Ухвала суду № 64475430, 31.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/4596/16-ц Головуючий в 1-ій інстанції

Провадження 22-ц/774/490/К/17суддя Ваврушак Н.М.

Категорія - 26 ( І ) Суддя-доповідач - ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

31 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.,

за участю секретаря - Чубіної А.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - ОСОБА_4,

позивач ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернуласьдо ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ОСОБА_5 «ЦГЗК»), з позовомпро стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя.

Вобґрунтування позовних вимог зазначила, що, працюючи протягом тривалого часу у відповідача в шкідливих умовах праці, вона отримала професійні захворювання, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 08.06.2016 року їй первинно встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 40%.

Позивач вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, їй з вини відповідача спричинено моральну шкоду, а тому просила суд стягнути на її користь з ОСОБА_5 «ЦГЗК» в рахунок її відшкодування 80000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково та на її користь з ОСОБА_5 «ЦГЗК» стягнуто 18 000 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обовязкових платежів, а також на користь держави - судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_5 «ЦГЗК» ставить питання про зміну рішення суду та зменшення розміру моральної шкоди до 5000,00 грн..

Вважає, що судом не враховано, що позивач добровільно працювала тривалий час у шкідливих умовах праці та, оскільки причиною її професійних захворювань є саме тривалий час роботи в умовах впливу на організм шкідливих факторів, саме її дії стали причиною професійного захворювання, що свідчить про відсутність вини підприємства у заподіянні моральної шкоди позивачу. Також зазначає, що підприємство здійснило всі дії щодо забезпечення належних умов праці. Розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості. Крім того, позивач є застрахованою особою та має право на відшкодування шкоди Фондом соціального страхування та користується певними пільгами та компенсаціями, направленими на покращення її здоровя.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_5 «ЦГЗК» - ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, позивача ОСОБА_3, яка заперечувала проти апеляційної скарги та просила її відхилити, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленнюз наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 впродовж 17 років 4 місяців (з 06.07.1988 року по 06.05.1996 року, з 12.02.2004 року по 25.09.2013 року) працювала на посаді машиніста конвеєра технологічної служби дробильної фабрики ПАТ «ЦГЗК» (а.с 9-10), виконувала роботи з керування, обслуговування конвеєрів та іншого гірничозбагачувального устаткування при транспортуванні гірничої маси в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини від 15 січня 2016 року у позивача встановлено професійне захворювання з діагнозами: 1) хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема легень першої-другої ст..), група ОСОБА_7 недостатність другого ступеня; 2) радикулопатія попереково-крижова; 3) двобічний плечолопатковий періартроз (ПФС першого-другого ст.) (а.с. 28-29).

Відповідно до п. 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 31 березня 2016 року, причиною професійного захворювання позивача є робота протягом 17 років 4 місяців в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: умови праці за концентрацією аерозолю переважно фібро генної дії відносяться відносяться до 3 класу 2 ступеню шкідливості; аерозоль переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони, концентрація: з вмістом вільного кремнію діоксиду кристатічного у пилу від 10% до 70% - 7,2 мг/м3 при ГДК - 2,0 мг/м3; важкість праці: робоча поза, знаходження у вимушеному положенні 30% зміни при гранично допустимій до 0%.

Висновком МСЕК від 08.06.2016 року ОСОБА_3 первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, з яких 20% - радикулопатія, 15% -ХОЗЛ, 5% - ДОА, з датою наступного переогляду 01.05.2017 року (а.с. 27).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обовязок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні нею трудових обовязків з вини відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2ст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першоїст. 237-1 КЗпП Українипередбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як убачається з акту розслідування професійного захворювання від 31.03.2016 року, причиною професійних захворювань позивача є робота протягом 17 років 4 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, тобто умови праці, характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обовязок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено актом розслідування хронічного професійного захворювання від 31.03.2016 року, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.

Спростовуються й доводи представника відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманими нею професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушена проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлена нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує її життєву активність і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Посилання представника відповідача ОСОБА_5 «ЦГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконувала роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував її засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.

Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_3 є застрахованою особою та має право на відшкодування шкоди Фондом соціального страхування, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки з першого січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», згідно з ч.8 ст. 36 якого відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, а отримання нею матеріального відшкодування за рахунок соціальних виплат жодним чином не впливає на право звернутися до роботодавця із вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманим з вини роботодавця професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати нею професійної працездатності, стан здоровя потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У звязку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: