Ухвала суду № 64473988, 02.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/1933/16-ц 02.02.2017 02022017 02.02.2017

Провадження № 22ц/784/324/17 Суддя першої інстанції Губницький Д.Г.

Справа№489/1933/16-ц

Категорія 34 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

2 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Прокопчук Л.М.,

із секретарем Гавор В.Б.,

за участю позивачки - ОСОБА_2,

представника позивачки - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 грудня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування вартості відновлювального ремонту,-

В С Т А Н О В И Л А:

20 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який уточнила в подальшому, до ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (надалі - ПАТ «СК «Країна») про відшкодування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Ухвалою суду від 8 грудня 2016 року позовні вимоги до ПАТ «СК «Країна» залишені без розгляду та товариство залучено до участі у справі як третю особу.

Свої вимоги ОСОБА_5 мотивувала тим, що 17 вересня 2015 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Опель Астра», реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Миколаєві, порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем «Міцубіши Ланцер», реєстраційний номер НОМЕР_2 під її керуванням.

Винним у дорожньо-транспортній пригоді є ОСОБА_4, який за постановою суду притягнутий до адміністративної відповідальності.

Внаслідок ДТП належний їй автомобіль отримав механічні пошкодження. Відновлюваний ремонт, який проведено у лютому 2016 року за її власні кошти, складає 85 430 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована ПАТ «СК «Країна», яке сплатило на її користь страхове відшкодування у розмірі 50 000 грн., тобто у сумі, що значно нижча за реальний розмір завданих збитків.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених вимог, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_4 на її користь 36 430 грн., що складається з 35 430 грн. витрат на відновлювальний ремонт автомобіля та 1000 грн. витрат за проведення автотоварознавчого дослідження, а також 3 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_4 14 601 грн. 29 коп. в рахунок відшкодування збитків на відновлюваний ремонт, 2 000 грн. компенсації моральної шкоди, 1000 грн. - витрат за проведення автотоварознавчого дослідження, а також 1000 грн. на оплату правової допомоги та 606.77 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі представник позивачки просив рішення суду змінити в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення матеріальних збитків та ухвалити нове рішення, яким стягнути вартість відновлювального ремонту транспортного засобу у розмірі 35 430 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ст. 1194 встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Відповідно до ч. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача з умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17 вересня 2015 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Опель Астра», реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Миколаєві, порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем «Міцубіши Ланцер», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2

Автомобіль марки «Міцубіши Ланцер» отримав механічні пошкодження.

Винним у дорожньо-транспортній пригоді є ОСОБА_4, вина якого встановлена постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2015 року про притягнення до адміністративної відповідальності і накладення стягнення, що набрала законної сили (а.с. 5).

Позивачка є власником зазначеного транспортного засобу (а.с. 31).

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у ПАТ «СК «Країна» з лімітом відповідальності 50 000 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивачки визнана страховим випадком. ПАТ «СК «Країна» виплатила позивачці страхове відшкодування в сумі 50 000 грн. (а.с. 123-129).

За матеріалами справи оцінка матеріальної шкоди, понесеної позивачем проводилась двічі різними оцінювачами.

Відповідно до звіту фізичної особи-підприємця оцінювача ОСОБА_6, проведеного з 22 вересня по 2 жовтня 2015 року, вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власнику автомобіля марки «Міцубіши Ланцер», реєстраційний номер НОМЕР_2, визначено у сумі 64 601.29 грн. (а.с. 32).

Не погодившись з цим висновком ПАТ «СК «Україна» замовило автотоварознавче дослідження іншим оцінювачем, яке було проведено 3 листопада 2015 року. За висновком цього дослідження розмір матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу запчастин дорівнює 55 219.20 грн. (а.с.77-95).

Вартість відновлювального ремонту згідно наданого позивачкою акту приймання - передавання робіт від 4 лютого 2016 року, виконаного ФОП ОСОБА_7, склала 85 430 грн. (а.с.7). На підтвердження сплати цієї суми ОСОБА_5 надана копія квитанції про сплату (а.с.10).

Згідно із ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення завданої ДТП шкоди у вигляді витрат на відновлюваний ремонт, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, правильно виходив із розміру матеріального збитку, визначеного оцінювачем 2 жовтня 2015 року, що складає 64 601.29 грн.

При цьому районний суд зазначив про недоведеність та необґрунтованість в цій частині позовних вимог щодо стягнення таких збитків, виходячи з розміру витрат відновлюваного ремонту в лютому 2016 року, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів за правилами ст.ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження цих позовних вимог, а саме: що, між розміром витрат відновлюваного ремонту у сумі 85 430 грн. є безпосередній причинний зв'язок з витратами внаслідок отриманих пошкоджень автомашини позивачки під час ДТП.

Позивачка та її представник на підтвердження фактичних витрат надали акт приймання - передавання робіт від 4 лютого 2016 року, виконаного ФОП ОСОБА_7, де міститься перелік робіт, їх кількість та вартість, що загалом склала 85 430 грн. На підтвердження сплати цієї суми ОСОБА_5 надана копія квитанції про сплату (а.с.10).

Між тим, матеріали справи не містять будь-яких переконливих доказів, що автомобіль ОСОБА_2, внаслідок отриманих при ДТП пошкоджень, потребував саме таких відновлюваних робіт, що перелічені в наданому акті від 4 лютого 2016 року.

На виконання приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України судом першої інстанції було роз'яснено право позивачки заявляти клопотання про проведення експертизи для підтвердження фактичних витрат на відновлюваний ремонт, однак остання не скористалася цим правом.

За такого, районний суд при обрахунку матеріальних збитків обґрунтованого виходив із суми таких збитків, зазначених в висновку оцінювача від 2 жовтня 2015 року, зробленого на замовлення позивачки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно з'ясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, що надали сторони, а тому підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для зміни рішення в частині стягнення вартості відновлюваного ремонту не вбачає.

Судове рішення в іншій частині вирішення позовних вимог не оскаржене, а тому відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів законність та обґрунтованість цього рішення в іншій частині не перевіряла.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді В.І. Козаченко

Л.М. Прокопчук