Рішення № 64482047, 31.01.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №330/2147/15 Головуючий у 1 інстанції: Бойчева Н.В.

Провадження № 22-ц/778/268/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«31» січня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_3, треті особи: відділ Держгеокадастру в Якимівському районі Запорізької області, відділ Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», реєстраційна служба Якимівського районного управління юстиції Запорізької області про встановлення нікчемності правочину, визнання недійсним договору дарування й застосування наслідків його недійсності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: державний нотаріус Якимівської державної нотаріальної контори Запорізької області про визнання договору дарування житлового будинку недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_3, треті особи: відділ Держгеокадастру в Якимівському районі Запорізької області, відділ Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», реєстраційна служба Якимівського районного управління юстиції Запорізької області.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі договору дарування житлового будинку від 05 червня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 845, вона є власником житлового будинку № 23 по вул. Лиманській в смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області, який розташований на земельній ділянці площею 5800 кв.м .

ОСОБА_7 з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Якимівське бюро технічної інвентаризації» № 3079506 від 16.03.2004р., площа земельної ділянки за адресою буд.23 по вул. Лиманська с.Азовське 5800 кв.м, з якої фактично для обслуговування житлового будинку, надвірних споруд та господарчих будівель, згідно технічного паспорту від 31.07.2002 року використовується земельна ділянка площею 0,25 га.

Рішенням Кирилівської селищної ради від 26.12.2006 року № 43 вся земельна ділянка площею 5800 кв.м, на який розташований будинок, була поділена на дві земельні ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,3194 га для ведення особистого селянського господарства та на підставі зазначеного рішення ОСОБА_8 видані два державних акта від 07.05.2007 року на дві земельні ділянки, площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,3194 га для ведення особистого селянського господарства

04.09.2009 року ОСОБА_8В подарував відповідачу земельну ділянку площею 0,3194 га, яка належала йому на підставі виданого 07.05.2007 року Державного акта серії ЯГ № 703913 та яка вирахувана з площі земельної ділянки 5800 кв.м, на якій розташований належний позивачу на праві особистої власності житловий будинок з спорудами та будівлями, по вул. Лиманській, 23 в смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області по вул. Лиманській, 23 в смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області. Договору дарування, був складений та посвідчений 04.09.2009 року приватним нотаріусом ОСОБА_9

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25 червня 2015 року по справі № 330/1064/14-ц визнані недійсними та скасовані державні акти серії ЯГ № 703912, виданий ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2320355400:10:002:0012, та серії ЯГ № 703913, виданий ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,3194 га, кадастровий номер 2320355400:10:002:0013, розташовані в Запорізькій області Якимівському районі смт. Кирилівка, вул. Лиманська, буд.23. В цій частині позовні вимоги рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року за № 22-ц/778/5041/15 залишені без змін.

Посилаючись на зазначені обставини, просила встановити нікчемність правочину - договору дарування земельної ділянки площею 0,3194 га, кадастровий номер 2320355400:10:002:0013, яка розташована за адресою буд.23 по вул. Лиманська в смт Кирилівка Запорізької області, посвідченого 04 вересня 2009 року приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_10; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,3194 га, кадастровий номер 2320355400:10:002:0013, яка розташована за адресою буд.23 по вул. Лиманська в смт Кирилівка Запорізької області, посвідченого 04 вересня 2009 року приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_10; застосувати наслідки його недійсності та скасувати реєстрацію права власності № 500326 від 12.03.2013 року на земельну ділянку площею 0,3194 га, кадастровий номер 2320355400:10:002:0013, яка розташована за адресою буд.23 по вул. Лиманська в смт Кирилівка Запорізької області, зареєстровану за ОСОБА_3 реєстраційною службою Якимівського районного управління юстиції на підставі договору дарування.

В січні 2016 року ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_5, третя особа: державний нотаріус Якимівської державної нотаріальної контори Запорізької області, про визнання договору дарування житлового будинку недійсним.

В обґрунтування вимог зазначила, що договір дарування ОСОБА_5 житлового будинку № 23 по вул. Лиманській в смт. Кирилівка Запорізької області від 05 червня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 845, є недійсним, як такий, що здійснений ОСОБА_8 під впливом помилки. Спірний будинок батьки обіцяли побудувати для неї; батько фактично будинок не передавав, ОСОБА_5 у спірному будинку не проживала, ОСОБА_8 здійснював будівельні роботи, сплачував комунальні платежі, а також приватизував земельні ділянки, що знаходяться під будинком.

На підставі зазначеного просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 05.06.2004 року, посвідчений державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 845, судові витрати покласти на ОСОБА_5

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2016 року позов ОСОБА_5 задоволено в повному обсязі.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

ОСОБА_7 зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25 червня 2015 року (а.с.8-12) та рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року (а.с.21-24). по справі за позовом ОСОБА_5 до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_3, треті особи: відділ Дерземагенства у Якимівському районі Запорізької області, реєстраційна служба Якимівського районного управління юстиції Запорізької області про визнання недійсними та скасування рішення органу місцевого самоврядування та державних актів про право власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації про право власності на земельну ділянку , визнання права власності на частину земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою встановлено наступне.

ОСОБА_7 договору дарування житлового будинку від 05.06.2004р., посвідченого державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № 845, ОСОБА_8 подарував ОСОБА_5 житловий будинок № 23 по вул. Лиманській в с.Азовське (на цей час - селище міського типу Кирилівка) Якимівського району Запорізької області, на земельній ділянці площею 5800 кв.м (0,58 га), на якій розташовано: житловий будинок літ. А-1, площею 346,5 кв.м та господарчі і побутові споруди: сарай літ.Б-1, площею 42,8 кв.м, гараж літ.В-1, площею 18,4 кв.м, навіс літ. Г-1, площею 41,3 кв.м, сарай літ. Д-1, площею 13,2 кв.м, сарай літ.Є-1, площею 29 кв.м, навіс літ.Ж-1, сарай літ.З-1, площею 20,2 кв.м, сарай літ.І-1, площею 15,3 кв.м, сарай літ.К-1, площею 15,3 кв.м, огорожа №1, водогін №2 (а.с.31). В електронному реєстрі право власності на вказаний будинок за ОСОБА_5 зареєстровано 19.10.2012 року (а.с.32).

З вказаного договору вбачається, що земельна ділянка, яка закріплена за будинком 23 по вул. Лиманській в с.Азовське (нині смт. Кирилівка) у розмірі 0,58 га, предметом дарування не була, сторонам нотаріусом роз'яснено зміст.ст.ст.120,131 ЗК України.

Крім того, вищезазначеними судовими рішеннями встановлено, що приватизація закріпленої за належним ОСОБА_5 будинком земельної ділянки (площею 0,1500 га та площею 0,3194 га) ОСОБА_8 порушує права ОСОБА_5, зокрема на володіння і користування тією частиною земельної ділянки, на якій знаходяться будівлі, та яка необхідна для їх обслуговування та визнано недійсними і скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №703912, виданий ОСОБА_8 та як підставу - рішення Кирилівської селищної ради від 26.12.2006 року №43 в цій частині на земельну ділянку площею 0.1500 га розташовану в Запорізькій області Якимівському районі, смт.Кирилівка, вул.Лиманська, буд.23, кадастровий номер 2320355400:10:002:0012 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №703913, виданий ОСОБА_8 та як підставу - рішення Кирилівської селищної ради від 26.12.2006 року №43 в цій частині на земельну ділянку площею 0.3194 га, розташовану в Запорізькій області Якимівському районі, смт.Кирилівка, вул.Лиманська, буд.23, кадастровий номер 2320355400:10:002:0013 (а.с.8-12,21-24).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 25 червня 2015 року в незмінній після перегляду частині та рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року залишено без змін (а.с.100-102).

Судом першої інстанції встановлено, що загальна площа, яка фактично використовується ОСОБА_5 для обслуговування житлового будинку, споруд та будівель за адресою: будинок № 23 по вул. Лиманська в смт Кирилівка, складає - 0,2394 га (Висновок експерта № 2036 від 10 березня 2015 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи а.с.13-20).

Відповідно до договору дарування від 04 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Якимівського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_10 та зареєстрованого в реєстрі за № 1439, ОСОБА_8 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,3194 га, кадастровий номер 2320355400:10:002:0013, яка розташована за адресою буд.23 по вул. Лиманська в смт Кирилівка Запорізької області.

Як розяснено у п. 5. постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9, 06.11.2009, відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З огляду на викладене, висновок суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_5 щодо визнання недійсним договору дарування земельної ділянки є обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про скасування запису про державну реєстрацію №50326 від 12.03.2013 року права власності на земельну ділянку площею 0,3194 га, кадастровий номер 2320355400:10:002:0013 за ОСОБА_3 з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції закону на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. Фактично ж реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

За положеннями ст. ст. 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже зазначеним Законом передбачено скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно і, таке рішення приймається відповідним органом державної влади на підставі рішення суду.

За роз'ясненнями, що викладенні у п.п.8,10 Постанови Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відмова у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію. рішення суду про задоволення позову про недійсність правочину є підставою для скасування попередньої реєстрації.

Отже наявність судового рішення про визнання недійсними укладених відповідачами договорів є підставою для здійснення відповідної державної реєстрації для скасування державної реєстрації прав.

Зі змісту позовної заяви також вбачається, що реєстраційна служба Якимівського районного управління юстиції Запорізької області бере участь у справі в якості третьої особи, позовних вимог до якої заявлено не було.

За вказаних обставин в зазначеній частині оскаржуване рішення на підставі ст.ст.303, ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у позові.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 знайшли часткове підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.

Відповідно до пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (абзац 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, встановивши, що спірним договором не порушені права позивача за зустрічним позовом, вона не є стороною оспорюваного договору, застосував позовну давність відповідно до наданої відповідачем за зустрічним позовом заяви (а.с.157-158).

ОСОБА_7 матеріалів справи, з позовом про визнання недійсним договору дарування від 05.06.2004 року, укладеного внаслідок помилки, у січні 2016 року звернувся не сам дарувальник ОСОБА_8, а особа, яка стороною цього договору не була - ОСОБА_3.

Договір дарування позивач просила визнати недійсним, посилаючись на ст.ст. 203, 229 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

ОСОБА_7 з ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203,717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України по справі № 6-93цс16 від 16 березня 2016 року та по справі № 6-372цс16 від 27 квітня 2016 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору дарування від 05.06.2004 року, ОСОБА_8 подарував дочці, а ОСОБА_5 прийняла в дар № 23 по вул. Лиманській в с.Азовське (на цей час - селище міського типу Кирилівка) Якимівського району Запорізької області, на земельній ділянці площею 5800 кв.м.

ОСОБА_8 помер 28 серпня 2012 року (а.с.33).

Відповідно до ст. ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, на відповідачеві також лежить процесуальний обов'язок доказування своїх доводів і заперечень.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_7 зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Проте, доказів того, що за свого життя ОСОБА_8 оспорював або не погоджувався з вказаним договором, звертався до органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів чи державних установ з приводу невиконання дочкою ОСОБА_5 умов можливого договору довічного утримання, позивачем не надано.

Позивачем не надано також будь-яких належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_8 був неписьменний і договір дарування підписаний не дарувальником, а іншою особою, або не розумів значення своїх дій.

Зазначаючи про те, що ОСОБА_8 бажав подарувати спірний будинок саме їй, а не відповідачу за зустрічним позовом та помилявся при укладені договору дарування будинку, позивач не вказує, в чому саме мала місце така помилка та не надає належних доказів на підтвердження зазначених обставин.

З огляду на вказані обставини, висновок суду в частині недоведеності позову є вірним.

Таким чином, ухвалюючи рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, про визнання договору дарування житлового будинку недійсним одночасно як з підстав недоведеності позову так і спливу позовної давності, суд першої інстанції припустився порушень вимог п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316,317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2016 року у цій справі в частині задоволення позову ОСОБА_5 про скасування запису № 500326 від 12.03.2013 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,3194 га, кадастровий номер 2320355400:10:002:0013, яка розташована за адресою буд.23 по вул. Лиманська в смт Кирилівка Запорізької області, зареєстровану за ОСОБА_3 реєстраційною службою Якимівського районного управління юстиції на підставі договору дарування скасувати та ухвалити в цей частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2016 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: державний нотаріус Якимівської державної нотаріальної контори Запорізької області про визнання договору дарування житлового будинку недійсним.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: