Постанова № 64501807, 17.01.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2017 р. Справа №805/1597/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 14 год. 21хв.

Донецькийокружнийадміністративний суд у складі:

головуючої судді Троянової О.В.

при секретарі Кудрі В.Г.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

прокурора Буяновського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства Комплекс Дружба

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.10.2015 року №0000781501/4552/10/05-15-15-01, від 03.02.2016 року №0000031501/1651/10/05-15-15-01, від 13.05.2016 року №0002511201/4624/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003911201/6716/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003921201/6717/10/05-15-12-01,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Комплекс Дружба звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.10.2015 року №0000781501/4552/10/05-15-15-01, від 03.02.2016 року №0000031501/1651/10/05-15-15-01, від 13.05.2016 року №0002511201/4624/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003911201/6716/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003921201/6717/10/05-15-12-01/том 1 аркуш спр.3-7,151/.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області від 20.10.2015 року №0000781501/4552/10/05-15-15-01, від 03.02.2016 року №0000031501/1651/10/05-15-15-01, від 13.05.2016 року №0002511201/4624/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003911201/6716/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003921201/6717/10/05-15-12-01 є протиправними, так як ґрунтуються на неправомірних висновках і не відповідає нормам Податкового кодексу України.

Позивач не допускав порушень вимог п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п.200.4. ст. 200 Податкового кодексу України, оскільки при віднесенні сплаченої суми податку у розмірі 21 636 828,00 грн. до податкового кредиту керувався правилом першої події згідно п. 198.2. ст. 198 ПК. Зазначає, що спірна сума відємного значення ПДВ у розмірі 21 636 828,00 грн. була включена Позивачем у склад податкового кредиту і відображена в податковій декларації за червень 2015 р. у звязку з виконанням договору № 23/12-13 від 23.12.2013 р., укладеного між Позивачем та Корпорацією «МЕНЕДЖМЕНТ АССЕТС КОМПАНІ», код ЄДРПОУ 36443423.

Податкова накладна, виписана Корпорацією «МЕНЕДЖМЕНТ АССЕТС КОМПАНІ», зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, є для Позивача підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 200 ПК).

Пункт 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України кореспондує з нормою п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно даної статті Податкового кодексу України, на підставі виписаної та зареєстрованої Корпорацією податкової накладної № 1 від 05.09.2014 р. на загальну суму 129 820 968,00 грн., в т.ч. ПДВ 21 636 828,00 грн., Позивач, маючи на це право, відніс дану суму ПДВ до складу податкового кредиту у вересні 2014 року.

Викладені вище обставини свідчать про те, що віднесення до податкового кредиту суми ПДВ 21 636 828,00 грн., сплаченої у складі передоплати 129 820 968,00 грн., перерахованої на поточний рахунок Корпорації «МЕНЕДЖМЕНТ АССЕТС КОМПАНІ» на підставі договору № 23/12-13 від 23.12.2013 р., здійснено у відповідності до норми п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, а тому не призводить до завищення суми непогашеного залишку відємного значення ПДВ на порушення п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України.

Просить суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області від 20.10.2015 року №0000781501/4552/10/05-15-15-01, від 03.02.2016 року №0000031501/1651/10/05-15-15-01, від 13.05.2016 року №0002511201/4624/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003911201/6716/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003921201/6717/10/05-15-12-01 /том 1 а.с.151/.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях, у яких зазначили, що Приватним акціонерним товариством Комплекс Дружба неправомірно віднесено до податкового кредиту за вересень 2014 року суму ПДВ по податковій накладній №1 від 05.09.2014 року, отриманої від Корпорації «МЕНЕДЖМЕНТ АССЕТС КОМПАНІ» на загальну суму 129 820 968грн., що призвело до завищення відємного значення по рядку 31 , задекларованого підприємством в декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року. Зазначали, що ДПІ у м. Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області діяла виключно на підставах і в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Просили суд відмовити у задоволенні позову /том 1 аркуш спр.140-145/.

Прокурор обґрунтовуючи свій вступ у розгляд справи зазначив, про загрозу порушення державних інтересів та неналежний захист таких інтересів компетентним органом державної влади. У судовому засіданні зазначив, що ДПІ у м. Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області правомірно зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість, зазначав,що поза увагою залишено відсутність фактичних доказів проведення господарської операції з придбання позивачем основних фондів на суму 129 820 968 грн. з яких 21 636 828 грн. ПДВ, не підтверджено факт перерахування коштів між контрагентами та не підтверджено факт виконання будь-яких робіт з будівництва основних фондів, у звязку із чим позов ПрАТ «Комплекс «Дружба» є безпідставним й задоволенню не підлягає.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, прокурора, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач Приватне акціонерне товариство Комплекс Дружба зареєстроване в якості юридичної особи, включене до ЄДРПОУ за номером 38932276, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців / том 1 аркуш спр.6-10/. Позивач є платником податку на додану вартість, та знаходиться на обліку платників податків в Державній податковій інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області /том 1аркуш спр.11/. Здійснює господарську діяльність відповідно до Статуту підприємства.

Відповідач Державна податкова інспекція у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області діє на підставі положення про Державну фіскальну службу та керуючись Податковим кодексом України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Так судом встановлено, що 18 липня 2015 року Позивачем подана податкова декларація з ПДВ № НОМЕР_1 за червень 2015 р., в якій в розділі 4 по рядку 26 «Сума залишку відємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на початок поточного звітного (податкового) періоду» та по рядку 31 «Сума непогашеного відємного значення попередніх (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду» зазначена сума відємного значення попередніх звітних періодів в розмірі 21 667 204,00 грн./том 1 аркуш спр.12-20/.

За даними податкової декларації з ПДВ № НОМЕР_1 від 18.07.2015 р. ДПІ у м. Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області була проведена камеральна перевірка, за результатами якої складений акт про результати камеральної перевірки даних за № 57/05-15-15-01-38932276 від 01.10.2015 р. У висновках цього акту зазначено, що перевіркою було встановлено порушення п. 188.1 ст.188, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме Позивачем завищено податковий кредит по декларації з ПДВ за вересень 2014 р., що призвело до завищення непогашеного залишку відємного значення попередніх звітних періодів на 21 636 828,00 грн. по декларації з ПДВ за червень 2015 р. в порушення п. 200.1 та п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України /том 1 аркуш спр.53-56/.

Позивач, не погодившись із такими висновками Краматорської ДПІ, подав свої заперечення, які Відповідачем не були прийняті до уваги/том 1 а.с.177/.

20 жовтня 2015 року Державною податковою інспекцією у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0000781501/4552/10/05-15-15-01, яким Приватному акціонерному товариству Комплекс Дружба зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 21 636 828грн./том 1 аркуш спр.57/.

У січні 2016 року Краматорською ДПІ ГУ ДФС у Донецькій області проведено камеральну перевірку податкових декларацій позивача з ПДВ за вересень-листопад 2015 року (№ НОМЕР_2 від 16.10.2015 р., № НОМЕР_3 від 13.11.2015 р., № НОМЕР_4 від 14.12.2015 р.), в яких позивач, не погодившись із позицією податкового органу, продовжив переносити суму відємного значення суми ПДВ 21 636 828,00 грн.

На підставі акту камеральної перевірки від 15.01.2016 № 8/05-15-15-01-38932276 Краматорська ДПІ ГУ ДФС у Донецькій області встановлено порушення позивачем п. 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України та п. 5 розділу V Наказу МФУ від 23.09.2014 р. № 966 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», що призвело до завищення суми непогашеного залишку відємного значення з ПДВ по рядку 24 декларацій з ПДВ за вересень-листопад 2015 року на 21 636 828,00 грн./том 1 аркуш спр.58-63/.

22 січня 2016 р. позивач подав на адресу Краматорської ДПІ свої заперечення проти висновків, викладених в Акті камеральної перевірки від 15.01.2016 № 8/05-15-15-01-38932276/том 1 аркуш спр.181/.

03 лютого 2016 р. Державною податковою інспекцією у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «В4» №0000031501/1651/10/05-15-15-01, яким Приватному акціонерному товариству Комплекс Дружба зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 64 910 484грн./том 1 аркуш спр.64/.

У квітні 2016 р. Краматорською ДПІ ГУ ДФС у Донецькій області проведено камеральну перевірку податкових декларацій Позивача з ПДВ за грудень 2015 року-лютий 2016 року (№9271934211 від 14.01.2016 р., № НОМЕР_5 від 22.02.2016 р., № НОМЕР_6 від 20.03.2016 р.).

На підставі акту камеральної перевірки від 19.04.2016 р. № 316/05-15-12-01-38932276 Краматорською ДПІ встановлено порушення Позивачем п. 200.4. ст. 200 ПК та розділу V Наказів МФУ від 23.09.2014 р. № 966 та від 28.01.2016 р. № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», що призвело до завищення суми непогашеного залишку відємного значення з ПДВ по рядку 24 декларацій з ПДВ за грудень 2015 року на 21 636 828,00 грн., за січень 2016 року на 21 636 828,00 грн., за лютий 2016 року на 21 636 828,00 грн./том 1 а.с.65-70/.

13 травня 2016 року Державною податковою інспекцією у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0002511201/4624/10/05-15-12-01, яким Приватному акціонерному товариству Комплекс Дружба зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 64 910 484грн./том 1 аркуш спр.71/.

У травні 2016 року Краматорською ДПІ проведено камеральну перевірку податкових декларацій Позивача з ПДВ за березень та квітень 2016 року (№ НОМЕР_7 від 19.04.2016 р., № НОМЕР_8 від 16.05.2016 р.).

На підставі акту камеральної перевірки від 27.05.2016 р. № 1220/05-15-12-01-38932276, № 1221/05-15-12-01-38932276 ДПІ у м. Краматорську встановила порушення Позивачем п. 200.4. ст. 200 ПК та розділу V Наказів МФУ від 23.09.2014 р. № 966 та від 28.01.2016 р. № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», що призвело до завищення суми непогашеного залишку відємного значення з ПДВ по рядку 21 декларацій з ПДВ за березень 2016 року на 21 636 828,00 грн. та за квітень 2016 року на 21 636 828,00 грн./том 1 аркуш спр.73-81/.

14 червня 2016 року Державною податковою інспекцією у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області прийнято податкові повідомлення-рішення форми «В4» : №0003911201/6716/10/05-15, яким Приватному акціонерному товариству Комплекс Дружба зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 21 636 828грн. та №0003921201/6717/10/05-15-12-01, яким Приватному акціонерному товариству Комплекс Дружба зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 21 636 828грн./том 1 аркуш спр.153,155/.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із даним позовом.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно;6) розсудливо;7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень виходячи з наступного.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобовязання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно вимог статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

На підставі ст.76, п.200.10 ст.200 Податкового кодексу України ДПІ у м. Краматорську проведено камеральні перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість за червень 2015 року, вересень-листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень-лютий 2016 року.

Як вбачається з актів камеральної перевірки, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про:

-порушення п. 188.1 ст.188, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі ПК), а саме Позивачем завищено податковий кредит по декларації з ПДВ за вересень 2014 р., що призвело до завищення непогашеного залишку відємного значення попередніх звітних періодів на 21 636 828,00 грн. по декларації з ПДВ за червень 2015 р. в порушення п. 200.1 та п. 200.3 ст. 200 ПК;

-п. 200.4. ст. 200 ПК та п. 5 розділу V Наказу МФУ від 23.09.2014 р. № 966 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», що призвело до завищення суми непогашеного залишку відємного значення з ПДВ по рядку 24 декларацій з ПДВ за вересень-листопад 2015 року на 21 636 828,00 грн.;

-п. 200.4. ст. 200 ПК та розділу V Наказів МФУ від 23.09.2014 р. № 966 та від 28.01.2016 р. № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», що призвело до завищення суми непогашеного залишку відємного значення з ПДВ по рядку 24 декларацій з ПДВ за грудень 2015 року на 21 636 828,00 грн., за січень 2016 року на 21 636 828,00 грн., за лютий 2016 року на 21 636 828,00 грн.;

-п. 200.4. ст. 200 ПК та розділу V Наказів МФУ від 23.09.2014 р. № 966 та від 28.01.2016 р. № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», що призвело до завищення суми непогашеного залишку відємного значення з ПДВ по рядку 21 декларацій з ПДВ за березень 2016 року на 21 636 828,00 грн. та за квітень 2016 року на 21 636 828,00 грн.

Суд погоджується з висновками податкового органу виходячи з наступного.

Відповідно до п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобовязання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обовязку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань.

Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Пунктом 50.1 ст.50 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 травня року, наступного за звітним;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Так, 18 липня 2015 року Позивачем була подана податкова декларація з ПДВ № НОМЕР_1 за червень 2015 р., в якій в розділі 4 по рядку 26 «Сума залишку відємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на початок поточного звітного (податкового) періоду» та по рядку 31 «Сума непогашеного відємного значення попередніх (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду» зазначена сума відємного значення попередніх звітних періодів в розмірі 21 667 204,00 грн. /том 1 аркуш спр.12-20/.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність це - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.231 Кодексу вбачається, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з абзацом другим пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

Судом встановлено, що спірна сума відємного значення ПДВ у розмірі 21 636 828,00 грн. була включена Позивачем у склад податкового кредиту і відображена в податковій декларації за червень 2015 р. у звязку з виконанням договору № 23/12-13 від 23.12.2013 р., укладеного між Позивачем та Корпорацією «МЕНЕДЖМЕНТ АССЕТС КОМПАНІ», код ЄДРПОУ 36443423, також зареєстрованою платником ПДВ (далі Корпорація) /том 1 аркуш спр.82-97/.

Відповідно до п. 1.1. цього договору Позивач та Корпорація зобов'язуються спільно організувати та профінансувати роботи з будівництва приміщень на обєкті «Багатоповерхова будівля з квартирами, із вбудованими нежитловими приміщеннями і вбудовано-прибудованими паркінгами до 200 машино-місць по вул. Університетській, 48 у Ворошиловському районі міста Донецька».

Згідно п.2.1 та п. 4.1.3. договору (у редакції додаткової угоди № 2 від 16.10.2014 р.), строк виконання робіт по будуванню обєкту , а також вводу в експлуатацію визначено не пізніше 31 грудня 2016 року, позивач зобов'язується провести розрахунки з Корпорацією за договором після вводу обєкту в експлуатацію , але не пізніше 31 грудня 2016 р.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Корпорація «Менеджмент Ассетс Компані» не виключено з реєстру, місцезнаходження юридичної особи : м.Донецьк, пр.Панфілова,12. ( том 1 аркуш спр.212-217).

05 вересня 2014 року Позивач на підставі вищевказаного договору перерахував на поточний рахунок Корпорації передоплату в розмірі 129 820 968,00 грн., в т.ч. ПДВ 21 636 828,00 грн., призначення платежу: передплата за нежитлове приміщення, машиномісця, обладнання, відповідно до договору №23\12-13 від 23.12.2013 р. що підтверджується банківською випискою (том 1 аркуш спр.100, 238).

На підтвердження виконання та оплати договору позивачем надано: копію податкової накладної №1 від 05.09.2014 за договором поставки, якими поставлено устаткування, нежитлові приміщення та машиномісця на суму 129 820 968 грн.,яка була відповідно час зареєстрована, про що свідчить квитанція №1 час реєстрації 18.09.2014р. (том1 аркуш спр.101)

Разом з цим, зазначеними документами не підтверджено реальність виконання робіт з будівництва, суду не надано акт приймання виконаних будівельних робіт - відсутні докази підписання даного документа сторонами, а також факт перерахування коштів за договором підряду.

Так, відповідно до п. 1.1 наданого договору підряду вбачається, що його предметом є виконання робіт з будівництва багатоповерхового будинку у м. Донецьку.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази початку,поновлення, продовження або закінчення будівельних робіт.

Разом з цим, надані податкова накладна, банківська виписка, платіжне доручення стосуються виконання Договору поставки щодо передачі устаткування, нежитлових приміщень та машиномісць.

Крім того,судом зясовано , що термін дії укладеного договору продовжено не було.

Суд звертає увагу, що відповідно до Постанови НБУ №466 від 06 серпня 2014 року ПАТ «Укрбізнесбанк» тимчасово не здійснює операції у місті Донецьк

Також, з повідомлення, розміщеного на офіційному сайті ПАТ «Укрбізнесбанк» (http://ua.ubb.com.ua/ news/view/159/) вбачається, що з 11.08.2014 цей банк зупинив діяльність своїх відділень у м. Донецьку.

Судом неодноразово витребувалась інформація щодо саме місяця здійснення платежу за платіжним дорученням №2 від 05 вересня 2014 року на загальну суму 129820968,00 грн.

Обґрунтовану відповідь на поставлене питання Національний банк України та уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «УКБІЗНЕСБАНК» не надали.

Згідно зі ст.ст. 1087, 1088 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунки між юридичними особами здійснюються у безготівковій формі. Факт таких розрахунків підтверджується лише первинними платіжними інструментами: платіжними дорученнями, розрахунковими чеками або іншими документами безготівкових розрахунків. Виписка з системи «Клієнт-Банк» не є платіжним інструментом, відтак, не може вважатися допустимим доказом у силу ч. 4 ст. 70 КАС України.

Крім того, за випискою, перерахування коштів здійснено з рахунків позивача у ПАТ «Укрбізнесбанк». Однак, за інформацією ДПІу м. Краматорську ГУ ДФС України в Донецькій області ПрАТ «Комплекс «Дружба» має рахунки лише у ПАТ «ВБР» /том 1 аркуш спр.106/

До зазначених правовідносин суд застосовує норми Податкового кодексу України,що діяли на момент виникнення правовідносин.

Відповідно до статті 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Так, відповідно до п.44.1 для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення ); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку ); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, зв'язаних з вирахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Згідно п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають обєкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності..

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, визначає, що первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, визначені п. 2.4 Положення: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства; зміст і обсяг господарської операції, одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробка і використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Відповідно до п. 3.7 Положення інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься в згрупованому вигляді в бухгалтерські звіти, порядок складання яких установлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова звітність підприємства складається на підставі даних бухгалтерського обліку і підписується керівником і бухгалтером підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ і суб'єктів малого підприємництва) складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростоване позивачем, в підтвердження реальності господарської операції (договору підряду) та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ позивачем не надані до матеріалів справи документи бухгалтерського та податкового обліку, що були б підтвердженням реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ, окрім договору та платіжного доручення.

Згідно з п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит-сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного ( податкового) періоду, визначена згідно з розділом пять цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу /орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобовязань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до статті 201 Податкового Кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобовязань платник податку зобовязаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктами 201.4, 201.7 ст.201 Податкового Кодексу України визначено, що податкова накладна складається в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця. У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту по декларації з ПДВ за вересень 2014 р., що призвело до завищення непогашеного залишку відємного значення попередніх звітних періодів на 21 636 828,00 грн. по декларації з ПДВ за червень 2015 р. в порушення п. 200.1 та п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника ПДВ, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні доведено, що оскаржувані податкові повідомлення рішення прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства Комплекс Дружба до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.10.2015 року №0000781501/4552/10/05-15-15-01, від 03.02.2016 року №0000031501/1651/10/05-15-15-01, від 13.05.2016 року №0002511201/4624/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003911201/6716/10/05-15-12-01, від 14.06.2016 року №0003921201/6717/10/05-15-12-01 - відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті 17 січня 2017 року.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 січня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвали оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Троянова О.В.