Ухвала суду № 64492436, 30.01.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/8547/15-ц Провадження № 22-ц/795/144/2017 Суддя у I інстанції Литвиненко І. В.Категорія: цивільна Доповідач-суддя ОСОБА_1

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

30 січня 2017 року м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

голови судового засідання - судді Кузюри Л.В.,

суддів: Губар В.С., Харечко Л.К.,

з участю секретаря судового засідання Шевченко М.О.,

представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 листопада 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просило скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та постановити нове судове рішення про задоволення вимог банку.

Позицію в апеляційній скарзі мотивувало тим, що суд першої інстанції, постановивши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, керувався лише формальними міркуваннями та надав можливість відповідачу уникнути від виконання взятих на себе обов»язків, незаконно позбавивши банківську установу права на захист порушеного цивільного права. Вказувало на обґрунтованість вимог заявленого позову та на правомірність обрання такого способу захисту порушеного права, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив залишити рішення суду без зміни, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах справи.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що 30 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 2402/0707/71-009, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 35 000 доларів США з розрахунку 12,5 % річних за користування кредитом на строк до 29.07.2032 року (а.с. 6-20 том 1).

В забезпечення виконання боржником зобов'язань, 30 липня 2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 було передано в іпотеку нерухоме майно: двохкімнатну квартиру загальною площею 47,1 кв.м., житловою площею 26,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна, право власності на двокімнатну квартиру №13, що знаходиться за адресою м. Чернігів, вулиця Бєлова, будинок 14, зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 137-138, 186-188 том 1)

Рішенням Позачергових Загальних зборів акціонерів від 15.10.2007 року Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк» змінив своє найменування на ВАТ «Сведбанк» (а.с. 43-46 том 1), а в подальшому, за рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року - на ПАТ «Сведбанк», яке виступало правонаступником за зобовязаннями ВАТ «Сведбанк».

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» в порядку, передбаченому законом, було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами та забезпечувальними договорами, відповідно до якого, ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги за договорами, укладеними 30 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 (а.с. 32-41, 135-136 том 1).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та виникненням заборгованості за поточними платежами, 11.08.2015 року ПАТ «Дельта банк» було направлено відповідачу лист-вимогу про погашення простроченої заборгованості, попереджено, що у разі невиконання вимоги про усунення порушення у тридцятиденний строк з моменту її отримання, банком буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 27 том 1).

Водночас, при детальному з»ясуванні дотримання банком вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», якими прописано необхідність попереднього повідомлення боржника про порушення зобов»язань, надання строку для їх усунення та попередження про можливість порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, було встановлено, що зазначений лист було надіслано боржнику за адресою: пр.-т Миру, буд. 249, гуртожиток, в той час, коли зареєстрованим місцем проживання відповідача є квартира АДРЕСА_2 і відомості про придбане відповідачем майно містяться в матеріалах кредитного та іпотечного договорів.

Таким чином, позивачем було порушено положення ст. 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки до виникнення спору в суді, боржник не мав жодних відомостей про початок щодо нього процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, тим паче, шляхом визнання права власності на іпотечне майно.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано спосіб захисту цивільних прав не передбачений ні договором, ні законом.

З наведеними висновками погоджується апеляційний суд, оскільки вони в повній мірі узгоджуються з матеріалами справи на нормами закону.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Умовами пунктів 10.3, 10.4, 11, 12, 11.1, 12.2, 12.3 іпотечного договору від 30 липня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3, передбачено, що іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором, цим договором, а також в інших випадках, передбачених кредитним договором та чинним законодавством. При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, договору між іпотекодавцем та іпотекодержатем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зазначені положення іпотечного договору відповідають приписам ч. 3 статті 33 Закону України Про іпотеку, згідно якої звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 вказаного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

У даній справі зі змісту іпотечного договору ( п.12.3, 12.3.1.) вбачається що сторонами договору на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» було внесено до іпотечного договору відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.

За таких обставин, зважаючи на те, що ні договором, законом не передбачено правових підстав для вирішення в судовому порядку питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки (квартиру), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення позову ПАТ «Дельта Банк» відсутні.

Аналогічні правові позиції висловлено у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, від 21 вересня 2016 року у справі №6-1685цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1625цс16 .

Доводи апеляційної скарги ПАТ ОСОБА_4 відносно того, що рішення суду про відмову у задоволенні вимог заявленого позову дозволяє відповідачу уникнути від виконання боржником взятих на себе зобов`язань, а банківську установу позбавляє права на захист власних інтересів, не заслуговують на увагу, оскільки сторонами іпотечного договору за взаємною згодою було визначено в ньому саме позасудовий спосіб захисту за застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Застосований позивачем у даній справі спосіб захисту права не ґрунтується на умовах кредитного та іпотечного договорів та не відповідає положенням Закону України «Про іпотеку», незважаючи на те, що вказані акти надають йому достатній правовий інструментарій для вирішення питання захисту власних прав та інтересів в інші способи, передбачені наведеними актами.

Крім того, зважаючи на те, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню під час дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», положеннями якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, вирішення судом заявленого позову у спосіб, на якому наполягав позивач, порушить положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та права боржника, гарантовані наведеним актом законодавства.

Рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 листопада 2016 року залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Голова судового засідання: Судді: