Рішення № 64482159, 26.01.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №333/2130/16 Головуючий у 1 інстанції Боровікова А.І.

Провадження № 22-ц/778/159/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Дзярука М.П.,

Суддів: Крилової О.В.

ОСОБА_2,

за участі секретаря: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Гюрсой» про стягнення заборгованості грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Гюрсой» про стягнення заборгованості грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В позові зазначала, що у період 2002-2016 р.р. вона працювала на посаді головного бухгалтера в ТОВ «Гюрсой» (юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд.90-А). 23.03.2016 року звільнилася з вказаного товариства, але керівництво ТОВ «Гюрсой» не розрахувалися з нею за невикористані нею впродовж 2006-20016 р.р. щорічні відпустки. На думку ОСОБА_3, своїми діями відповідач порушив її права, передбачені ст.116 КЗпП України. У звязку з цим просила суд стягнути з ТОВ «Гюрсой» грошову компенсацію у розмірі 16632 грн. та, відповідно до ст.117 КЗпП України, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення не відповідає.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки", регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство)(ч.1 ст. 2 ЗУ «Про відпустки).

Відповідно до ст. 83 КЗпП України і ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснив, що якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Статтею 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України «Про відпустки» передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно трудової книжки ОСОБА_3 працювала в ТОВ «Гюрсой» на посаді головного бухгалтера на підставі наказу № 15 від 01.08.2002р.

Згідно наказу № 2-к від 23.03.2016р. позивач була звільнена з підприємства за згодою сторін за ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Належних доказів про те, що позивачеві за період з 2006 року по 2016 рік надавалися щорічні відпустки відповідачем не надано. Про надання відпустки лише за 2010р. підтверджується поясненнями самої позивачки.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідач не надав графіків надання відпусток, даних про те, що позивач письмово повідомлявся про дату початку відпустки. Не надано будь-яких доказів того, що за період роботи в ТОВ «Гюрсой» позивач перебував у відпустці та отримував кошти за неї. Надані позивачем накази про відпустки позивача не можуть бути доказами, оскільки оформлені всупереч встановленим законодавством нормам ведення кадрової документації.

Тому відповідач повинен був виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки при звільненні. Але така виплата не була проведена.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У ст. 30 Закону України «Про оплату праці» міститься аналогічна норма, доповнена зобов'язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідач не надав суду розрахунково-платіжних відомостей, що засвідчують виплату грошової компенсації за надані відпустки.

Крім того, з індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданих пенсійним фондом, не вбачається, що за вказаний період роботи ОСОБА_3 отримувала виплату за щорічну відпустку, а лише спостерігається стабільна заробітна плата у відповідному розмірі.

Обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсацій за невикористану відпустку провадиться згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 (далі - Порядок), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців виплати компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до п. 7 Порядку нарахування суми компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, які припадають на відпрацьований період). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Що стосується кількості днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, то вони мають розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часові.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про відпустки" тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях, при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у Порядку, тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Надані позивачем розрахунки компенсації за невикористану відпустку відповідають Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМ України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідачем не було надано суду свого розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку.

В той же час, колегія суддів відраховує кількість днів відпустки, отриманих позивачем у 2010 році, оскільки її надання підтверджує позивач.

Тому суд приходить до висновку про стягнення із відповідача 14904,00 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку за 2006р., 2007р., 2008р., 2009р., 2011р., 2012р., 2013р., 2014р., 2015р., 2016р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи з вимог ст. 117 КЗпП України на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки, який обрахований позивачем у розмірі 24963,00 грн., оскільки на час звільнення позивача 23.03.2016р. відповідач не виплатив їй повний розрахунок при звільненні.

Колегія суддів погоджується з розміром середнього заробітку 24963,00 грн. за час затримки, а саме за період з 24.03.2016р. по 26.01.2017р., оскільки такий розмір визначений позивачем на підставі належних доказів та у відповідності до норм права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та вважає за необхідне ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позову ОСОБА_3, яка звільнена від сплати судового збору, судові витрати підлягають стягненню із відповідача в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, які в загальній сумі складають 1157,52 грн. (551,20 грн. судовий збір за позов та 606,32 грн. - за апеляційну скаргу).

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_3 до ТОВ «Гюрсой» про стягнення заборгованості грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюрсой» на користь ОСОБА_3 14904,00 грн. компенсації за невикористану відпустку при звільненні; 24963,00 грн. середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку за період з 24.03.2016 року по 26.01.2017 року, а всього 39867,00 грн. без урахування податків та інших обовязкових платежів, які підлягають утриманню відповідно до вимог чинного законодавства України з цієї суми.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Гюрсой» на користь держави 1 157 грн. 52 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: