Рішення № 64483390, 31.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/350/16-ц

Провадження № 22-ц/779/260/2017

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Пулик М.В. М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Горейко М.Д., Васильковського В.М.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за товар та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду від 06 грудня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

18.03.2016 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за товар та відшкодування моральної шкоди.

В заяві зазначила, що в грудні 2015 року на ринку в с. Липовиця Рожнятівського району замовила у відповідача, який займається торгівлею мякими меблями, двоспальний диван вартістю 5500 грн.

Посилаючись на те, що 03.01.2016 року ОСОБА_2 доставив їй півтораспальний диван замість двоспального, і на неодноразові її вимоги відмовляється обміняти на диван, який вона замовляла, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача 5500 грн. сплачених за двоспальний диван та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 06 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5500 грн. сплачених коштів за двоспальний диван, 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди та 700 грн. судових витрат.

У апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність рішення суду.

Апелянт вказує на те, що ЗУ «Про захист прав споживачів» регулює відносини між фізичною особою споживачем та виконавцем субєктом господарювання, а тому з врахуванням того, що з 2007 року він зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець, ОСОБА_3 невірно предявила позов до нього як до фізичної особи, а повинна була предявити позов як до фізичної особи - підприємця.

Судом не було враховано того, що відповідно до ст.9 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право на обмін товару належної якості, який не підходить йому за формою, габаритами, фасоном тощо, але виключно за умов: звернення до субєкта господарювання протягом чотирнадцяти днів із вимогою про обмін, представлення розрахункового документа, виданого споживачеві разом з проданим товаром. При цьому повернення коштів можливе лише за умови розірвання договору, яке в свою чергу можливе лише за умови, що немає аналогічного товару для обміну, а покупець відмовився придбати інші товари.

Суд дійшов помилкового висновку про те, що невідповідність розміру дивану є недоліком товару, який впливає на якість, а тому слід застосувати ст.8 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Не погоджується апелянт і з висновком суду про те, що позивач у передбачений законом 14-денний термін зверталась до нього з вимогою про заміну товару.

Крім того, позивач не подала розрахункового документу, як доказу оплати товару.

Апелянт вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин ст.206 ЦК України, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальним законом, а саме ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідач зазначає, що пояснення свідків, які не були присутні при розрахунках не можуть бути належним доказом укладення угоди, оскільки свідки не могли пояснити який саме диван замовляла позивач, розміри двоспального дивана, та чому фактично переданий їй диван, не є двоспальним.

Оскільки позивач не подала належних доказів укладення письмового правочину та доказів оплати товару її вимоги є безпідставними.

Необґрунтованими апелянт вважає і вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки спір виник не щодо недоліків товару (ст. 8 ЗУ «Про захист прав споживачів), а щодо розміру (габариту) товару (ст.9 ЗУ «Про захист прав споживачів»), а вказана стаття не передбачає відшкодування моральної шкоди в такому випадку.

Відповідач також вказує на те, що судом не вирішена вимога про зобовязання забрати диван.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник ОСОБА_2В апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній.

ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, однак надіслала заяву, в якій зазначила, що не визнає доводи апеляційної скарги та просила розглядати справу без її участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони визнали укладення між ними в усній формі договору купівлі-продажу двоспального дивану, позивач оплатила обумовлену сторонами суму 5500 грн., однак, відповідач фактично передав позивачу півтораспальний диван та відмовився у передбачений ЗУ «Про захист прав споживачів» 14-денний строк обміняти товар. При цьому суд посилався на пояснення позивача, свідків та висновок інспектора Рожнятівського відділення поліції за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 щодо невиконання усної домовленості з ОСОБА_2 з приводу продажу дивану.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна.

Судом встановлено, що в грудні 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений усний договір купівлі-продажу двоспального дивану вартістю 5500 грн., чого не заперечив відповідач.

Також встановлено, що 03 січня 2016 року ОСОБА_2 доставив диван за місцем проживання ОСОБА_3, чого остання також не заперечила.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги про повернення коштів за придбаний диван ОСОБА_3 мотивувала тим, що відповідач в порушення домовленості про поставку двоспального дивана фактично продав їй півтораспальний диван, що можуть підтвердити свідки та що підтверджено висновком інспектора Рожнятівського ВП. При цьому позивач посилалась на положення ЗУ «Про захист прав споживачів».

Однак, на підтвердження позовних вимог ОСОБА_3 не подала належних доказів того, який саме диван вона замовляла у відповідача, тобто розмір дивану, його колір та матеріал, а отже її твердження про те, що відповідач поставив їй диван не того розміру, чи іншого кольору є голослівними. Не подано також позивачем і розрахункового документу про оплату товару.

Крім того, ОСОБА_3 предявила позов до ОСОБА_2, який є фізичною особою підприємцем і який укладав угоду купівлі-продажу, повязану саме з його підприємницькою діяльністю, як до фізичної особи, а не до фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Стаття перша зазначеного Закону передбачає визначення термінів, що вживаються у такому значенні, зокрема, виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; виробник - суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Встановлено, що з 22.02.2007 року ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа підприємець, вид діяльності - роздрібна торгівля з лотків та на ринках, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с.114)

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України однією з підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

При таких обставинах справи рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рожнятівського районного суду від 06 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за товар та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: М.Д. Горейко

ОСОБА_4