Постанова № 64502288, 02.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5420/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом громадянина Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення №5/3289400 від 26.09.2016 року та зобовязання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- скасувати Рішення Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_4, 07.07.1974 р. н. № 5/3289400 від 26.09.2016р.

- зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області поновити посвідку

на постійне місце проживання ОСОБА_5 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з визнанням зазначеної

посвідки недійсною.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що наявность Рішення Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_4 унеможливлює право позивача проживати в Україні разом із родиною. Підстав, визначених Законом, для скасування посвідки не має.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що громадянину Соціалістичної республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 дозвіл на імміграцію в України надано в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання він документований безпідставно.

У судовому засіданні сторони підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позовних вимог, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

ОСОБА_5 ОСОБА_4 є громадянином ОСОБА_6 Республіки ОСОБА_3.

09.07.2007 року до ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області надійшла заява гр.. ОСОБА_3 ОСОБА_4, 07.07.1974 р. н., уродженця ОСОБА_3, з приводу отримання дозволу на імміграцію в Україну.

До заяви долучено:

- копія національного паспорту РТ N № 0751118, виданого 19.01.2007, терміном дії 19.01.2012 року,

- копію свідоцтва про народження дитини -ОСОБА_3 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 серії 1-ЖД №072887 виданого 22.05.2007 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану

Одеського обласного управління юстиції,

- довідки Посольства СВР в Україні на імя ОСОБА_5 ОСОБА_7 про відсутність судимостей на території ОСОБА_3, а також документи, регламентовані чинним законодавством України.

07.02.2008 року, в результаті розгляду справи, на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», ОСОБА_5 ОСОБА_7 було надано дозвіл на імміграцію в Україну та він був документований посвідкою на постійне проживання серії ОД № 3008 терміном дії безстроково.

09.08.2016р. ОСОБА_5 ОСОБА_7 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеської області з заявою про законність видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні серії ОД № 3008 від 27.02.2008р. Вказана заява подана позивачем з метою звернутися до Головного управління ДМС України в Одеської області з відповідною заявою про набуття його неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 ОСОБА_7, 07.05.2007р.н., та ОСОБА_8 Ву, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянства України на підставі п. 3 ст. 8 ЗУ «Про громадянство України».

29 вересня 2016р. ОСОБА_5 ОСОБА_7 отримав у Головному управлінні ДМС України в Одеської області копію Рішення Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 від 26.09.2016р. № 5/3289400.

Згідно Висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_3 ОСОБА_4 від 26.09.2016р. визнано за можливе скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4, 02.03.1985р.н., в паспортному документі анулювати штамп «Дозволено постійне проживання в Україні», визнати недійсною та вилучити посвідку на Постійне проживання, серія ОД № 3008 від 27.02.2008р., повідомити громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 про скасування йому дозволу на імміграцію.

У Висновку від 26.09.2016р. зазначено, що 09.07.2007р. громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області з клопотанням про залишення на постійне проживання в Україні.

В результаті розгляду справи, 07.02.2007р. на підставі ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» ОСОБА_5 ОСОБА_4 отримав дозвіл на імміграцію та був документований посвідкою на постійне проживання серії ОД № 0800 терміном дії безстроково.

Дозвіл на імміграцію в Україну вказаний громадянин отримав згідно п. 6 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» (як батько іммігранта), проте неповнолітня дитина заявника ОСОБА_5 ОСОБА_7, 07.05.2007р.н., на момент прийняття документів у його батька не мала дозволу на імміграцію в Україну.

Судом встановлено,що в Україні позивач проживає з 2006 р. разом з жінкою Нгуен Тхі Ен, шлюб з якою було укладено у ОСОБА_3. Має двох неповнолітніх дітей щодо яких прагнув звернутися з заявами про набуття ними громадянства України - ОСОБА_3 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 Ву, ІНФОРМАЦІЯ_3, як народжених в Україні та які за територіальним походженням мають право набути громадянства України.

Протягом всього часу проживання на території України не порушував чинного законодавства України, в тому числі про правовий статус іноземців, не вчиняв злочини.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року " Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Аналогічні норми містяться в підпункті 8 пункту 4 Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого постановою КМУ від 14 червня 2012 року № 844.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно до п. 6 ч. 2 ч. 4 зазначеного Закону, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. ОСОБА_7 наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону, у редакції, що діяла на час оформлення посвідки, встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 року № 1983.

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, в редакції, яка діяла на час надання посвідки, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Відповідно до ст. 12 ЗУ "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час прийняття рішення відповідачем про скасування дозволу, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію», орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Таким чином, ЗУ "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта, а підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного, в розумінніЗакону України "Про імміграцію", органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.п. 21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію».

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" і положення Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицію Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 18 жовтня 2016 року по справі К/800/5875/16.

Поряд з цим, відповідачем, всупереч вищезазначених вимог законодавства, не надано як жодних доказів повідомлення позивача про розгляд питання щодо скасування дозволу про імміграцію та відібрання відповідних пояснень, так і взагалі достатніх та обґрунтованих доказів повідомлення позивача про призначення і проведення перевірки, а також її результатів щодо правомірності надання громадянину В`єтнаму ОСОБА_5 ОСОБА_7, дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні.

Окрім того, визначених Положенням підстав для проведення перевірки правомірності надання позивачу дозволу на імміграцію та оформлення іноземному громадянину посвідки на постійне проживання в Україні відповідачем в ході судових засідань також не доведено.

Також, суд звертає увагу, що у рішенні по справі "Жданок проти Латвії" (case of Zdanoka v. Latvia) від 16 березня 2006 року, суд приходить до висновку про те, що "для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів для самозахисту. Плюралізм і демократія засновані на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні часом бути готовими обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, щоб був дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого (п.100 рішення Великої палати, 2006 р.).

Скасування дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до ст.13 Закону, є вилучення посвідки на постійне проживання; обов'язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством.

Судом встановлено, що позивач відповідно до рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 07.02.2008 року про надання дозволу на імміграцію в Україні, документований посвідкою на постійне проживання України для іноземців та осіб без громадянства серії ОД № 3008.

Отже, відповідач при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись п. 6 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених уст. 10 ЗУ "Про імміграцію" не виявив, у зв'язку з чим надав дозвіл на імміграцію в Україні та посвідку на постійне проживання в Україні.

Слід також зазначити, що ст.ст. 9, 29 Загальної декларації з прав людини 1948 року передбачено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійснені своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, приймаючи до уваги вищезазначені обставини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 6-8, 11, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати Рішення Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 № 5/3289400 від 26.09.2016 р.

Зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області поновити посвідку

на постійне місце проживання ОСОБА_5 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя /підпис/ ОСОБА_9

З оригіналом згідно:

Суддя Потоцька Н.В.

.