Постанова № 6450262, 20.10.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

20 жовтня 2009 р. № 43/292 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Короткевича О.Є. (доповідач у справі) суддів :Заріцької А. О., Хандуріна М. І. розглянувши матеріали касаційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову господарського суду Київської області від 31.07.2009 року у справі№ 43/292 за заявою Приватного підприємства "ПАРВУС" доПриватного підприємства "СЕБ-КОР" проБанкрутство За участю представників учасників судового провадження: від скаржникаМоскальова Г. С. дов. від 19.12.2008 року від арб. кер. Славна О. М. пасп. Серії ВЕ №925934 від 19.08.2003 р. В С Т А Н О В И В : 23 липня 2009 року господарським судом міста Києва за заявою Приватного підприємства "ПАРВУС" порушено провадження у справі №43/292 про банкрутство Приватного підприємства "СЕБ-КОР", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Приватного підприємства "СЕБ-КОР" на весь час провадження у справі про банкрутство та процедуру розпорядження майном боржника. Постановою господарського суду міста Києва від 31 липня 2009 року (суддя Пасько М. В.) в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»визнано Приватне підприємство "СЕБ-КОР" код 34808693 банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном боржника, відкрито ліквідаційну процедуру у справі №43/292, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Славну О. М. та зобов'язано останього подати письмове повідомлення усім відомим йому кредиторам відсутнього боржника та до офіційного друкованого органу оголошення про визнання банкрутом Приватного підприємства "СЕБ-КОР" та про відкриття ліквідаційної процедури у справі №43/292, а також зобов'язав ліквідатора подати звіт про проведену роботу по ліквідації підприємства-банкрута та ліквідаційний баланс. Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову господарського суду міста Києва від 31 липня 2009 року про відкриття ліквідаційної процедури та визнання - Приватного підприємства "СЕБ-КОР" банкрутом, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права при винесені постанови, а саме ст. 8, 124, 129 Конституції України. Ухвалою Вищого господарського суду України від 22 вересня 2009 року прийнято касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову господарського суду міста Києва від 31 липня 2009 року до провадження та призначено скаргу до розгляду. Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. У даній справі судом першої інстанції порушено провадження та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Згідно зі ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Відповідно ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Далі –Закону) у разі якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контекст вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є визнання місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням. Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час). За правилами статті 52 закону підстави для подання кредитором заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і вразі їх сукупності. В постанові господарського суду міста Києва зазначено, що вимоги заявника про визнання відсутнього боржника банкрутом в зв'язку з неспроможністю виконати грошові зобов'язання і за таких обставин суд вважає, що доводи заявника про визнання банкрутом Приватного підприємства "СЕБ-КОР" є обґрунтованими та узгоджуються з вимогами ст. 52 Закону. Проте даний висновок є передчасним, не ґрунтується на законодавстві та не підтверджується матеріали справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23 липня 2009 року порушено провадження у справі №43/292 про банкрутство Приватного підприємства "СЕБ-КОР" та зобов'язано заявника надати суду додаткові докази в тому числі докази щодо фактичного припинення підприємницької діяльності.

На вимогу суду заявником не було надано доказів витребуваних судом ухвалою від 23 липня 2009 року, а саме не було надано інформацію про підприємницьку діяльність боржника, зокрема щодо останньої дати надання боржником документів бухгалтерської звітності та податкових декларацій також відомості щодо зміни адреси боржника, а господарський суд не здійснив свої повноваження, передбачені ст. 38 ГПК України.

Проте в касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва зазначила, що боржник в декларації за 2008 рік відобразив валовий дохід 23 277 655 грн. та валові витрати 23 183 595 грн., а також вказала, що керівником підприємства-банкрута було подано звітність за 1 квартал 2009 року.

Господарський суд міста Києва розглянув справу за відсутності достовірних доказів щодо місцезнаходження боржника, не встановив обставини наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство.

Хоча дослідження обставин здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності має істотне значення для правильного вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону суд на неї уваги не звернув та не надав належної правової оцінки.

Відповідно до статті 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиного державного реєстру, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що, відповідно до вимог ст. 34 ГПК України, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

При винесення вказаної постанови судом не було взято до уваги зазначені вище положення чинного законодавства та належним чином не з'ясовано підстав для порушення провадження у справі про банкрутство та визнання банкрутом Приватного підприємства "СЕБ-КОР", оскільки ініціюючим кредитором не подано відповідних документів, які б підтверджували відсутність боржника за його місцезнаходженням, неподання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно законодавства податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, які свідчили б про відсутність підприємницької діяльності боржника.

В матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів, митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.

Отже, враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції визнано боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону за відсутності належних правових підстав, чим істотно порушено норми чинного законодавства.

За таких обставин постанова господарського суду міста Києва від 31 липня 2009 року про відкриття ліквідаційної процедури у справі та визнання боржника банкрутом не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст.111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1).

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

В контексті викладеного, Колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне, постанову господарського міста Києва від 31 липня 2009 року у справі №43/292 скасувати, а справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, дослідити наявність обставин відсутності боржника та припинення ним господарської діяльності для ведення провадження у справі за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, застосовуючи принципи оцінки доказів за їх належністю та допустимістю.

Керуючись ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову господарського суду міста Києва від 31 липня 2009 року у справі №43/292 задовольнити.

2.          Постанову господарського суду міста Києва від 31 липня 2009 року у справі №43/292 скасувати.

3.          Справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий О. Є. Короткевич

Судді А. О. Заріцька

М. І. Хандурін