Постанова № 64471799, 02.02.2017, Калинівський районний суд Вінницької області

Калинівський районний суд Вінницької області

132/3502/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017

Калинівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Аліменко Ю.О.

при секретарі Безулій К.В.

розглянувши у судовому засіданні в місті Калинівка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області про визнання бездіяльності незаконною та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2016 року представник позивача звернулася до суду з позовом в якому просить: визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області відносно не проведення перерахунку та відновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням підвищення пенсії і щомісячної державної допомоги до пенсії, встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, починаючи з 07.10.2009 року; зобовязати управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області відновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1, з урахуванням підвищення до пенсії, щомісячної державної допомоги до пенсії, встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, з проведенням всіх перерахунків та індексації пенсії, з урахуванням індексу інфляції, у відповідності за статтями 27, 28, 40, 42, 43, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV, у розмірі, визначеному законодавством на момент проведення перерахунку та відновлення виплати пенсії, не менше 255% розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням матеріалів пенсійної справи і наданої довідки про заробітну плату за 1987-1992 роки, шляхом одноразової виплатив всієї суми боргу, на визначений пенсіонером банківський рахунок, починаючи з 07.10.2007 року і здійснювати в подальшому виплату і перерахунок пенсії, з урахуванням змін в пенсійному законодавстві; зобовязати управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, в звязку з несвоєчасною виплатою пенсії, з урахуванням підвищення до пенсії та щомісячної державної допомоги до пенсії, встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, за період з 07.10.2009 року по день фактичної виплати; надати виписку із розпорядження про перерахунок/відновлення виплати пенсії, з інформацією про періоди страхового стажу з заробітної плати (доходу), які враховані при розрахунку пенсії, із посиланням на нормативні акти; у відповідності з п. 1 ч. 2 ст. 256 КАС України, допустити до негайного виконання постанову суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 07.10.2009 року; у відповідності з ч. 1 ст. 256 КАС України, покласти обовязок по забезпеченню виконання рішення на начальника управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області; у відповідності з п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України, зобовязати начальника управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області в місячний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 з 15.09.1980 року перебував на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області та отримував пенсію як інвалід Великої Вітчизняної війни III групи, з 27.01.1992 року - як інвалід Великої Вітчизняної війни II групи.

09 березня 1992 року, позивачу було призначено пенсію за віком, яку позивач отримував до 31.10.2003 року. Після виїзду за кордон, пенсійні виплати було здійснено за 6 місяців наперед по квітень 2004 року, включно, після чого здійснення виплат відповідачем було повністю припинено. В квітні 2010 року, позивач звернувся до Пенсійного фонду України із проханням поновити пенсійні виплати, на що листом від 16.04.2010 року, за № 11172/р-11 останній відмовив йому у цьому, посилаючись на те, що рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року та на відсутність міжнародних договорів в галузі пенсійного забезпечення, укладених із Державою Ізраїль.

10 листопада 2016 року позивач ОСОБА_1, через свого представника по довіреності, звернувся до відповідача із заявою про перерахунок і відновлення виплати пенсії за віком, з урахуванням підвищення до пенсії та щомісячної державної допомоги , встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, починаючи з 07.09.2009 року. До заяви було додано копії необхідних документів.

25 листопада 2016 року відповідач відмовив позивачу в перерахунку і відновлені виплати пенсії за віком, в звязку з тим, що заяву про перерахунок і відновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 мав подати особисто, а не через свого представника за довіреністю.

З урахуванням вищевикладеного позивач вважає, що порушено його право на соціальний захист, у зв'язку з чим звернувся до суду з вказаними вище позовними вимогами.

Позивач та його представник в судове засідання не зявилися, проте до суду від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності його представника.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, однак в матеріалах справи навне заперечення голови комісії з припинення діяльності управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі ОСОБА_2. В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач зазначив, що відповідно до п. 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). Отже, з огляду на вищезазначене, пенсія може бути призначена громадянину України або іноземцю чи особі без громадянства, за умови оформлення належним чином документів щодо проживання на території України. Оскільки в одержаному зверненні ОСОБА_1 зазначив адресу проживання на території Держави Ізраїль, але не надав ніяких документів, які б засвідчили факт проживання на території України, тому підстав для поновлення виплати пенсії не має. Також, згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Тотожні вимоги визначені ст. 51 вищезгаданого Закону, під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Угода про соціальне забезпечення між урядами Ізраїлю та України не укладена. Верховною Радою України не прийнято законодавчі акти, які могли б забезпечити виплату пенсій громадян, які мешкають в інших країнах, з якими Україною не були підписані відповідні міжнародні угоди. Тому призначати та виплачувати позивачу пенсію на інших умовах ніж, передбачені вищезазначеним Законом, немає законних підстав. Крім того, згідно п. 2.9 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року №13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.07.2014 року за №895/25672, заяву про поновлення виплати пенсії особа подає особисто або його законним представником до управління Пенсійного фонду України за місцем реєстрації або за місцем фактичного місця проживання.

Як вбачається із змісту позовної заяви позивач ОСОБА_1 звернувся до управління про перерахунок пенсії ще на початку 2010 року і отримав відмову, яку не оскаржив, а до суду звернувся лише в грудні 2016 року, через 6 років.

Звернувшись до суду з зазначеним позовом 14.12.2016 року, представник позивача не дотримався шестимісячного строку звернення до адміністративного суду щодо визнання протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області та зобов'язання здійснити відповідні дії по перерахунку та відновлені пенсії за віком з 07.10.2009 року. Отже, на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог в зв'язку із тим, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду. Відповідач вважає поданий адміністративний позов необґрунтованим, а також таким, що суперечить чинному законодавству, в звязку з чим просить відмовити в повному обсязі ОСОБА_1 в задоволені адміністративного позову.

Відповідно ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення за наступними підставами.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач є громадянином України, який постійно проживає в Ізраїлі за адресою: Ізраїль, місто Петах-Тіква, вул. Йехіель Членов, 11/4, та прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, що вбачається з копій свідоцтва від 06.09.2016 року, виданого спеціалістом з консульських питань ОСОБА_3, довіреності та паспорта позивача ОСОБА_1 (а.с. 14, 38-40, 42 ).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебував на обліку в управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області з 15.09.1980 року та отримував пенсію як інвалід Великої Вітчизняної війни III групи, з 27.01.1992 року - як інвалід Великої Вітчизняної війни II групи. З 09 березня 1992 року, позивачу було призначено пенсію за віком, яку отримував до 31.10.2003 року, що також фактично визнано відповідачем.

31.10.2003 року, в звязку з виїздом до Ізраїлю, позивачу ОСОБА_1 була виплачена пенсія за шість місяців наперед, разовим дорученням. Пенсію виплачено по квітень 2004 року включно. Розмір пенсії станом на квітень 2004 року становив 337 грн. 64 коп. ( а.с. 19).

Позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області щодо поновлення виплати пенсії за віком, але 25.11.2016 року, позивачу було відмовлено в поновленні виплати пенсії з посиланням на те, що заяву про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 мав подати особисто (а.с. 48-49).

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України(далі з акони про пенсійне забезпечення),а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Частиною 1ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а вразі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно доЗаконуУкраїни"Про пенсійне забезпечення"(крім соціальних пенсій)або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом,- члени їхніх сімей.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. А ст. 51 цього Закону визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до частини 2статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у звязку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що визначений ст. 46 Конституції України.

Виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на отримання призначеної йому пенсії не може бути пов'язано з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначено пенсію, - в Україні або за її межами.

Таким чином, оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення в зв'язку з їх невідповідністю Конституції України, суд вважає, що з цього часу орган ПФУ повинен відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Закон № 1058-IV не містить норм, що зобов'язують пенсіонера подавати заяву про відновлення виплати пенсії, але зобов'язує орган ПФУ здійснювати таке відновлення.

За правилами частини 2 статті 49 Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, норма зазначеної статті накладає зобов'язання на орган ПФУ здійснювати відновлення пенсії не з моменту звернення до органу ПФУ, а з настанням обставин для відновлення її виплати.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України мають враховуватись іншими судами України, у постановах від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно) висловив правову позицію, згідно з якою з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІУ виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач, проживаючи у Ізраїлі, як громадян України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Європейський суд з прав людини у п. 51 рішення у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 02.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Конституції України держава гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами.

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що відновити пенсію ОСОБА_1 немає законних підстав.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином України і відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу набув права на отримання пенсії за віком та отримував її з 09.03.1992 року по 30.04.2004 року. Виплата пенсії припинена в звязку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (а.с. 19).

Чинне законодавство, яке безпосередньо регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, надає пенсіонеру право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду особисто або через свого представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до п.15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.

Вищезазначене, в свою чергу, дає підстави суду дійти висновку, що, відмова відповідача у поновленні виплати пенсії позивачу з підстав звернення позивача до управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області не особисто, а через свого представника за довіреністю є необґрунтованою, та такою, що не відповідає Конституції України та чинному законодавству України.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийнятого ним рішення, а тому суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Крім того, відповідач зобовязаний проводити індексацію пенсії за віком позивачу на загальних підставах.

Згідно ст. ст.2,4 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка пенсія підлягає обовязковій індексації.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-12 та «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затверджому постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078, не встановлені обмеження по проведенню індексації пенсій громадянам України, які проживають за її межами. Такої ж позиції дотримався Вищий адміністративний суд України у справах 213/1118/14-а від 15.04.2015 року та №213/1119/14-а від 03.02.2016 року.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України № 21-518а14 від 18 листопада 2014 року.

Отже, позивач має право на одержання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії.

При вирішення питання про розподіл судових витрат, у відповідності до вимог ст. 94 КАС України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області, оскільки при подачі адміністративного позову позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 8 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно ч. 2, ч. 4 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо позивач заперечує проти правомірності його дій.

Виходячи з вище викладеного, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій відносно позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 8-11, 71, 99, 100, 122, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, ст 19, 24, 46 Конституції України, ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.02.2014 р .., (Статус рішення остаточне), рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп / 2009, в .ст. 8, 44, 45, 49, 51 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області про визнання бездіяльності незаконною та зобовязання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області відносно не проведення перерахунку та відновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням підвищення пенсії і щомісячної державної допомоги до пенсії, встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, починаючи з 07.10.2009 року.

Зобовязати управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області відновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1, з урахуванням підвищення до пенсії, щомісячної державної допомоги до пенсії, встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, з проведенням всіх перерахунків та індексації пенсії, з урахуванням індексу інфляції, у відповідності за статтями 27, 28, 40, 42, 43, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV, у розмірі, визначеному законодавством на момент проведення перерахунку та відновлення виплати пенсії, не менше 255% розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням матеріалів пенсійної справи і наданої довідки про заробітну плату за 1987-1992 роки, шляхом одноразової виплатив всієї суми боргу, на визначений пенсіонером банківський рахунок, починаючи з 07.10.2007 року і здійснювати в подальшому виплату і перерахунок пенсії, з урахуванням змін в пенсійному законодавстві.

Зобовязати управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, в звязку з несвоєчасною виплатою пенсії, з урахуванням підвищення до пенсії та щомісячної державної допомоги до пенсії, встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, за період з 07.10.2009 року по день фактичної виплати.

Постанову суду допустити до негайного виконання.

Обовязок по виконанню постанови суду покласти на начальника управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області.

Зобовязати начальника управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області надати виписку із розпорядження про перерахунок/відновлення виплати пенсії, з інформацією про періоди страхового стажу з заробітної плати (доходу), які враховані при розрахунку пенсії, із посиланням на нормативні акти.

Зобовязати начальника управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області в місячний строк, з дня дня одержання копії постанови суду, надати до суду звіт про виконання постанови.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області на користь держави 551 грн. 20 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Калинівський районний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СУДДЯ: