Постанова № 64503419, 01.02.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року Справа № 910/12637/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівБарицької Т.Л., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 29.09.2016 Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016у справі№ 910/12637/16Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вастон"доКомунального підприємства "Київпастранс"простягнення 239141,75 грнза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Сидорова І.М., дов. від 12.09.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі №910/12637/16 (суддя - Маринченко Я.В.) позов задоволений частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 102832,39 грн інфляційних втрат, 109703,82 грн 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Дикунська С.Я., Жук Г.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі №910/12637/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог, а справу направити на новий розгляд.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2010 у справі №37/67 задоволено частково позов ТОВ "Нафто-Комерц" (перейменовано на ТОВ "Вастон") до КП "Київпастранс". Суд стягнув з відповідача на користь позивача 1 117 864,13 грн основного боргу, 56 048,82 грн інфляційних нарахувань, 20 300,87 грн 3 % річних, 51 375,93 грн витрат на оплату послуг адвоката, 11 942,14 грн витрат зі сплати державного мита та 202,08 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При вирішенні справи №37/67 судом було встановлено факт неналежного виконання КП "Київпастранс" своїх зобов'язань з оплати поставленого товару за договором про закупівлю нафтопродуктів від 23.12.2008 №23/12-08, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед ТОВ "Вастон" в суі 1 117 864,13 грн.

Відповідач на виконання судового рішення 25.06.2013 здійснив перерахування 1518347,62 грн на рахунок ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві. Зазначена сума коштів надійшла на рахунок позивача 31.07.2013.

Предметом позовних вимог, як правильно визначено попередніми судовими інстанціями, є майнова вимога позивача про стягнення з відповідача 115711,53 грн інфляційних втрат та 123430,22 грн 3% річних, нарахованих за період з 24.04.2010 по 30.07.2013.

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з наявності підстав для застосування до даних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому, суди зазначили, що в зв'язку з простроченням виконання зобов'язання позивач заявив до стягнення з відповідача 115 711,53 грн інфляційних втрат та 123 430,22 грн 3% річних, нарахованих за період з 24.04.2010 по 30.07.2013.

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок суди встановили, що вказані нарахування здійснено, виходячи з розміру заборгованості 1 257 733,97 грн, тобто на стягнуті за рішенням суду основну заборгованість, інфляційні втрати, 3% річних, витрати на оплату адвокатських послуг та судові витрати.

Грошове зобов'язання у відповідача виникло з договору закупівлі товару, укладеного з позивачем, а стягнуті судом 3% річних та інфляційні втрати є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові і відшкодування відповідачем за рішенням суду суми судових витрат, понесених позивачем, не тягне за собою виникнення зобов'язальних відносин між сторонами.

Таким чином, підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на зазначені вище суми, стягнуті рішенням суду у справі №37/67, відсутні.

Отже, з відповідача на користь позивача суди стягнули 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу 1 117 864,13 грн за період з 24.04.2010 по 30.07.2013, а саме, 102 832,39 грн інфляційних втрат та 109 703,82 грн 3 % річних.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником або виконано через певний значний проміжок часу, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за виконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанови від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07.2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11).

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України є обґрунтованим.

Згідно зі ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів щодо часткового задоволення позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

При цьому, суди обґрунтовано відхилили клопотання відповідача про застосування до даних правовідносин строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ст. 267 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем порушено свої грошові зобов'язання за договором, внаслідок чого рішенням суду у справі № 37/67 визначено обсяг заборгованості та підтверджено факт порушення відповідачем умов договору а також вищенаведену заборгованість стягнуто з відповідача на користь позивача.

Рішення суду є обов'язковим до виконання, порядок і строки його виконання встановлені спеціальними нормами законодавства, права позивача на отримання ним заборгованості за договором, яка стягнута з відповідача на підставі рішення суду порушувались до моменту отримання позивачем суми боргу, а саме 31.07.2013, тому перебіг позовної давності щодо заявлених позивачем вимог розпочався 01.08.2013, тоді, як позивач звернувся до суду з даними позовними вимогами 11.07.2016, тобто в межах строку позовної давності, що вірно досліджено та встановлено судами попередніх інстанцій.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 у справі №910/12637/16 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА