Рішення № 64503656, 30.01.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/129/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017 Справа № 908/3012/16

м. Запоріжжя

За позовом Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (86065, Донецька область, м. Авдіївка, пр. Індустріальний, 1)

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11)

про стягнення 1019394,47 грн

Суддя Зінченко Н.Г.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_2, довіреність № 11/09/14 від 01.01.2017;

від відповідача ОСОБА_3, довіреність № 18-76 від 19.12.2016;

ОСОБА_4, довіреність № 18-73 від 19.12.2016.

СУТЬ СПОРУ:

14.11.2016 до Господарського суду Запорізької області звернулось Приватне акціонерне товариство Авдіївський коксохімічний завод, м. Авдіївка, Донецька область з позовною заявою до ОСОБА_1 акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів, м. Запоріжжя про стягнення 1019394,47 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 14.11.2016 справу № 908/3012/16 призначено до розгляду судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.11.2016 порушено провадження у справі № 908/3012/16, справі присвоєно номер провадження 4/129/16, судове засідання призначено на 14.12.2016, у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору по суті. Ухвалою суду від 14.12.2016 на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 12.01.2017.

Ухвалою від 12.01.2017 за заявою представника відповідача строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів до 30.01.2017, судове засідання призначено на 30.01.2017.

За письмовими клопотаннями представників сторін розгляд справи 30.01.2017 здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 30.01.2017 справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на ст. ст. 526, 625 Цивільного кодексу України і полягають в тому, що на виконання Договору № 650/15Сб від 26.10.2015 позивачем на підставі актів прийому-передачі було поставлено відповідачу товар та виставлено відповідні рахунки-фактури. Останній порушив умови договору, а саме: допустив прострочення оплати за отриманий товар, у звязку з чим йому було нараховано до сплати 782587,47 грн неустойки, 183448,77 грн інфляційних втрат та 53358,24 грн 3% річних, всього 1019394,47 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив частково, вказавши на помилки позивача, допущені останнім при складанні розрахунку неустойки та 3% річних та надавши свій контррозрахунок. Проти позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат відповідач заперечив у повному обсязі, зазначивши, що вираження у договорі грошових зобовязань в іноземній валюті (як у даному випадку) унеможливлює урахування розрахованого Державною службою статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, повязаних із знеціненням валюти боргу. Клопотанням від 27.01.2017 № 18-090/2701/1 відповідач просив зменшити штрафні санкції (пеню), що підлягає стягненню, на 80%.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.01.2017 підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, та клопотанні про зменшення розміру неустойки на 80%.

Представник позивача в судовому засіданні 30.01.2017 зазначив, що клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки підлягає вирішенню на розсуд суду з урахуванням його обґрунтованості.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, суд

ВСТАНОВИВ:

26.10.2015 Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (Постачальник, позивач у справі) та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір № 650/15Сб (далі Договір), згідно п. 1.1 якого Постачальник зобовязується поставити і передати у власність Покупцю продукцію коксохімічного виробництва (далі Товар) у відповідності до сортименту, якості, строків, в обсязі, за цінами і на умовах, передбачених в Додатках (Специфікаціях) до цього Договору, які є його невідємною частиною, а Покупець зобовязується прийняти Товар та оплатити на умовах цього Договору. Видатки з перевезення Товару від пункту відправлення до пункту призначення відносяться на Покупця.

Згідно з п. 2.1 Договору Постачальник зобовязується здійснити поточні поставки Товару, обумовленого у Додатках до цього Договору, на умовах FCA залізнична станція Авдіївка Донецької залізниці (згідно правил ІНКОТЕРМС-2010), що підтверджується залізничними накладними (квитанціями). Моментом виконання зобовязань з поставки (дата поставки) Товару вважається дата календарного штемпеля станції Авдіївка на залізничній квитанції (квитанції про прийманні вантажу на маршрут або групу вагонів); протягом 5-ти днів з моменту поставки надати Покупцю (його представнику) наступні документи, оформлені державною мовою: рахунок-фактуру на Товар 1 оригінал, сертифікат (свідоцтво) якості 2 оригінала, копії залізничних накладних, завірені печаткою вантажовідправника, та/або інші товаротранспортні документи 1 екз., акти приймання-передачі Товару 2 екз.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Товару за одиницю та за позиціями зазначається у Додатках (Специфікаціях) до цього Договору.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що Покупець оплачує кожну партію поставленого Товару протягом 30 банківських днів з моменту виставлення Постачальником рахунків-фактур на оплату. Рахунки-фактури на оплату виставляються Постачальником після фактичного відвантаження Товару.

Згідно з п. 9.5 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016 року, та відповідно, щодо грошових зобовязань, до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань.

На виконання умов Договору № 650/15Сб від 26.10.2015 та специфікацій до нього Постачальником було поставлено та відвантажено за актами приймання-передачі Покупцеві Товар та виставлено на оплату рахунки-фактури № 90655271 від 05.01.2016 на суму 425068,58 грн, № 90659902 від 06.01.2016 на суму 272982,10 грн, № 90652157 від 07.01.2016 на суму 567435,43 грн, № 90652740 від 08.01.2016 на суму 573238,26 грн, № 90659296 від 09.01.2016 на суму 578692,34 грн, № 90659605 від 10.01.2016 на суму 1144309,74 грн, № 90661394 від 11.01.2016 на суму 1010952,98 грн, № 90658210 від 12.01.2016 на суму 560764,32 грн, № 90665102 від 13.01.2016 на суму 1123482,30 грн, № 90661009 від 14.01.2016 на суму 1171902,79 грн, № 90668022 від 15.01.2016 на суму 1019933,17 грн, № 90662101 від 16.01.2016 на суму 741983,44 грн, № 90663864 від 17.01.2016 на суму 721657,04 грн, № 90668568 від 17.01.2016 на суму 1315050,59 грн, № 90662167 від 19.01.2016 на суму 737190,26 грн, № 90669208 від 20.01.2016 на суму 606998,51 грн, № 90674759 від 21.01.2016 на суму 1324308,42 грн, № 90675814 від 22.01.2016 на суму 1283936,78 грн, № 90675825 від 23.01.2016 на суму 915597,06 грн, № 90674210 від 24.01.2016 на суму 711244,40 грн, № 90678756 від 25.01.2016 на суму 953268,54 грн, № 90677969 від 26.01.2016 на суму 584880,23 грн.

У звязку з тим, що відповідач несвоєчасно оплатив виставлені рахунки-фактури за поставлений Товар, що підтверджується відповідними банківськими виписками, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, позивач просить суд стягнути з відповідача 782587,47 грн неустойки, 183448,77 грн інфляційних втрат та 53358,24 грн 3% річних, всього 1019394,47 грн.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими та такими, що виникли на підставі договору поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено, що зобов'язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог зазначених Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Неналежне виконання відповідачем зобовязань щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений Товар по Договору № 650/15Сб від 26.10.2015 підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вимоги щодо стягнення неустойки позивач обґрунтовує п. 8.2 Договору, який передбачає, що у випадку прострочки оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику від вартості неоплаченого Товару пеню за кожний день прострочки оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період виникнення прострочки. Пеня нараховується за весь період прострочки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він не є вірним, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення, а також позивачем допущено помилки із визначенням останнього дня для здійснення відповідачем оплати. Таким чином, стягненню за прострочення оплати по зазначеним вище рахункам-фактурам підлягає пеня в загальній сумі 778427,56 грн за загальний період з 18.02.2016 по 07.04.2016. В іншій частині позовні вимоги про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Таким чином, зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обовязком суду.

Враховуючи відсутність основною заборгованості по Договору № 650/15Сб від 26.10.2015, незначний період прострочення в оплаті рахунків-фактур, а також зважаючи на обєктивні причини невиконання рішення суду через незаконні дії виконавчої служби щодо арешту майна відповідача, що вплинули на стан розрахунків, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки на 30%. Таким чином, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 544899,29 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобовязання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобовязання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він не є вірним, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення, а також позивачем допущено помилки із визначенням останнього дня для здійснення відповідачем оплати. Таким чином, стягненню за прострочення оплати товару по зазначеним вище рахункам-фактурам підлягають 3% річних в сумі 53032,34 грн за загальний період з 18.02.2016 по 07.04.2016. В іншій частині позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань»).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у відповідності до встановлених вимог, суд дійшов висновку, що він не є вірним, оскільки позивачем при його здійсненні не враховано зазначені вище рекомендації. Стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 37986,24 грн за березень 2016 року, нарахованих за простроченням сплати рахунків-фактур № 90668022 від 15.01.2016, № 90662101 від 16.01.2016, № 90663864 від 17.01.2016 та № 90668568 від 17.01.2016. В іншій частині позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції задоволенню не підлягають.

Заперечення відповідача щодо нарахування до стягнення інфляційних втрат судом відхилено, оскільки в специфікаціях до договору ціна товару зазначена у національній валюті, а не в іноземній, та в рахунках-фактурах, виставлених на оплату, також зазначено суми в національній валюті.

Таким чином, позовні вимоги задовольняються частково.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 258, 267, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629, 655, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 233 ГК України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного акціонерного товариства Авдіївський коксохімічний завод, м. Авдіївка, Донецька область до ОСОБА_1 акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів, м. Запоріжжя про стягнення 1019394,47 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11, код ЄДРПОУ 00186542) на користь Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (86065, Донецька область, м. Авдіївка, пр. Індустріальний, 1, код ЄДРПОУ 00191075) 544899 (пятсот сорок чотири тисячі вісімсот девяносто девять) грн 29 коп. пені, 53032 (пятдесят три тисячі тридцять два) грн 34 коп. 3% річних, 37986 (тридцять сім тисяч девятсот вісімдесят шість) грн 24 коп. інфляційних втрат та 13041 (тринадцять тисяч сорок один) грн 69 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 84, 85 ГПК України 2 лютого 2017 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.