Рішення № 64495265, 16.01.2017, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/12931/16-ц

пр. № 2/759/1084/17

16 січня 2017 року м.Київ

Святошинський районнимй суд м.Києва в складі

головуючого Миколаєць І.Ю.

при секретарі Шелудько В.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Гуйван Н.П., Малік Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання кредитного договору недійсним, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 23.08.2006 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», назву якого в подальшому було змінено на ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ним було укладено кредитний договір № 28806С73, згідно якого Банк зобов»язався надати йому на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредиту у сумі 83 736, 82 швейцарських франків, що еквівалентно 68 000 доларів США з кінцевою датою погашення 15.08.2027 року для оплати двокімнатної квартири у АДРЕСА_1. Вказаний кредитний договір позивач вважає недійсним в силу ст.ст.215,203 ЦК України, оскільки він не відповідає вимогам ч.2, ч.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживача» та Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту»чим порушуються його права, як споживача банківських послуг.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі, зазначаючи, що оспорюваний кредитний договір не містить загальної (сукупної) вартості кредиту для споживача та її детального розпису, оскільки в ньому відсутня інформація щодо вартості всіх супутніх послуг, винагород та інших фінансвоихзобов»язань позичальника як споживача, які пов»язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Вказали і на те, що вказаний кредитний договір не містить порядку видачі та оформлення кредиту, методику нарахування та розрахунок тіла, процентів при користуванні кредитними коштами, що суперечить ЗУ «Про захист прав споживача» та Постанові Правління Національного банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту».

Представникивідповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення вказаного позову, у його задоволенні просили відмовити, застосувати строки позовної давності, пояснюючи, що заявлені позивачем позовні вимоги є необгрунтованими, безпідставними та такими, що подані з порушенням строків позовної давності. Пояснили представники відповідача і те, що позивач не виконує належним чином умови оспорюваного тепер кредитного договору, порушується також ним і порядок погашення кредиту та сплати процентів, нарахованих за користування Кредитом, у зв'язку з чим Банк звертався до суду з відповідним позовом про захист своїх порушених прав за наслідком вирішення якого 13.04.2016р. Святошинським районним судом м. Києва ухвалене рішення у справі №752/14687/15-ц про задоволення позову АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 43 806, 03 шв. фр та 12 335, 33 грн. Вказане рішення набрало законноїсили 22.09.2016 року, протедосі не виконуєтьсяМазур О.В.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі в їх сукупності та співставленні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного позову з огляду на таке.

Судом встановлено, що 15.08.2006 року ОСОБА_1 звертався до ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України»з проханням видати йому кредит згідно поданої ним відповідної заяви від 15.08.2006р. на суму 68 000 доларів США в швейцарських франках зісплатою 7, 99% річних (а.с.54) та поданої ним 15.08.2006 року анкети Позичальника (а.с.55-58).

23.08.2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», назву якого в подальшому було змінено на ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»був укладений кредитний договір №28806С73 (далі - Кредитний договір) (а.с. 6-10, 11).

Пунктом п.2.1. Кредитного договору визначено, що Банк зобов'язується надати Позичальнику кредиту у сумі 83 736, 82 швейцарських франків, що еквівалентно 68 000 доларів США з кінцевою датою погашення 15.08.2027 року для оплати за 2-кімнатну квартиру у м.Києві по вул.Якуба Колоса,12, кв.27на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання коштів.

Пунктом 2.2. Кредитного договору визначені умови надання вказаного вище кредиту, зокрема згіднопп. 2.2.1 п. 2.2 Кредитного договору Позичальник зобов'язується щомісячно сплачувати Банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту (швейцарських франках) у розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином: LIBOR (12m + 7,01%, але неменше 8,99% річних.

П.п. 2.2.2 та 2.2.3 Кредитного договору встановлено розмір комісії за надання кредиту, який становить 1% від суми кредиту та обов»язок Позичальника за рахунок власних коштів до отримання кредиту його сплатити. Визначено обов»язок Позичальника у разі внесення змін до цього Договору за власної ініціативи сплатити протягом 15-ти днів з дати підписання відповідного додаткового договору плату за зміну умов Договору у розмірі 100 грн. за кожну зміну.

Пунктом 2.3. Кредитного договору передбачені умови надання кредиту, а пунктом 2.4. Кредитного договору - умови погашення кредиту, зокрема згідно п.п. 2.4.1 Позичальник зобов'язався погасити кредит на рахунок, вказаний у п.п. 2.3.1 цього договору в строк, зазначений в п. 2.1. цього договору. Погашення кредиту відбувається у валюті кредиту щомісяця рівними частинами починаючи з наступного місяця після одержання кредиту у сумах, визначених Графіком погашення кредиту. П.п. 2.4.2 визначено розмір та порядок нарахування і сплати пені за порушення відповідних умов Кредитного договору.

Пунктом 2.5 Кредитного договору передбачені проценти, які Позичальник має сплачувати Банку у розмірі та строки, встановленів п.п. 2.2.1 цього договору.

Пунктом 2.8 Кредитного договору передбачені забезпечення зобов»язань, зокрема, що з дати надання кредиту Позичальник зобов»язаний надати Банку страховий поліс та/або договір страхування застави/іпотеки за свій рахунок в інтересах Банку та вчасно сплачувати страхові внески за власний рахунок. Позичальник зобов»язвний надати Банку страховий поліс та/або договір особистого страхування працездатності на весь період дії Кредитного договору на суму заборгованості за кредитом (включаючи нараховані проценти) та протягом дії Кредитного договору Позичальник зобов»язаний забезпечити особисте страхування працездатності та вчасно сплачувати страхові внески за власний рахунок (п.п. 2.8.4 п. 2.8 Кредитного договору).

Отже, вбачається, що вказаними вище нормами Кредитного договору сторони передбачили умови, якіпо своїй суті становлять сукупну вартість послуг Банку щодо кредитування за ним, зазначені усі витрати Позичальника, який той має нести під час виконання укладеного кредитного договору про що і зобов»язався, підписавши такий договір через сім днів з дня подачі відповідної заяви на видачу йому кредиту, що також вказує на досягнення між сторнами усіх істотніх умов вчиненого правочину.

Враховується судом і те, що жодна із сторін не заперечувала у судовому засіданні щодо факту виконання Банком умов вказаного Кредитного договору, зокрема надання суми позики позичальнику ОСОБА_1 в розмірі визначеному кредитним договором та факту певного виконання його умов самим позичальником шляхом внесення необхідних платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків, що загалом також свідчить про обізнаність позичальника про такі умови договору та свої зобов»язання по ньому.

Подаючи вказаний позов позивач посилався на норми ст. ст. 203, 215 ЦК України та невідповідність умов кредитного договору вимогам ч.2, ч.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживача» та Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту».

Так, відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згіднозі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ч. 2 ст. 57 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до увагидокази, які не стосуються предмета доказування.

Тоді як, судом вище встановлено, шляхом відповідного аналізу умов Кредитного договору, що останній відповідає вимогам та положенням ч.2, ч.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживача», оскільки містить повну інформацію про вартістьусіх послуг Банку щодокредитування за відповідним кредитним договором, та повну інформацію щодо усіх необхідних та можливих витрат Позичальника під час його виконання. З якими позивач був ознайомлений належним чином про що свідчить його особистий підпис на Кредитному договорі та які йому були зрозумілі, про що свідчить його часткове виконання з 2006 року.

Натомість посилання сторони позивача на невідповідність умов Кредитного договору Постанові Правління Національного банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту», суд оцінює кретично, оскільки така постанова НБУ не може бути застосована до даних кредитних правовідносин, з огляду на те, що така була прийнята 10.05.2007р., тоді як, оспорюваний Кредитний договір укладено 23.08.2006року.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, посилання представника позивача на відповідні положення Постанови НБУ є не правомірним, оскільки дія вище вказаного нормативно-правового акту не поширюється на правовідносини, яківиникли до набрання ним чинності.

Слід вказати і те, що суд не приймає до уваги наданий у якості доказу висновок експертного економічного дослідження, оскільки висновки його не стосується предмету доказування.

Так, позовними вимогами порушуються питання недійсності Кредитного договору на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, в силу приписів яких, недійсність правочину є недодержання відповідних вимог в момент його вчинення, натомість у дослідженні ж використовувалися нормативно-правові акти, яких не існувало на момент вчинення оскаржуваного правочину.

Крім цього, неприпустимо ставити перед експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

За таких встановлених судом обставин, за наданою судом оцінкою зібраним доказам, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що не можуть бути задоволеними, оскільки є необгрунтованими та недоведеними.

Щодо заявленої стороною відповідача заяви про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності, то судом в даному випадку такі не застосувуються, оскільки суд відмовляє у задоволенні вказаного позову по суті.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 179, 209, 213-215, 292, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживача, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: