Ухвала суду № 64487435, 25.01.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-кп/785/50/17

Номер справи місцевого суду: 520/10869/13-к

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Котелевський Р. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Котелевського Р.І.

суддів: Кадегроб А.І., Прібилова В.М.,

за участю:

секретарів: Лупу О.С., Стояновій Л.І.

прокурора - Толпиго Д.М.

захисника - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Одесі кримінальне провадження №12012170480001002 від 28.12.2012 року за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_2 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 11.09.2014 року, яким:

ОСОБА_3 СупьянМухадинович, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 РФ, громадянин ОСОБА_4 Федерації, одружений, зареєстрований за адресою: ОСОБА_4 Федерація, Чеченська Республіка, Ітум-Калинський район, с. Тазбичі, вул. Ахматова, 8, на території України постійного місця проживання не має, раніше не судимий,

засуджений за ч. 3 ст. 289 КК України до 8 (восьми) років позбавлення волі, -

встановив:

Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин:

21.01.2013 року, за попередньою змовою з невстановленою особою, з метою незаконного заволодіння транспортними засобами, ОСОБА_3 уклав з директором ТОВ «СВ ГРУПП КОНСАЛТ» ОСОБА_5 договір прокату двох автомобілів «НісанАлмераКласік» з державними реєстраційними номерами ВН 7619 ЕС (вартістю 102293,18 грн.) та ВН 7643 ЕС (вартістю 114434,49 грн.).

Згідно з умовами договору, ОСОБА_3 було заборонено передавати автомобілі іншим особам, а повернути автомобілі він мав 21.02.2013 року.

У зазначений строк ОСОБА_3 та невстановлені особи автомобілі не повернули, а незаконно заволоділи ними, спричинивши ТОВ «СВ ГРУПП КОНСАЛТ» в особі ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 216727,67 грн.

Не погоджуючись з вироком суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій послався на грубі порушення норм кримінального та кримінального процесуального закону, зокрема на порушення слідчим та судом вимог ст. 29 КПК України та ст. 4 Конституції України, оскільки всупереч його клопотанню, йому не було надано перекладача на його рідну мову. Посилається на те, що його вина в інкримінованому йому злочині не доведена, оскільки докази на які послався суд у вироку не доводять його вини та є недопустимими. Обвинувачений просить вирок суду скасувати, та закрити провадження в звязку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України.

Захисник ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду змінити, перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч. 2 ст. 192 КК України, призначити йому покарання у межах санкції зазначеної статті та звільнити від покарання у звязку з відбуттям строку покарання. При цьому захисник посилається на те, що обвинувачений не заперечував проти порушення ним п. 2.6 Договорів прокату двох автомобілів і передачу їх у суборенду ОСОБА_6 та МагомедовуІбрагиму, але ОСОБА_3, але послідовно пояснював, що не мав умислу на заволодіння транспортними засобами, у змові з вказаними особами. Стверджує, що обвинувачений, який був законним користувачем транспортних засобів, не може бути визнана субєктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України. Адвокат посилається на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки тій обставині, що порушення договорів прокату автомобілів та передача їх у суборенду, не є кримінально караним діянням, а доказів, на підтвердження висновку про наявність умислу у ОСОБА_3 на незаконне заволодіння транспортними засобами на стадії укладання договорів прокату, органом досудового розслідування суду надано не було. Захисник вважає, що пославшись у вироку, як на докази вини ОСОБА_3, на договори прокату автомобілів та отримання їх у законне оплатне користування, на документи, які підтверджують балансову вартість автомобілів та на відомості про маршрут слідування автомобілів в період з 12.01.2013 року по 03.02.2013 року і місце знаходження автомобілів в момент зникнення з ними звязку, суд першої інстанції не врахував, що ці обставини свідчать лише про наявність цивільно-правових відносин між його підзахисним і власником автомобілів і не спростовуєдоводи обвинуваченого про введення його в оману ОСОБА_6 і Магомедовим. Апелянт вказує на те, що судне врахував ряд обставин, які свідчать про відсутність у ОСОБА_3 умислу на вчинення злочину, що йому інкримінується, а саме: при оформленні договорів прокату його підзахисний надав власні, а не підроблені документи; договори були укладені не на 2-3 дні, а на місяць; після зникнення автомобілів його підзахисний не намагався виїхати за межі України, не уникав спілкування з власником майна.

У своїх запереченнях на апеляційні скарги обвинуваченого та захисника прокурор прокуратури Київського району м. Одеси ОСОБА_7 зазначив, що вважає вирок суду законним і справедливим. На думку прокурора, доводи захисника є надуманими, а вина ОСОБА_3 повністю доведена наведеними у вироку доказами, просив вирок суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до положень ч.4 ст.401, ч.4 ст.405 КПК України, апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченого, який на неодноразові виклики до суду не зявився. Право на захист обвинуваченого забезпечено участю в апеляційному суді його захисника.

Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав доводи апеляційних скарг; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг; перевіривши матеріали кримінального провадження; провівши судові дебати; апеляційнийсуд приходить до висновку про таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч.2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Як зазначено у п.3 ч.1 ст.409 КПК України, однією з підстав скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції - є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Під час апеляційного перегляду вироку районного суду були встановлені істотні порушення вимог КПК України, які тягнуть за собою скасування вироку суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ст.1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_8 України, цього Кодексу та інших законів України.

Крім того, однією із основних засад кримінального провадження, згідно до п.13 ч.1 ст.7 КПК України, є забезпечення права на захист. Значення цієї засади відображено у ч.2 ст.20 цього Кодексу, яка передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобовязані розяснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Право підозрюваного, обвинуваченого на захист є конституційною гарантією, яка закріплена положеннями ст.ст. 59, 63 Конституції України, та є однією з основних засад судочинства, передбачених ст. 129 Основного Закону.

Забезпечення права людини на захист від обвинувачення у вчиненні злочину закріплено у ст. 11 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року та у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-1V від 23.02.2006 року, зі змінами, внесеними згідно із Законами №3135-V1 від 15.03.2011 року та №5463-V1 від 16.10.2012 року, остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав і основоположних свобод, є обовязковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції.

Відповідно до ст. 29 КПК України суд забезпечує учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, користуватися у разі необхідностіпослугами перекладача.

Зі змісту вказаної норми закону вбачається, що зазначена гарантія щодо забезпечення права на перекладача розповсюджується на осіб, відносно яких є достатні підстави вважати, що вони не володіють чи недостатньо володіють державною мовою. В протилежному випадку, такі клопотання обвинуваченого слід розцінювати як зловживання правом.

Зазначене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, компетентні органи повинні задовольнити клопотання обвинуваченого про переклад висунутих щодо нього обвинувачень та участь у справі перекладача, крім випадків, коли встановлено, що обвинувачений насправді достатньою мірою володіє національною мовою(Рішення «Брозічек проти Італії»).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_3 є громадянином ОСОБА_4 Федерації, народився, виріс, отримав освіту та все життя, до грудня 2012 року, проживав в Республіці Чечня, що свідчить про те, що весь час перебував у тому мовному середовищі, де українськамоване є мовою спілкування.

Як свідчать матеріали кримінального провадження, під час судового розгляду, який проводився за участю перекладача з української на російську мови, обвинувачений ОСОБА_3 заявив клопотання про надання йому перекладача з української на чеченську мову, з наданням можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження з участю перекладача, пославшись на те, що він не розуміє суті предявленого обвинувачення та судового процесу. Вказане клопотання було подане обвинуваченим через чергову частину ОСІ №21 від 21.03.2014 року та зареєстроване у Київському районному суді м. Одеси 31.03.2014 року за №11970 (т.4, а.п.94 -95).

Разом з цим, як свідчать журнали судового засіданнята аудіо-записи фіксації судового процесу, вказане клопотання обвинуваченого районний суд не розглянув, а продовжив судовий розгляд за участю перекладача з української та російську мови.

Таким чином, не розглянувши клопотання обвинуваченого суд порушив право обвинуваченого на захист, а одночасно не відреагувавши на неналежне виконання своїх обовязків захисником, районний суд не забезпечив права обвинуваченого ОСОБА_3 на захист та кваліфіковану юридичну допомогу, яке є найважливішим принципом міжнародного права, який закріплений в: Загальній декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року; Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.; Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року; Зводі принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або увязненню в який би то не було формі, затвердженому 9 грудня 1988 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН; «Основних положеннях про роль адвокатів», прийнятих Конгресом ООН у серпні 1990 року; Рекомендації «Про свободу здійснення професії адвоката», ухваленої Комітетом ОСОБА_8 Європи у 1997 року.

ЄСПЛ неодноразово констатував порушення права на захист усправах, де захисник приймав участь, проте не здійснював ефективний захист, зокрема рішення ЄСПЛ від 12 червня 2008 року усправі «Яременко проти України». У п. 90 цього рішення ЄСПЛ як на підставу порушення п. 3 (с) ст. 6 Конвенції зазначив таке: «Суд зауважує: той факт, що кожен із двох інших захисників, які представляли заявника, бачив його лише один раз і тільки під час допиту і що до допиту ніхто з них із заявником не бачився, найімовірніше свідчить про символічний характер їхніх послуг».

Згідно з правовою позицією ЄСПЛ, відображеною, зокрема, у п. 262 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «право кожного обвинуваченого увчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником…, є однією зосновних ознак справедливого судового розгляду».

Апеляційний суд вважає, що ігнорування підтримання клопотання обвинуваченого на надання йому захисника з мотивів не розуміння суті обвинувачення, викликає у колегії суддів серйозні сумніви щодо справедливості всього провадження у цій справі.

Крім того, апеляційний судом встановлені інші істотні порушення вимог КПК України, які апеляційний суд визнає суттєвими та такими, що тягнуть за собою скасування вироку суду та призначення нового судового розгляду справи.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.374 КПК України у мотивувальній частині вироку,у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку, зокрема, має бути чітко сформульовано обвинувачення, яке визнається судом доведеним, з обовязковим зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину та його наслідків, форми вини і мотивів злочину тощо, а також доказів, якими суд обґрунтовує свої висновки, обставин, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, помякшують або обтяжують покарання.

Як встановлено апеляційним судом зазначених вимог кримінального процесуального закону суд не дотримався.

Так, під час виконання вимог ст.314 КПК України та судового розгляду обвинувального акту і постановленні вироку щодо ОСОБА_3 районний суд не дотримався, та допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягають о порушенні права обвинуваченого на захист, що у відповідності до положень п.3 ч.1 ст.409 КПК України, тягнуть за собою скасування вироку суду. При цьому апеляційний суд виходить з наступних вимог кримінального процесуального закону.

Одним із завдань кримінального провадження у відповідності до положень ст.2 КПК України - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Згідно положенням ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Обовязок перевіряти обвинувальний акт на відповідність вимогам закону покладається на суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні. У випадку, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, суд, згідно вимог п.3 ч.3 ст.314 КПК України, повинен повернути прокурору обвинувальний акт.

Відповідно до положень п.13 ч.1 ст.3, ч.4 ст.110, ч.1 ст.291 КПК України, обвинувальний акт - це процесуальний акт - документ, яким завершується досудове розслідування та у якому формулюється твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, який після його складання слідчим (прокурором) затверджується прокурором. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогамст.291 КПК України.

Відповідно до положень п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт повинен містити: 1)виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими;2)правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) формулювання обвинувачення.

Разом з цим, в обвинувальному акті відносно ОСОБА_3 викладені лише анкетні данні обвинуваченого, фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрювався останній на стадії досудового розслідування та правова кваліфікація інкримінованого кримінального правопорушення. Формулювання обвинувачення в обвинувальному акті відсутнє.

Вказані відомості, у відповідності до положень ст.277 КПК України, становлять зміст повідомлення про підозру, а тому ОСОБА_3, за цим процесуальним рішенням (обвинувальним актом) - фактично має статус підозрюваного.

З урахуванням того, що в обвинувальному акті по кримінальному провадженню відносно ОСОБА_3, після викладення фактичних обставин справи, фактично відсутнє формулювання обвинувачення в розумінніп.13 ч.1 ст.3 КПК України, а за правилами ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, апеляційний суд приходить до висновку, що обвинувачення ОСОБА_3, за передбаченою законом процедурою, висунуте не було.

Таким чином, суд першої інстанції на зазначені вище недоліки оформлення та змісту обвинувального акту уваги не звернув і за відсутності предявленого у встановленому законом порядку обвинувачення ОСОБА_3 та невідповідності обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України, фактично розглянув не висунуте обвинувачення та ухвалив оскаржуваний вирок.

Такі дії районного суду не відповідають вимогам кримінального процесуального кодексу України та суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка підлягає обовязковому застосуванню під час судового провадження.

Однією із основних засад кримінального провадження, згідно до п.13 ч.1 ст.7 КПК України, є забезпечення права на захист. Значення цієї засади відображено у ч.2ст.20 цього Кодексу, яка передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобовязані розяснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

Право підозрюваного, обвинуваченого на захист є конституційною гарантією, яка закріплена положеннями ст.ст.59,63 Конституції України, та є однією з основних засад судочинства, передбачених ст. 129 Основного Закону.

Забезпечення права людини на захист від обвинувачення у вчиненні злочину закріплено у ст. 11 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року та у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997року.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-1V від 23.02.2006року, зі змінами, внесеними згідно із Законами №3135-V1 від 15.03.2011року та №5463-V1 від 16.10.2012року, остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав і основоположних свобод, є обовязковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «ОСОБА_9 проти Росії» від09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу розясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, оскільки саме з моменту доведення «обвинувачення» до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави предявленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», №9783/82, п.79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП), №25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», №29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ч. 6 ст. 9 КПК України передбачає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.

Відповідно до положень ст. 7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: законність та забезпечення права на захист.

З огляду на вимоги ст.ст. 7, 9 КПК України, з урахуванням грубого порушення кримінального процесу в забезпечення права на захист, апеляційний суд вважає, що судове провадження в суді першої інстанції було здійснено з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону.

Вказані порушення, шляхом позбавлення гарантованих Конституцією України та КПК України прав обвинуваченого та недотримання визначеної законом процедури судочинства, взагалі перешкоджали розгляду обвинувального акту відносно ОСОБА_3 по суті та унеможливлювали ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, та у відповідності до положень ч. 1 ст. 412 КПК України визнаються апеляційним судом істотними.

Положеннями закріпленими в ст.ст. 409, 412 та 415 КПК України передбачені підстави скасовування апеляційним судом вироку суду першої інстанції і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Такими підставами є істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону встановлені апеляційним судом, які з урахуванням положень ст.ст. 2, 7, 9, 415 КПК України, визнаються колегією суддів суттєвими, та тягнуть за собою скасування вироку та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Оскільки під час провадження в суді апеляційної інстанції, колегією суддів встановлені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування вироку, доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника щодо безпідставності предявленого обвинувачення, порушення його права на захист на стадії досудового розслідування, підлягають обовязковій ретельній перевірці при новому судовому розгляді.

Під час нового розгляду, суду першої інстанції, неухильно дотримуючись вимог ст.314 КПК України, необхідно звернути увагу на встановлені при апеляційному розгляді та зазначені в ухвалі суду факти порушення вимог КПК України, провести підготовче провадження у відповідності до вимог Глави 27 Розділу IV КПК України та прийняти за його результатами законне і обґрунтоване рішення, яке буде відповідати вимогам закону, та забезпечить неухильне виконання положень ст.ст. 2, 7 КПК України.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407,412, 415, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м. Одеси від 11.09.2014 року у кримінальному провадження №12012170480001002 від 28.12.2012 року відносно ОСОБА_3 СупьянаМухадиновича, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасувати.

Призначити новий розгляд в суді першої інстанції обвинувального акту по кримінальному провадженню №12012170480001002 від 28.12.2012 року відносно ОСОБА_3 СупьянаМухадиновича, ІНФОРМАЦІЯ_1, з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.289 КК Україні, зі стадії підготовчого судового засідання, в іншому складі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

Р.І. ОСОБА_9 ОСОБА_10 Прібилов