Рішення № 64483453, 02.02.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/2848/13-ц

Провадження № 22-ц/779/139/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Міськевич О.Я. О. Я.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Девляшевського В.А., Матківського Р.Й.,

секретар Шемрай Н.Б.,

з участю позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Надвірнянського районного суду від 20 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

у вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20.11.2009 та 12.12.2009 позичив ОСОБА_3 по 90 000 грн, про що останній власноручно написав розписки. Також ними була обумовлена виплата процентів за договорами позики у розмірах відповідно 6,78 % і 6 % на місяць від суми позики. Так як відповідач грошові кошти не повертав, хоча не відмовлявся від своїх зобовязань, а в подальшому виїхав за кордон, то він звернувся до правоохоронного органу із заявою про вчинення ним шахрайства. Оскільки постановою слідчого від 29.04.2013 кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 закрито за наявністю цивільно-правового спору, просив стягнути з останнього на його користь борг за договорами позики в загальному розмірі 703 600 грн, 3 441 грн сплаченого судового збору та 200 грн витрат на правову допомогу.

Заочним рішенням Надвірнянського районного суду від 20 листопада 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 251 450 грн заборгованості за договором позики, 3 441 грн сплаченого судового збору та 200 грн витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на незаконність і необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що строки виконання зобовязань щодо повернення позики, невиконання яких стали підставою звернення позивача до суду, настали відповідно 20.04.2010 та 12.04.2010. З позовом до суду про захист свого порушеного права ОСОБА_2 звернувся 24.09.2013, тобто більш ніж через три роки з моменту настання строку виконання зобовязань. Суд не врахував, що позивач пропустив строк давності звернення до суду з вимогою про стягнення коштів, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Подати заяву про застосування строків позовної давності він не мав змоги у звязку з тим, що йому не було відомо про розгляд справи судом, так як не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки з 2010 року по 2015 рік перебував за межами України на заробітках. Щодо судового збору, то суд стягнув з нього 3 441 грн, що не відповідає вимогам закону, виходячи із розміру задоволених вимог. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечив. Відповідач ОСОБА_3, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не зявився повторно, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.11.2009 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір позики, який підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_3 про отримання ним 90 000 грн на умовах строковості та платності та зобовязувався повернути їх до 20.04.2010 з оплатою 6,78 % на місяць, що становить 6 100 грн. 12.12.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, який підтверджується розпискою, складеною останнім про отримання ним 90 000 грн на умовах строковості та платності,які зобовязувався повернути до 20.04.2010 з оплатою 6,00 % на місяць, що становить 5 400 грн.

Задовольняючи позов частково суд виходив із того, що відповідач не виконав умови укладених з позивачем договорів позики, борг не повернув. Однак, стягнення процентів, передбачених договором позики за весь період прострочення зобовязання не ґрунтуються на вимогах закону та умовах договору позики, оскільки такі наслідки порушення умов договору щодо строку виконання зобовязань сторонами не були передбачені, що унеможливлює дію договору після закінчення строку, на який його було укладено.

Договір позики від 20.11.2009 укладено на строк з 20.11.2009 по 20.04.2010, тому саме за цей період мають стягуватися проценти за користування грошима у зазначеному в розписці розмірі 6,78 % в місяць, що становить (6 100 грн х 5міс.) 30 500 грн. За цим договором передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки (3 % річних) застосовуються з 21.04.2010 по день ухвалення рішення про стягнення заборгованості, що становить 9 675 грн за 43 місяці.

Договір позики від 12.12.2009 укладено на строк з 12.12.2009 по 12.04.2010, тому саме за цей період мають стягуватися проценти за користування грошима в розмірі, вказаному в розписці, а саме 6 % на місяць, що становить (5 400 грн х 4міс.) 21 600 грн. За цим договором передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки (3 % річних) застосовуються з 13.04.2010 по день ухвалення рішення про стягнення заборгованості, що становить 9 675 грн за 43 місяці.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_2: за договором позики від 20.11.2009 90 000 грн основної суми боргу, 30 500 грн відсотків за користування грошима, а також 3 % річних (43 місяці), що становить 9 675 грн, а всього 130 175 грн. За договором позики від 12.12.2009 90 000 грн основного боргу, 21 600 грн відсотків за користування кредитом, а також 3 % річних (43місяці), що становить 9675 грн, а всього 121275 грн. Разом по двох договорах позики розмір заборгованості, що підлягає стягненню із ОСОБА_3 становить 251450 грн.

Колегія суддів, з урахуванням положень статті 303 ЦПК України щодо меж розгляду справи апеляційним судом, погоджується з таким висновком суду першої інстанції та застосування ним при вирішенні спору норм статей 625, 1046 1050 ЦК України.

Суд розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі поданих доказів.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 пропустив строк давності звернення до суду з вимогою про стягнення коштів, а подати заяву про застосування строків позовної давності ОСОБА_3 не мав змоги у звязку з тим, що йому не було відомо про розгляд справи судом, колегія суддів виходить з такого.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції у цій справі ухвалив заочне рішення. Розгляд справи і ухвалення заочного рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими главою 8 ЦПК України.

Повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи проведено у відповідності до вимог ст. ст. 74, 75, 76 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 27 цього Кодексу участь у судових засіданнях це право, а не обов'язок сторін. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 11 ЦПК України).

Питання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності порушувалось відповідачем у заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції та у доводах апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності. Оскільки ст. 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року (справа № 6-780цс15), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Однак, щодо стягнення витрат по оплаті судового збору, то суд не врахував норму ч. 1 ст. 88 ЦПК України про те, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судовим рішенням позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 251 450 грн заборгованості за договором позики, тому з відповідача в користь позивача підлягало до стягнення 2514,50 грн судового збору (1 % від присудженої суми).

З огляду на викладене оскаржуване рішення в частині стягнення судового збору слід змінити, зменшивши суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

В решті оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Надвірнянського районного суду від 20 листопада 2013 року в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 514,50 грн сплаченого судового збору.

В решті заочне рішення Надвірнянського районного суду від 20 листопада 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Девляшевський В.А.

ОСОБА_5