Рішення № 64490823, 01.02.2017, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/6203/16-ц

Провадження № 2/639/251/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Гаврилюк С.М.,

за участю секретаря судового засідання Луценко С.М., Макушенко Т.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_2 », приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про тлумачення змісту правочину та визнання окремих положень договору застави частково недійсними, про визнання незаконним та скасування вчинення посвідчувального напису нотаріуса,

встановив:

Позивач через свого представника ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності, звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з вищевказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 28.11.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрбізнесбанк» вособі директора Харківського відділення № 1 було укладено кредитний договір №КАВНКФ/1018171.1, за яким передано грошові кошти у сумі 462200 грн (п. 1.2 Договору) на придбання нового авто.

В забезпечення виконання зобов'язань за вищенаведеним договором 28.11.2013 між позивачем та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк»було укладено договір застави транспортного засобу, за яким транспортний засіб марки АUDI, модель Q7, 2013 року випуску, було передано в заставу.

Договір застави було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 шляхом вчинення посвідчувального напису нотаріуса та зареєстровано в реєстрі під номером 6467.

Проте, на думку позивача, даний договір застави містить положення, які прямо суперечать законодавству України та порушують права ОСОБА_1 як споживача.

Зокрема пп. «з» п. 2.3 встановлює, що у випадку невиконання або неналежного виконання умов основного зобов'язання та/або цього Договору добровільно передати Заставодержателю (на його вимогу) на зберігання транспортний засіб, який є предметом застави до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором. Натомість пп. «і» п. 2.3 містить положення, за яким у випадку невиконання попередніх двох пунктів «з» та «і», Заставодавець цим Договором дає свою згоду на транспортування транспортного засобу Заставодержателем за допомогою евакуатора на місце його подальшого зберігання.

Відповідно до п. 3.2 Заставодержатель має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення на предмет застави, а саме: передача предмета застави у власність Заставодержателя в рахунок виконання основного зобовязання; продаж Заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу іншою особою-покупцем або на публічних торгах. У цьому разі договір купівлі-продажу Заставодержателем від імені Заставодавця і є підставою для набуття покупцем права власності на предмет застави. Протягом 10 днів із дня продажу предмета застави Заставодержатель надає Заставодавцю письмовий звіт про результати продажу.

Оцінка предмета застави для подальшої його реалізації проводиться суб'єктом оціночної діяльності за вибором Заставодержателя.

Відповідно до п. 3.3 Договору застави, у разі наміру Заставодержателя звернути стягнення на предмет застави він надсилає Заставодавцю письмове повідомлення про порушення останнім зобов'язань за цим та/або Кредитним договором. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

Таким чином, на думку позивача, наведені вище положення в частині, в якій дозволяють кредитодавцю без отримання на це згоди власника та/або отримання відповідного рішення суду вилучати у нього продукцію, прямо суперечать законодавству України, а внесення таких положень у договір застави є прямим порушенням прав споживача.

Також, на думку позивача, приватний нотаріус не мав права вчиняти посвідчувальний напис на договорі, який суперечить чинному законодавству.

На даний момент між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк» виник спір з приводу незаконної комісії та обсягу грошових зобов'язань за кредитним договором, оскільки, як стверджує відповідач ПАТ «Укрбізнесбанк», у позивача виникла заборгованість за кредитним договором, з чим позивач не погоджується.

Як зазначає ОСОБА_1, з огляду на те, що відповідач ПАТ «Укрбізнесбанк» вважає, що у позивача виникла заборгованість за кредитним договором, посадовими особами ПАТ «Укрбізнеебапк» протягом останніх декількох місяців здійснюються постійні дзвінки з погрозами, що останні самовільно здійснять заволодіння транспортним засобом і що це передбачено положеннями договору застави.

Не погоджуючись з таким трактуванням положень договору застави, позивач неодноразово зазначав, що такі вимоги, по-перше, є незаконними, по-друге, самовільне вилучення продукції кредитодавцем придбаної за рахунок коштів споживчого кредиту прямо суперечить законодавству України, по-третє, відповідач ПАТ «Укрбізнесбанк» не вірно тлумачить окремі положення Договору застави.

Так як відповідні погрози не припинилися та по сьогоднішній день між сторонами існує спір про право, ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Окрім того, позивач вважає, що наведений пп. «і» п. 3.2 договору застави прямо суперечить положенням ЗУ «Про захист прав споживачів», в частині надання відповідачеві ПАТ «Укрбізнесбанк» права вилучати предмет застави без одержання рішення суду або згоди на те позивача.

Згідно з оспорюваним положенням даного договору, зазначив ОСОБА_1, позивач дав згоду на транспортування транспортного засобу на місце подальшого зберігання. Транспортуванням є дії щодо фактичного переміщення транспортного засобу в місце його зберігання. Такі дії згідно зі значенням слова «транспортування» можуть здійснюватися як добровільно (передача), так і примусово (вилучення).

При цьому, на думку позивача, примусове транспортування транспортного засобу, яке є вилученням, прямо заборонене законодавством України.

В даному випадку, як пояснює позивач, слід розрізняти терміни «транспортування» та «вилучення». Якщо транспортування може бути здійснене як добровільно, так і в примусовому порядку, то вилучення завжди передбачає примусовий порядок передачі майна.

Підписуючи, наведеним договором застави позивач надав свою згоду лише на добровільне транспортування транспортного засобу, за якого він би добровільно передав транспортний засіб кредитодавцю для його транспортування до місця подальшого зберігання.

Позивач зазначає, що навіть, якщо припустити, що під наданням згоди на транспортування транспортного засобу, в змісті правочину розумілося примусове вилучення, таке положення, суперечитиме положенням ЗУ «Про захист прав споживачів» та підлягатиме визнанню недійсним відповідно до норм ЦК України.

Виходячи з дослівного тлумачення положень оспорюваного пп. «з» п. 2.3 договору застави, яким передбачено добровільну передачу транспортного засобу, та пп. «і» п. 2.3., згідно з яким, в разі невиконання обов'язку щодо добровільної передачі транспортного засобу передбаченого у даному пп. «з», у відповідача ПАТ «Укрбізнесбанк» виникає право як на транспортування в добровільному порядку (передачу), так і, на думку відповідача ПАТ «Укрбізнесбанк», транспортування за відсутності «добровільної передачі» - вилучення.

В першому випадку, вважає позивач, правочин потребує тлумачення судом, так як сторони не дійшли згоди щодо його однакового тлумачення і між ними існує спір про право, в останньому випадку положення договору в цій частині повинно бути визнане судом недійсним.

Таким чином ,позивач вимушений просити суд постановити рішення про тлумачення пп. «і» п. 2.3 Договору застави, в частині, чи формулювання «дає згоду па транспортування транспортного засобу» слід розуміти таким як надання згоди лише на сам процес транспортування, чи останнє потрібно розуміти також як надання згоди на вилучення чи передання транспортного засобу без згоди та/або відома власника.

Щодо оспорюваних п. 3.3 та п. 3.4 договору застави, останні падають відповідача ПАТ «Укрбізнесбанк» право на вилучення транспортного засобу без згоди на те та/або відома власника шляхом його продажу будь-якій іншій особі, або ж набуття у власність шляхом самовільної реєстрації права власності.

Такі положення, без необхідності додаткового тлумачення, як вважає позивач, в частині можливості вилучення транспортного засобу шляхом продажу чи набуття права власності без прямої згоди на це власника як споживача, прямо суперечать положенням ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до якого кредитодавцю забороняється вилучати продукцію без прямої згоди на це Власника.

Тому позивач вважає, що в цій частині дані оспорювані положення повинні бути визнані судом недійсними.

Щодо нотаріального посвідчення договору застави, на думку позивача, така нотаріальна дія є незаконною, адже, нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам ЦК України.

Однак, як зазначає ОСОБА_1, таким вимогам пп. «і» п. 2.2 та п. 3.3 й п. 3.4 договору застави не відповідають. Таким чином, позивач вважає, що нотаріус не мав права вчиняти посвідчувальний напис на договорі застави, положення якого прямо суперечили законодавству Україні.

Таким чином, як вважає позивач, відповідач приватний нотаріус ОСОБА_3 не мала права вчиняти посвідчувальний напис на текстах таких правочинів, тому він повинен бути визнаним незаконним та підлягати скасуванню.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ «Укрбізнесбанк» у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на його необгрунтованість, та на обставини, зазначені у письмових запереченнях.

Представник відповідача приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності, позов не визнала, заперечувала проти його задоволення, посилаючись на обставини, викладені в письмових поясненнях.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представників сторін , дослідивши матеріали справи і представлені в суд докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК Українидоказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Згідно до вимог ч.ч. 1, 4ст. 60 ЦПК України, кожна із сторін зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 28.11.2013 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк» вособі директора Харківського відділення № 1 було укладено кредитний договір № КАВНКФ/1018171.1, за яким банком передано позивачеві грошові кошти у сумі 462200 грн на придбання нового авто (а.с. 5-6).

Також, 28.11.2013 між позивачем та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк»було укладено договір застави транспортного засобу, за яким транспортний засіб марки АUDI, модель Q7, 2013 року випуску, було передано в заставу. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 шляхом вчинення посвідчувального напису нотаріуса та зареєстровано в реєстрі за № 6467 (а.с. 7-8).

Підпункт «з» п. 2.3 Договору застави встановлює, шо у випадку невиконання або неналежного виконання умов основного зобов'язання та/або цього Договору добровільно передати Заставодержателю (на його вимогу) на зберігання транспортний засіб, який є предметом застави до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором.

У підпункті «і» п. 2.3 вказаного Договору зазначено, що у випадку невиконання попередніх двох пунктів «з» та «і», Заставодавець цим Договором дає свою згоду на транспортування транспортного засобу Заставодержателем за допомогою евакуатора на місце його подальшого зберігання.

Відповідно до п. 3.2 Заставодержатель має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення на предмет застави, описаних нижче: п. 3.2.1. передача предмета застави у власність Заставодержателя в рахунок виконання основного зобовязання; п. 3.2.2. продаж Заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу іншою особою-покупцем або на публічних торгах. У цьому разі договір купівлі-продажу Заставодержателем від імені Заставодавця і є підставою для набуття покупцем права власності на предмет застави. Протягом 10 днів із дня продажу предмета застави Заставодержатель надає Заставодавцю письмовий звіт про результати продажу.

Оцінка предмета застави для подальшої його реалізації проводиться суб'єктом оціночної діяльності за вибором Заставодержателя.

Відповідно до п. 3.3 Договору застави, у разі наміру Заставодержателя звернути стягнення на предмет застави він надсилає Заставодавцю письмове повідомлення про порушення останнім зобов'язань за цим та/або Кредитним договором. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

Підтвердженням надіслання Заставодержателем Заставодавцю претензії, є квитанція органу поштового звязку про її направлення.

Згідно з п. 3.4. звернення стягнення на предмет застави може бути припинено Заставодавцем або третьою особою шляхом виконання основного зобовязання разом з відшкодуванням витрат, понесених Заставодержателем у звязку з предявленням вимог та/або зверненням стягнення, у будь-який час до моменту продажу або передачі у власність предмета застави.

Позивач просить визнати недійсним пп. «і» п. 2.3 Договору застави укладеного між ним та ПАТ «Укрбізнесбанк» в частині, яка стосується транспортування транспортного засобу Заставодержателем за допомогою евакуатора на місце його подальшого зберігання без отримання згоди та/або відома власника або одержання відповідного судового рішення, а також п. 3.3 та п. 3.4 даного Договору в частині можливості вилучення транспортного засобу шляхом продажу чи набуття (реєстрації) права власності без прямої на це згоди та/або відома власника, або без одержання відповідного судового рішення, оскільки тлумачить зазначене як право Банку вилучити предмет застави без згоди споживача, що суперечить положенням ЗУ «Про захист прав споживачів».

Однак, зазначене спростовується тим, що пп. «і» п. 2.3. Договору застави передбачає можливість заставодержателя забрати на зберігання предмет застави виключно за згодою заставодавця, відповідно права заставодавця як споживача вказаним підпунктом не порушуються.

Окрім того, ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно достатті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч. 1 ст. 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, підписавши Договір застави транспортного засобу, визначивши на власний розсуд свої права та обовязки у кредитному зобовязанні, позивач погодився з усіма його умовами без застережень.

При укладенні кредитного договору № КАВНКФ/1018171.1 від 28.11.2013 позичальник ОСОБА_1 знав про вищезазначені договірні умови і свідомо погоджувався з ними, що підтверджується підписом позивача у договорі, відповідно до яких останній був ознайомлений з умовами кредитування в повному обсязі, однак ніяких зауважень чи застережень щодо його умов ОСОБА_1 не мав.

Крім того, в разі незгоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатися своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту і відповідно договору застави без пояснення причин. Проте, таким правом ОСОБА_1 не скористався, що свідчить про його згоду з умовами договору.

Також, згідно з п. 6.14 ч. 6 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Мінюсту України № 3253/5 від 22.12.2010, при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси застосовують посвідчувальні написи, видають свідоцтва за формами, установленими цими Правилами.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобовязаний, зокрема, здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики; вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил; дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення.

Згідно зі ст. 2-1 Закону Державне регулювання нотаріальної діяльності полягає, зокрема, у дотриманні ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства. Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Статтею 29-1 Закону передбачено, що підставою зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса є неодноразове порушення правил нотаріального діловодства.

Як зазначено в ст. 3 Закону, нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Тому, виходячи з вищенаведеного, та згідно чинного законодавства, посвідчувальний напис нотаріуса є складовою нотаріальної дії нотаріуса і відокремити посвідчувальний напис нотаріуса від самої нотаріальної дії неможливо.

Главою 16 розділу ІV Цивільного кодексу України передбачено підстави недійсності правочину, а не посвідчувального напису нотаріуса. Тобто, законодавство України взагалі не передбачає недійсності посвідчу вального напису нотаріуса, так як це взагалі не правочин, а правила діловодства, згідно з якими нотаріус робить посвідчувальний напис при вчиненні нотаріальної дії, які не можуть бути визнані недійсними.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що пп. «і» п. 2.3, п. 3.3 та п. 3.4 Договору застави від 28.11.2013 не суперечать чинному законодавству, що спростовує доводи позивача щодо недійсності умов Договору застави і відповідно посвідчувального напису нотаріуса на Договорі застави.

Щодо вимоги позивача про тлумачення змісту пп. «і» п. 2.3 Договору застави суд вважає за необхідне викласти наступне.

Відповідно до ч. 2ст. 213 ЦК Українина вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені в ч.ч. 3, 4ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги зясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту угоди має бути наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги зясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановленістаттею 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Відповідно, тлумачення не може створювати, натомість тільки роз'яснювати вже існуючі умови угоди.

Метою тлумачення правочину є зясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

Як вбачається з матеріалів справи договір застави транспортного засобу, окремі пункти якого просить протлумачити позивач, укладений між позивачемОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк» 28 листопада 2013 року та підписаний сторонами (а.с. 7-8).

Тобто, між сторонами договору, до моменту звернення позивача до суду про тлумачення окремих пунктів договору, не існувало спору щодо різного уявлення волевиявлення кожного з них та судом не встановлено наявність цього спору. Слід зазначити, що окрім тверджень позивача, з боку відповідача таких тверджень не висловлено.

Тобто, між сторонами договору не існує спору щодо різного уявлення волевиявлення кожного з них, а невідповідність умов договору волевиявленню сторін є підставою для розірвання чи визнання недійсним договору, однак такі вимоги позивачем не ставились.

Такі позовні вимоги за своєю суттю суперечать правилам тлумачення змісту правочину, встановленимст. 213 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у звязку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 5, 6, 10, 11, 57, 60, 61, 88, 208, 209, 212 -215 ЦПК України, ст.ст.11, 16, 203, 213, 215, 627, 628, 629, 638 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про нотаріат», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.М.Гаврилюк