Постанова № 64468021, 01.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа№ 910/14872/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінансовий експерт»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016

у справі № 910/14872/16 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Інвестбанк»,

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінансовий експерт»,

про стягнення 241 504,84 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Інвестбанк» (надалі - ПАТ «КБ «Інвестбанк», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінансовий експерт» (надалі - ТДВ «СК «Фінансовий експерт», відповідач) про стягнення 241 504,84 грн заборгованості, зумовленої неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором від 05.05.2016 №19-16/ОД.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі №910/14872/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінансовий експерт» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Інвестбанк» 199 111,66 грн боргу за кредитом, 5 091,68 грн заборгованості за відсотками за період з 01.06.2016 по 26.07.2016, 6 503,97 грн заборгованості за простроченими відсотками за період з 06.05.2016 по 20.06.2016, 10 652,33 грн пені за прострочення кредиту, 234,03 грн пені за прострочення відсотків, 19 911,17 грн штрафу та 3 622,57 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінансовий експерт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.01.2017.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) Київського апеляційного господарського суду 30.12.2016 від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити у Господарському суді Одеської області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 клопотання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Інвестбанк» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та відкладено розгляд справи на 01.02.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

У судове засідання 01.02.2017 сторони своїх уповноважених представників не направили, про відкладення розгляду справи клопотань не заявляли, про дату, місце та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення даним особам відповідних поштових відправлень.

Враховуючи необхідність розгляду справи у строк, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд справи за наявними у ній матеріалами та за відсутності уповноважених представників сторін.

01.02.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши подані докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05.05.2016 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Інвестбанк» (в тексті договору - банк) та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінансовий експерт» (в тексті договору - позичальник) був укладений кредитний договір №19-16/ОД (надалі - договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на умовах овердрафту у вигляді відновлювальної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування та граничним розміром заборгованості у сумі 200 000,00 грн на покриття витрат поточної діяльності шляхом здійснення платежів понад залишок власних коштів на поточному рахунку позичальника у ПАТ «КБ «Інвестбанк», а позичальник зобов'язується повернути банку кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в розмірі, на умовах і в строки, визначені в даному договорі (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 1.2. договору строк повернення кредиту - 03.10.2016.

Відповідно до пункту 1.3. договору за користування кредитом позичальник щомісяця сплачує банку відсотки з розрахунку 26% річних.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця, у перший робочий день після 20 числа поточного місяця, за період з 21 числа попереднього місяця по 20 число поточного місяця включно та на дату повернення кредиту, виходячи з фактичної кількості днів у році, місяці (метод нарахування «факт/факт»)

Відповідно до пункту 2.2. договору позичальник сплачує відсотки щомісяця не пізніше 28 числа поточного місяця та на дату повернення кредиту. Сплата відсотків здійснюється на рахунок банку по нарахованих доходах, зазначений у даному договорі. Якщо кінцева дата сплати нарахованих відсотків припадає на неробочий день, позичальник сплачує відсотки у робочий день, наступний за таким неробочим днем.

Згідно з пунктом 5.11.3. кредитного договору банк вправі вимагати від позичальника достроково повернути кредит і сплатити відсотки у випадку, у тому числі/, невиконання позичальником своїх обов'язків, згідно пунктів 2.2., 3.2., 5.21., 5.22., 5.23. цього договору.

При одержанні позичальником вимоги банку згідно пункту 5.11. договору, позичальник зобов'язаний у дводенний строк з моменту одержання письмової вимоги або в строк, встановлений банком, сплатити залишок заборгованості за цим договором, включаючи основний борг по кредиту, відсотки за користування кредитом або в зазначений строк виконати порушені умови договору, зі сплатою штрафних санкцій, передбачених цим договором (пункту 5.12. договору).

Відповідно до пункту 5.22. договору позичальник зобов'язався не рідше одного разу на місяць сплачувати заборгованість за кредитом у повному обсязі.

Строк дії даного договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами до повного повернення кредиту, сплати відсотків за користування ним, сплати штрафних санкцій та інших платежів за цим договором (пункт 7.1. договору).

Визначаючи правову природу відносин, що склались між сторонами в ході виконання договору, суд першої інстанції правильно зазначив, що такі мають ознаки кредитного договору, за яким, у відповідності до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку за період з 05.05.2016 по 25.07.2016.

В порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту, сплаті процентів за користування кредитними коштами в передбачені кредитним договором строки не виконав.

Враховуючи те, що ТДВ «СК «Фінансовий кредит» не здійснило погашення кредиту, позивач 02.07.2016 направив відповідачеві вимогу №1068 про дострокове погашення кредиту та сплату штрафних санкцій. Направлення вказаної вимоги відповідачу та отримання її останнім підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.19-20).

Відповідач на вказану вимогу не відреагував, суму заборгованості за кредитним договором не оплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення 199 111,66 грн боргу за кредитом, 5 091,68 грн заборгованості за відсотками за період з 21.06.2016 по 26.07.2016, 6 503,97 грн заборгованості за простроченими відсотками за період з 06.05.2016 по 20.06.2016.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу, що в пункті 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зазначено, що у силу положень частини 2 статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина 2 статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Враховуючи доведеність позивачем прострочення оплати відповідачем суми кредиту, наявність у позивача згідно пункту 5.11. кредитного договору та частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України права вимагати дострокового повернення всієї суми кредитних коштів без обов'язкового розірвання кредитного договору, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінансовий експерт» 199 111,66 грн боргу за кредитом, 5 091,68 грн заборгованості за відсотками за період з 21.06.2016 по 26.07.2016 та 6 503,97 грн заборгованості за простроченими відсотками за період з 06.05.2016 по 20.06.2016.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно його розрахунку складає 10 652,33 грн за прострочення сплати суми кредиту та 234,03 грн за простроченими процентами, а також 19 911,17 грн штрафу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 та частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до пункту 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, встановлена сторонами у пункті 6.8. кредитного договору, відповідно до якого, при порушенні позичальником строків сплати заборгованості за кредитом чи відсотками за користування кредитом, банк вправі стягнути пеню, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, нараховані на суму основного боргу у розмірі 10 652,33 грн за період з 31.05.2016 по 26.07.2016 та за простроченими процентами у розмірі 234,03 грн за період з 28.05.2016 по 26.07.2016, колегія суддів встановила, що вказані розрахунки є арифметично правильними, а тому позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з пунктом 6.3.2. договору за невиконання пунктів 5.22., 5.27. цього договору банк вправі стягнути з позичальника штраф у розмірі 10 % від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, але не більш ніж 50 000,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що позивач правильно розрахував розмір штрафу, а тому вказана позовна вимога підлягає задоволенню у повному обсязі - 19 911,17 грн.

Судова колегія відхиляє як безпідставні твердження апелянта про те, що розрахунок суми боргу, відсотків та штрафних санкцій зроблений позивачем з порушенням умов договору та закону, оскільки вказане спростовується матеріалами справи. Крім того, відповідач не скористався своїм правом та не надав суду контррозрахунок позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт стверджує про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції він не мав можливості належним чином підготуватися до розгляду справи та висловити свої заперечення проти позовних вимог у зв'язку з тим, що ПАТ «КБ «Інвестбанк» не направило на адресу відповідача копію позовної заяви.

Колегія суддів такі доводи апелянта находить безпідставними, оскільки до позовної заяви позивачем додано опис вкладення у цінний лист з відміткою УДППЗ «Украпошта» та фіскальний чек для підтвердження оплати послуг пересилання, з яких вбачається, що 10.08.2016 позовна заява від 03.08.2016 №1291 разом з доданими до неї документами були направлені на адресу ТДВ «СК «ФІнасовий екперт».

Крім того, апелянт був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, а тому мав право на ознайомлення з матеріалами справи, надане йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі №910/14872/16 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінансовий експерт» задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінансовий експерт» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі №910/14872/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі №910/14872/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14872/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська