Ухвала суду № 64503199, 02.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДОДАТКОВА УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

02 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Кирилюк Г.М.,

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.

при секретарі Чумаченко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 про відшкодування витрат на усунення недоліків товару, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном та визнання права сервітуту,

встановила:

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 про відшкодування витрат на усунення недоліків товару, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном та визнання права сервітуту відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року залишено без змін.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявами, в яких просить вирішити питання про покладення на ОСОБА_2 відповідно до ст. 88 ЦПК України обов'язку компенсувати йому понесені судові витрати в сумі 15643,64 грн., які він поніс у зв'язку із явкою до апеляційного суду м. Києва та витрати на правову допомогу, надану адвокатом під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свої заяви підтримав та додатково просив компенсувати судові витрати на суму подорожніх витрат в розмірі 209,91 грн., понесених у зв'язку з явкою в дане судове засідання.

Крім цього, просив скасувати арешт на 40/100 частин садового будинку 131 по вул. Садовій, 49 в СТ «Берізка-2» в Дарницькому районі м. Києва, який був накладений ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року.

В судовому засіданні ОСОБА_1 подані ним заяви підтримав та просив їх задовольнити.

Інші особи, що беруть участь в даній справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Позивач ОСОБА_2 надіслав до суду письмові заперечення, в яких просив відмовити ОСОБА_1 в ухваленні додаткового рішення.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення заявника ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення заяв про ухвалення додаткового рішення з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як вбачається зі змісту поданих заяв, вимоги останніх складаються з : витрат на правову допомогу згідно акту від 25.08.2016 р. - 8000 грн.; витрат на правову допомогу згідно акту від 21.12.2016 р. - 5200 грн.; витрат на проїзд для участі в судових засіданнях апеляційного суду 20.09.2016 р., 12.10.2016 р., 01.12.2016 р., 21.12.2016 р. ( з м. Херсона до м.Києва та повернення) - 1041,23 грн.; витрат на проїзд для участі в судових засіданнях Дарницького районного суду м. Києва -1402,41 грн.

З огляду на те, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 р., постановленою за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року, було відмовлено у відшкодуванні витрат на правову допомогу за період з 27 по 30 серпня 2016 р. в сумі 8 000 грн., правові підстави для повторного вирішення цього питання відсутні.

Оскільки судові витрати за наслідками розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не розподілялись, доводи заявника про невідповідність змісту вказаної ухвали вимогам ст.315 ЦПК України є необґрунтованими.

Колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення також в частині відшкодування витрат на проїзд для участі в судових засіданнях Дарницького районного суду м. Києва, оскільки вказане питання не було предметом дослідження та вирішення судом першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про можливість задоволення заяви в частині відшкодування витрат на правову допомогу згідно акту від 21.12.2016 р. - 5200 грн. та витрат на проїзд для участі в судових засіданнях апеляційного суду 20.09.2016 р., 12.10.2016 р., 01.12.2016 р., 21.12.2016 р., ( з м. Херсона до м.Києва та повернення) - 1041,23 грн., а також витрат в сумі 209,91 грн., пов'язаних з його явкою в судове засідання, призначене на 02.02.2017 р.

Так, відповідно до ч.1, 2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Положеннями статті 85 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пункті 47 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12 , 42 , 56 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 27 квітня 2016 року уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Мельником О.М., який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3448 від 25.09.08, виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури (а.с.190 т.7).

Відповідно до п. п. 3, 6 вказаного договору, сторони домовились, що розмір почасової оплати послуг адвоката за надання правової допомоги клієнту дорівнює 500 грн.; при підписанні цього договору клієнт сплачує адвокату аванс за ведення та супроводження його справи в розмірі 1000 грн., а наступні платежі, в тому числі розрахунки за надані послуги ( виплата гонорару), здійснюється після надання та погодження звіту або підписання акту приймання наданих послуг.

Оплата правових послуг за угодою в сумі 5 200 грн. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 21.12.2016 р. (а.с. 187 т.7).

Згідно наданого акту приймання адвокатських послуг (правової допомоги) від 21.12.2016 р., погодженого сторонами, загальна кількість додатково витраченого часу адвокатом Мельником О.М. на правову допомогу ОСОБА_1 після 25.09.2016 р. складає 21 годину (а.с.185-186 т. 7).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах − суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

На час розгляду справи в апеляційному суді мінімальна заробітна плата становила 1 378 грн., 40 % відповідно складає 551 грн. 20 коп. За 21 годину граничний розмір компенсації становить 11 575 грн. 20 коп.

З урахуванням обставин справи та наданих доказів, враховуючи домовленість сторін на оплату правової допомоги в розмірі 250 грн. за годину послуг, що не перевищує граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу, встановленого Законом, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з позивача ОСОБА_2, який звертався до суду з апеляційною скаргою, компенсації на правову допомогу в сумі 5200 грн.

Витрати відповідача, пов'язані з явкою до суду апеляційної інстанції для участі в судових засіданнях апеляційного суду 20.09.2016 року, 12.10.2016 року, 01.12.2016 року, 21.12.2016 року, 02.02.2017 р. у сумі 1 251,14 грн. підтверджені належними та допустимими доказами, які були досліджені в суді апеляційної інстанції, а тому у відповідності до ст. 88 ЦПК України останні підлягають стягненню з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1

Заява ОСОБА_1 щодо ухвалення додаткового рішення про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 р., задоволенню не підлягає, оскільки вказане питання не відноситься до переліку питань, з приводу яких у відповідності до ст. 220 ЦПК України можливо ухвалити додаткове рішення.

Крім цього, вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову одночасно з ухваленням судового рішення, відповідно до положень ч.6 ст.154 ЦПК України, віднесено до права, а не обов'язку суду.

Оскільки нового судового рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги колегія суддів не ухвалювала, питання про скасування заходів забезпечення позову судом апеляційної інстанції також не вирішувалось.

При цьому заявник не позбавлений права звернутись з заявою про скасування заходів забезпечення позову до суду першої інстанції, який вирішував питання про їх застосування.

З урахуванням викладеного, керуючись 84, 85, 88 ЦПК України, колегія суддів

Ухвалила:

Заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 про відшкодування витрат на усунення недоліків товару, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном та визнання права сервітуту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5 200,00 грн. та витрати, пов'язані з явкою до суду в розмірі 1 251,14 грн., а всього на загальну суму 6 451,14 грн.

В задоволенні решти вимог заяв відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа №753/17184/13-ц

Апеляційне провадження №06.48/31/2017; 06.48/32/2017

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.