Ухвала суду № 64471541, 01.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3741/16

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,

за участю секретаря Сємак О.В.,

представника позивача Левіта В.С., представника відповідача Кучеренка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Логаз» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, -

В С Т А Н О В И В:

28.07.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) «Логаз» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (надалі - ГУ ДФС в Одеській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.07.2016р. №№0005101401; 0005091401.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські правовідносини позивача з контрагентами дійсно мали реальний характер, за якими наявні первинні документи та відсутні будь-які підстави для висновку про порушення норм чинного законодавства. Ствердження відповідача про безтоварність спірних господарських операцій не відповідають дійсності та спростовуються наданими до перевірки документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2016р. позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, просить постанову суду скасувати і ухвалити нову про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДФС в Одеській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Логаз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р.

За результатами перевірки складений акт №189/15-32-14-01-05/38154688 від 05.07.2016р., на підставі якого відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.07.2016 року №0005091401 про зменшення суми від'ємного значення з ПДВ за березень 2016 року на загальну суму 138159грн.; №0005101401 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 251593грн. та штрафним санкціям в розмірі 125797грн. /т.1 а.с.16-84/

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Під час перевірки відповідач дійшов до висновку про фіктивність господарських операцій між ТОВ «Логаз» та його контрагентами ПП «Міка ДО», ТОВ «ВК-Інвест 2005», ТОВ «Газ Пойнт», ТОВ « ІТС-Торг».

Разом з тим, на підтвердження реальності та дійсності господарських операцій з ПП «Міка ДО», позивачем надано до суду: договір оренди транспортних засобів без екіпажів від 01.12.2014р. №358, згідно якого позивач взяв в оренду вантажний автомобіль марки DAF 95, 2000р.в., д/н НОМЕР_2, строком на один рік; акт прийому-передачі вказаного автотранспорту від 01.12.2014р.; акти здачі-прийняття робіт за березень, квітень , травень 2015р. /т.1 а.с.102-108/.

На підтвердження реальності та дійсності господарських операцій з ТОВ «ВК-Інвест 2005», позивачем надано до суду: договір №01/101-1вк від 01.10.2014р. про надання послуг щодо оформлення перевізних документів в електронному вигляді з застосуванням цифрового підпису та послуг щодо перевезення вантажів залізничним транспортом /т.1 а.с.115-119/; договір про надання послуг №18/02-6вк від 18.02.2014р. з наповнювання балонів скрапленим газом /т.1 а.с. 120-121/; договір про надання послуг № 18/02-4вк від 18.02.2014р. по ремонту балонів для скрапленого газу, їх зберіганню та гідравлічному випробуванню /т.1 а.с.122-124/; договір №18/02-5вк від 18.02.2014р. про надання стоянки для автотранспорту /т.1 а.с.125-126/; перелік автотранспортних засобів, яким надано місце для стоянки - додаток до договору №18/02-5 ВУ от 18.02.2014р. /т.1 а.с.127-129/; договір суборенди №01/0615-1вк від 01.06.2015р. щодо транспортних засобів ЗИЛ 130 ВН85-52 АР0050; ЗИЛ ВН 71-98 ЕН /т.1 а.с.130-136/; акт прийому-передачі від 01.06.2015р. вказаних транспортних засобів, /т.1 а.с.137/ договір суборенди №15105-15-6 від 15.05.2015р. транспортних засобів, /т.1 а.с.138-143/ договір суборенди №2/11501 від 02.11.2015р. транспортного засобу, /т.1 а.с.145-152/ договір суборенди №15/06-15-1 від 15.06.2015р. транспортного засобу, /т.1 а.с.154-160/ договір суборенди №1/101502 від 01.10.2015р. майнового комплексу, розташованого у м.Балта, /т.1 а.с.162-168/ договір суборенди №1/101503 від 01.10.2015р. майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Кілія, вул. Іванова, 1 та м. Вілково, вул. Леніна,176, /т.1 а.с.169 -175,176/ аналогічні договору суборенди майнових комплексів у с. Староказаче, м. Татарбунари, м. Сарата, м. Болград. /т.1 а.с.177- 182, 183-184, 185-191, 193-199/ На підтвердження укладених договорів надані копії актів надання послуг про зберігання, ремонт, наповнення, гідравлічне випробування балонів; злив, зберігання скрапленого газу; стоянку, заправку транспортних засобів; /т.1 а.с.200- 250, т.2 а.с.1-85,т.2 а.с.223-250, т.3 а.с.1-43/ податкові накладні, /т.2 а.с.86-179,т.3 а.с.46-121/ товарно-транспортні накладні. /т.2 а.с.195/

На підтвердження реальності та дійсності господарських операцій з ТОВ «Газ Пойнт», позивачем надано до суду: договір №01/06-гп від 01.06.2015р. перевезення вантажів автомобільним транспортом, /т.1 а.с.180-186/ товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, /т.2 а.с.187-194/ акт наданих послуг, /т.2 а.с.196/ податкові накладні. /т.2 а.с.197/

На підтвердження реальності та дійсності господарських операцій з ТОВ «ІТС -Торг», позивачем надано до суду: договір №Л-1 поставки нафтопродуктів від 01.12.2014р., згідно якого ТОВ «ІТС-Торг» зобов'язується передати ТОВ «Логаз» паливно-мастильні матеріали, видаткові накладні. /т.1 а.с.110-114/

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

При цьому, апелянтом не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені під час апеляційного перегляду справи первинні документи, надані позивачем та його контрагентами, за змістом відповідають вимогам законодавства, які пред'являються до первинних документів. Доказів недостовірності даних в цих документах апелянтом не представлено.

При цьому, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача наявні.

Позивачем у відповідності до вимог п.198.1. п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємствами, що на момент здійснення господарської діяльності мали статус платників податку на додану вартість. З матеріалів справи вбачається, що позивач та його контрагенти на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно підтвердження фактичного здійснення господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагентів товару та послуг, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.94 КАС України та відстрочена апелянту, згідно з ст.88 КАС України, сплата судового збору до ухвалення судового рішення у справі за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись, ст.ст. 94, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок №:31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030101, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код ЄДРПОУ суду 34380461 решту судового збору в розмірі 7128 (сім тисяч сто двадцять вісім)грн. 55коп.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія