Ухвала суду № 64474589, 02.02.2017, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Єдиний унікальний № 500/4964/16-к

Провадження № 1-кп/500/57/17

У К Р А Ї Н А

УХВАЛА

про визнання доказу недопустимим

02 лютого 2017 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі колегії суддів:

головуючого - судді Волкова Ю.Р.,

суддів - Пепеляшкова С.М., Яковенка І.І.,

за участю секретаря - Кріпакової К.Т.,

учасники кримінального провадження:

прокурор - Бундєв І.Г.,

обвинувачений - ОСОБА_1,

захисник - адвокат Ігнат В.П.,

потерпіла - ОСОБА_3,

спеціаліст - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі кримінальне провадження, відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160150001284 від 25 квітня 2016 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в селі Саф'яни Ізмаїльського району Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрований за адресою АДРЕСА_3, проживає - АДРЕСА_1, не маючого судимості відповідно до ст. 89 КК України, 27 квітня 2016 року обраний запобіжний захід тримання під вартою,

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2 - 115 ч. 1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні вищезазначеного злочину.

Під час судового розгляду прокурором як доказ винуватості обвинуваченого був наданий протокол слідчого експерименту від 27.04.2016 р. з додатком у виді відеозапису.

Під час дослідження вказаного доказу виникло питання про його допустимість та можливість продовжити його досліджувати.

Прокурор Бундєв І.Г., думку якого підтримали потерпіла ОСОБА_3 та обвинувачений ОСОБА_1, зазначив, що цей доказ здобутий з дотриманням вимог КПК, проникнення до житла ОСОБА_3 відбулося на підставі дозволу її родички ОСОБА_5, до слідчого судді з цього приводу вони не зверталися. Потерпіла ОСОБА_3 при цьому пояснила, що вона дозволу на проникнення в квартиру не надавала, оскільки перебувала в лікарні, а її сестра ОСОБА_5 не проживає в її квартирі та не володіє нею.

На підтвердження законності проникнення до житла ОСОБА_3 прокурором Бундєвим І.Г. при цьому надана письмова заява ОСОБА_6 від 27.04.2016 р. про те, що вона дозволяє працівникам поліції провести слідчий експеримент квартирі її сестри ОСОБА_3 за аадресою: АДРЕСА_2.

Захисник Ігнат В.П. висловив думку про неможливість продовжити досліджувати вказаний доказ, оскільки він є недопустимим, так як слідчий експеримент був проведений без дозволу особи, яка володіє квартирою, тобто потерпілою ОСОБА_3

Суд, заслухавши думки учасників судового провадження, дійшов до такого.

Згідно ч. 5 ст. 240 КПК, слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільного згодою особи, яка ними володіє, або наа підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яка розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

Як було встановлено у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3 не надавала добровільної згоди на проведення слідчого експерименту в житлі, яким вона володіє, її родичка ОСОБА_6 не проживає в її квартирі та не володіє нею. Також судом встановлено, що сторона обвинувачення не зверталася до слідчого судді для отримання дозволу на проведення слідчого експерименту в житлі потерпілої.

Частиною 2 ст. 86 КПК передбачено, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 89 КПК, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК, недопустимими є докази внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 87 КПК України встановлений обов'язок суду визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод у випадку здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвим умов.

Таким чином, враховуючи, що слідчий експеримент був проведений в житлі потерпілої ОСОБА_3 без її добровільної згоди, а також без дозволу слідчого судді, то суд, згідно з наведеним п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК, суд визнає проведення вказаної процесуальної дії з істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, що, згідно ч. 1 ст. 87 КПК, свідчить про те, що протокол слідчого експерименту з додатком у виді відеозапису є очевидно недопустимим доказом, а тому суд визнає його таким, що у відповідності до ч. 2 ст. 89 КПК тягне припинення його дослідження. У зв'язку з цим, а також враховуючи, що він вже був долучений до матеріалів судового провадження, то його слід вилучити з матеріалів судового провадження та повернути прокурору.

Керуючись ст. ст. 86, 87, 89, 370 - 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Визнати недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 27.04.2016 р. з додатком у виді відеозапису, проведеного за участю обвинуваченого ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_4, припинити його дослідження, вилучити з матеріалів судового провадження та повернути прокурору.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Суддя

Суддя