляється за даною угодою, вказуються в Специфікаціях, рахунках-фактурах (рахунках на оплату товару), накладних.

Оплату кожної партії товару покупець здійснює протягом 4 календарних днів з моменту отримання (поставки) такої партії, шляхом перерахування вартості цієї партії товару на поточних рахунок постачальника (п. 4.2. договору).

Пунктом 4.2.1. договору встановлено, що в окремих випадках, коли постачальник здійснив поставку партії товару без отримання передплати за нього, вартість такого товару має бути сплачена покупцем протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2016 року (п. 6.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 87 268,54 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № 480 від 06.05.2016 року на суму 10 749,30 грн.;

- № 488 від 10.05.2016 року на суму 18 877,35 грн.;

- № 491 від 11.05.2016 року на суму 3 528,05 грн.;

- № 502 від 12.05.2016 року на суму 5 077,80 грн.;

- № 506 від 13.05.2016 року на суму 6 130,00 грн.;

- № 516 від 16.05.2016 року на суму 8 178,90 грн.;

- № 520 від 17.05.2016 року на суму 4 156,00 грн.;

- № 527 від 18.05.2016 року на суму 6 738,65 грн.;

- № 538 від 19.05.2016 року на суму 10 114,20 грн.;

- № 542 від 20.05.2016 року на суму 2 247,39 грн.;

- № 548 від 23.05.2016 року на суму 2 978,70 грн.;

- № 559 від 25.05.2016 року на суму 9 492,20 грн.

За доводами позивача, відповідач всупереч умовам договору порушив зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, оплативши отриманий товар частково на суму 48 489,60 грн. Таким чином основна сума заборгованості за договором поставки становить 38 778,94 грн., що підтверджується підписаним між сторонами Актом звірки взаємних розрахунків за період з 04.04.2016 по 31.07.2016.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що у відповідності до умов договору позивач поставив відповідачеві товар на суму 87 268,54 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, строк виконання зобов’язання відповідача щодо оплати поставленого товару відповідно до п. 4.2 договору наступив. Таким чином, відповідач в порушення умов договору вчасно та у повному обсязі не розрахувався за поставлений товар, у зв’язку з чим, станом на день вирішення спору у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 38 778,94 грн.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості по договору поставки № 04/04 від 04.04.2016 у розмірі 38 778,94 грн. є обґрунтованими, належним чином доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 7 834,21 грн. нарахованої в період з 31.05.2016 по 28.01.2017, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При укладанні договору сторони передбачили, що за порушення строку оплати товару покупець виплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п. 5.2. договору).

Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням викладеного, судом здійснено перерахунок розміру пені, який становить 6 092,17 грн., а саме:

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

38778.00

31.05.2016 - 23.06.2016

24

18.0000 %

0.098 %*

915.42

38778.00

24.06.2016 - 28.07.2016

35

16.5000 %

0.090 %*

1223.73

38778.00

29.07.2016 - 15.09.2016

49

15.5000 %

0.085 %*

1609.39

38778.00

16.09.2016 - 27.10.2016

42

15.0000 %

0.082 %*

1334.98

38778.00

28.10.2016 - 30.11.2016

34

14.0000 %

0.077 %*

1008.65

Таким чином вимога позивача щодо стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 6092,17 грн., що нарахована в період з 31.05.2016 по 30.11.2016, в частині позовних вимог про стягнення 1 742,04 грн. пені слід відмовити.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 771,00 – 3% річних та 2780,51 грн. – інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 31.05.2016 по 28.01.2017, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір 3 % річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем, а саме: 771,00 грн. – 3 % річних.

Щодо розміру інфляційних втрат, то за перерахунком суду вони становлять 2 656,64 грн., тобто є меншими, ніж заявлено позивачем, у зв’язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. “Про судове рішення” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов’язання за договором поставки № 04/04 від 04.04.2016, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме, щодо стягнення з відповідача 38 778,94 грн. – основного боргу, 6092,17 грн. – пені, 771,00 грн. – 3 % річних та 2 656,64 грн. – інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6, ідентифікаційний код 38650546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніал та К" (65013, Одеська обл., м. Одеса, 19 км Старокиївської дороги, будинок 31, ідентифікаційний код 35639823) 38 778 (тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 94 коп. - основного боргу, 6092 (шість тисяч дев’яносто дві) грн. 17 коп. – пені, 771 (сімсот сімдесят одна) грн. 00 коп. – 3 % річних, 2 656 (дві тисячі шістсот п’ятдесят шість) грн. 64 коп. – інфляційних втрат та 1 326 (одна тисяча триста двадцять шість) грн. 74 коп. – судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.02.2017

Суддя Пукшин Л.Г.