Постанова № 64467791, 30.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р. Справа№ 910/9725/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від першого відповідача - Мінаєв Д.Д., представник за довіреністю №б/н від 25.05.2016 р.;

від другого відповідача - представник не прибув;

від третьої особи - Іщенко Д.Ю., представник за довіреністю №б/н від 03.10.2014 р.,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2016 у справі № 910/9725/16 (суддя Гумега О.В.) за позовом приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" до товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" та товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача - публічного акціонерного товариства "Тепловозоремонтний завод" про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" та товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" та товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ".

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2016 у справі №910/9725/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При ухваленні даного рішення суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2016 у справі №910/9725/16 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що Договір про відступлення права вимоги було укладено з порушенням приписів ст. 514 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття чинності 19.01.2013 Законом України від 22.12.2011 №4212-VI).

Представник першого відповідача в судовому засіданні 30.01.2017 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

В свою чергу, представником третьої особи апеляційна скарга позивача була підтримана.

Апелянт правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить підпис його представника у розписці про оголошення перерви, яка була оголошена в судовому засіданні 23.01.2017.

Другий відповідач також не скористався правом на участь представника у даному судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду надсилались за належною адресою.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи повідомлення позивача та другого відповідача про час і місце розгляду справи судом, а також, що саме позивачем подана апеляційна скарга, а отже його позиція є викладеною та зрозумілою, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (цедент) та товариством з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" (цесіонарій) 11.04.2016 було укладено Договір про відступлення права вимоги №11/04-ЕВ від 11.04.2016, на підставі якого відповідач-2 відступив на користь відповідача-1 належні йому права вимоги, що виникли та існують у ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" до публічного акціонерного товариства "Тепловозоремонтний завод" (боржник, третя особа) у розмірі 95 755 006,85 грн., на підставі наступних договорів:

- Кредитного договору №7-КБ від 29.11.2005 (з усіма змінами та доповненнями до нього), укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод";

- Договору овердрафту №71-ОД-КБ від 15.09.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього), укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод";

- Договору іпотеки (нежитлові приміщення) № б/н від 29.11.2005, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод", яке є іпотекодавцем, посвідченим 29.11.2005 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A.B. за реєстровим №5536 (з усіма змінами та доповненнями до нього);

- Договору застави майна (обладнання, основних засобів) № б/н від 21.08.2008, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод", яке є заставодавцем, посвідченим 21.08.2008 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A.B. за реєстровим №6875 (з усіма змінами та доповненнями до нього);

- Договору застави майна (обладнання, основних засобів) № б/н від 01.12.2005, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод", яке є заставодавцем, посвідченим 01.12.2005 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A.B. за реєстровим №5572 (з усіма змінами та доповненнями до нього);

- Договором поруки №1 від 20.01.2009, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 (з усіма змінами та доповненнями до нього);

Договором поруки №1 від 15.09.2008, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 (з усіма змінами та доповненнями до нього).

Згідно з направленим ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідачем-2) на адресу боржника - ПАТ "Тепловозоремонтний завод" Повідомлення боржнику/поручителю/заставодавцю/іпотекодавцю (вих. № 28/1 від 28.04.2016), ПАТ "Тепловозоремонтний завод" було повідомлено про вищезазначене відступлення права вимоги, яке відбулось відповідно до умов Договору, а також на підставі додаткових договорів про відступлення прав вимоги за договорами забезпечення, наведеними вище.

Позивач, вважаючи, що Договір про відступлення права вимоги було укладено з порушенням приписів ст. 514 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття чинності 19.01.2013 Законом України від 22.12.2011 №4212-VI), звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним.

Позивач вказує, що розмір вимог кредитора (ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ") встановлено у справі про банкрутство в сумі 68 887 518,26 грн., тоді як відступлено було більшу суму, а саме 95 755 006,85 грн.

Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вказаної вимоги.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із відмовою у задоволенні позову, з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що внаслідок укладення оспорюваного Договору змінюється співвідношення кредиторських вимог у справі № 18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", у т.ч. співвідношення голосів у зборах та комітеті кредиторів боржника, при цьому позивач та відповідач-2 являються конкурсними кредиторами у справі про банкрутство №18/1247/12, тоді як внаслідок укладення оспорюваного Договору відповідач-2 відступив відповідачу-1 певні вимоги до боржника.

Таким чином, оскільки позивач та відповідач-2 являються конкурсними кредиторами у справі №18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", то навіть за умови того, що позивач не являється стороною Договору про відступлення права вимоги, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-1, цей договір може стосуватись прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016, укладеного між відповідачами, з підстав недодержання в момент вчинення цього правочину вимог, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України, зокрема, з огляду на порушення відповідачами приписів ст. 514 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття чинності 19.01.2013 Законом України від 22.12.2011 №4212-VI).

Як зазначає позивач у провадженні Господарського суду Полтавської області з 02.07.2012 перебуває справа №18/1247/12 про визнання банкрутом ПАТ "Тепловозоремонтний завод" за заявою ПАТ "УкрСиббанк" (заміненого згідно ухвали Господарського суду Полтавської області від 30.10.2013 на ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2)).

Відповідно до ухали попереднього засідання Господарського суду Полтавської області від 31.10.2014 у справі №18/1247/12, судом було затверджено реєстр вимог кредиторів, зокрема:

вимоги ПрАТ "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" (позивача) як конкурсного кредитора ПАТ "Тепловозоремонтний завод" визнано у розмірі 5 548 231,24 грн., з яких: 5 547 084,24 грн. (вимоги включено окремо - до першої черги); судовий збір в сумі 1 147,00 грн. (вимоги включено до першої черги);

вимоги ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2) визнано у розмірі 110 171 137,49 грн., з яких: 64 550 332,71 грн. (вимоги включено окремо - до першої черги); 39 663 383,22 грн. (вимоги включено до четвертої черги); 6 206 698,57 грн. пені (вимоги включено до шостої черги); державне мито та витрати на ІТЗ судового процесу згідно рішень суду - 50 722,99 грн. (четверта черга); 1 147,00 грн. витрати по сплаті судового збору (вимоги включено до першої черги).

За наслідками апеляційного та касаційного оскарження боржником та іншими конкурсними кредиторами ухвали попереднього засідання Господарського суду Полтавської області від 31.10.2014 у справі №18/1247/12, під час повторного розгляду справи ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.12.2015 у справі №18/1247/12, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016, постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі №18/1247/12, кредиторські вимоги ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2) було зменшено та визнано у розмірі 68 887 518,26 грн., з них: 60 296 159,74 (вимоги включено окремо - до 1 черги реєстру), 1 147,00 грн. (судові витрати вимоги 1 черги реєстру), 499 3152,21 грн. (вимоги 4 черги), 3 597 059,31 грн. (вимоги 6 черги).

Вказані судові рішення (ухвала Господарського суду Полтавської області від 01.12.2015, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016, постанова Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі №18/1247/12) мотивовані тим, що кредиторські вимоги ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" за заборгованістю за Договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 6-КБ від 29.11.2005 у сумі 24 746 907,29 грн. визнані такими, що не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника - ПАТ "Тепловозоремонтний завод".

Позивач вважає, що рішення судів у справі №18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" щодо визнання вимог кредиторів є преюдиційними в силу приписів ст. 35 ГПК України при вирішенні даного спору про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги, зокрема, в частині дослідження розміру кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2) та його сингулярного правонаступника - ТОВ "СХІД ФІНАНС" (відповідача-1).

Так, позивач вказує, станом на 11.04.2016 - дату укладення оспорюваного Договору про відступлення права вимоги розмір підтверджених судом вимог відповідача-2 - ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" до боржника - ПАТ "Тепловозоремонтний завод" становив 68 887 518,26 грн.

За доводами позивача, всупереч приписам статті 514 ЦК України, при укладенні оспорюваного Договору ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідач-2) відступило ТОВ "СХІД ФІНАНС" (відповідачу-1) вимоги в неіснуючому у ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" розмірі (обсязі) - 95 755 006,85 грн. замість визнаних господарським судом вимог у розмірі 68 887 518,26 грн.

Позивач вважає, що у зв'язку з відступленням ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" неіснуючих вимог до боржника - ПАТ "Тепловозоремонтний завод" у розмірі 95 755 006,85 грн., змінюється співвідношення кредиторських вимог у справі №18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", у т.ч. співвідношення голосів у зборах та комітеті кредиторів боржника. Також, це впливає на розмір вимог ТОВ "СХІД ФІНАНС", забезпечених заставою, а, отже, на черговість та порядок задоволення вимог кредиторів.

Укладений між відповідачами договір за своєю правовою природою є договором про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як вбачається з Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016, первісний кредитор (відповідач-2) відступає належне йому право вимоги новому кредиторові (відповідачу-1), а новий кредитор набуває право вимоги та в порядку і на умовах, визначних чим договором, сплачує за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до нового кредитора переходить виключно право вимоги, внаслідок чого відбувається заміна сторони в зобов'язанні (в даному випадку - кредитора). При цьому, під правом вимоги слід розуміти набуте новим кредитором право вимагати від боржника виконання обов'язків за договором.

Під обсягом прав, що переходять до нового кредитора, розуміється повний перелік прав вимоги первісного кредитора до боржника, які встановлені договором, наприклад, права вимагати виконання обов'язків з повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань, пені тощо.

Отже, за договором про відступлення права вимоги передаються саме права вимагати виконання передбачених договором обов'язків, а не розмір цих обов'язків (грошових сум, вимог), адже розмір грошових зобов'язань боржника може змінюватись, наприклад, зменшуватись внаслідок їх часткового виконання, або збільшуватись внаслідок прострочення виконання та нарахування пені, трьох процентів річних, індексу інфляції.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 у справі № 922/2428/14, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2014 у справі № 922/2428/14.

Таким чином, обсяг вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2), що передані на користь ТОВ "СХІД ФІНАНС" (відповідача-1), визначається саме переліком прав, що належать ТОВ "ЄВРОПА- ФАКТОРИНГ", за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 (з усіма змінами та доповненнями до нього) (далі - Кредитний договір-1), і Договором овердрафту 71-ОД-КБ від 15.09.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього) (далі - Кредитний договір-2), а саме правами: вимагати виконання обов'язків з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштам, сплати пені, трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань.

Так, відповідно до пунктів 1.2, 1.4 оспорюваного Договору сторони визначили, що право вимоги за Кредитними договорами-1, 2 відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, а також інших грошових вимог, що передбачені відповідним кредитним договором, та вимог, які можуть виникнути з відповідного кредитного договору в майбутньому.

Підпунктами 1.2.1-1.2.4 пункту 1.2, підпунктів1.4.1.-1.4.3 п. 1.4 пункту 1.4 оспорюваного Договору сторони визначили суми заборгованості за кредитом та по процентам за користування кредитними коштами, розмір трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань.

Доводи апелянта про відступлення ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" вимоги в неіснуючому розмірі відхиляються за необґрунтованістю, оскільки позивач посилається виключно на розмір кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" у сумі 68 887 518,26 грн. та не враховує, що внаслідок набрання чинності ухвалою господарського суду про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" зобов'язання боржника за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 та Договором овердрафту №71-ОД КБ від 15.09.2008 щодо повернення суми боргу і сплати процентів за користування кредитом не припинилися, а невиконання відповідних зобов'язань тягне за собою нарахування трьох відсотків річних,інфляційних нарахувань, пені на суму кредиту та процентів.

Так, виключена судом апеляційної інстанції у справі про банкрутство сума кредиторських вимог у розмірі 24 746 907,29 грн. не включалася до оскаржуваного договору.

Отже, враховуючи, що ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" передало ТОВ "СХІД ФІНАНС" виключно обсяг прав, що належить йому за Кредитними договорами, а грошове відображення суми заборгованості не впливає на обсяг визначених цими кредитними договорами прав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності порушення відповідачами вимог ст. 514 ЦК України при укладенні оскаржуваного Договору.

Щодо доводів про порушення відповідачами при укладенні оскаржуваного Договору вимог ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття 19.01.2013 чинності Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI), слід зазначити наступне.

Згідно приписів ст. 4-1 ГПК України провадження у справах про банкрутство здійснюється на підставі норм господарського процесуального кодексу з урахуванням особливостей передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Змінами до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.11.2011 р. № 4212-VІ, який набрав чинності 19.01.2013, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладено в новій редакції.

Положення нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013.

Приймаючи до уваги приписи пункту 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" при розгляді справи про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" суд застосовує положення попередньої редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка діяла до 18.01.2013 включно, оскільки провадження у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" порушено ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.07.2012, тобто до набрання чинності новою редакцією вказаного закону.

Отже, при розгляді даного спору, застосуванню також підлягають положення редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка діяла до 18.01.2013 включно (далі - Закон).

За результатами розгляду кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" у справі №18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" вимоги зазначеного кредитора визнані у розмірі 68 938 291,25 грн., що підтверджується матеріалами справи (зокрема, в частині визнання кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" до боржника відповідні обставини встановлені ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.12.2015 у справі №18/1247/12, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі №18/1247/12) та не заперечується відповідачем-1.

Посилаючись на ст. 15 Закону щодо обов'язковості виконання ухвал господарського суду про визнання кредиторських вимог та ст. 35 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиціальності обставин, встановлених ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.12.2015 у справі №18/1247/12, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі №18/1247/12, щодо розміру визнаних кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" у справі №18/1247/12 в сумі 68 938 291,25 грн., позивач вважає, що відповідачами в момент укладення оспорюваного Договору порушено вимоги ст. 15 Закону, оскільки згідно цього Договору ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідач-2) відступило на користь ТОВ "СХІД ФІНАНС" (відповідач-1) вимоги в неіснуючому у ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" розмірі - 95 755 006,85 грн., замість визнаних судом у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" кредиторських вимог ТОВ "СХІД ФІНАНС" в сумі 68 938 291,25 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до положень ЦК України підставами припинення зобов'язань є: виконання, проведене належним чином (ст. 599 ЦК України); передання відступного (ст. 600 ЦК України); зарахування зустрічних однорідних вимог (ст. 601 ЦК України); заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням (новація) (ст. 604 ЦК України); прощення боргу (ст. 605 ЦК України); поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); неможливість виконання (ст. 607 ЦК України); ліквідація юридичної особи (ст. 609 ЦК України).

Прийняття судового рішення не є підставою припинення зобов'язань відповідно до загальних положень Цивільного кодексу України.

Спеціальні норми права (параграфу другого глави 71 ЦК України, які регулюють відносини кредитування) не містять окремих підстав припинення кредитного договору, зокрема, внаслідок ухвалення судового рішення.

Таким чином, ухвала господарського суду про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство, яка набрала законної сили і фактично є рішенням про стягнення грошових коштів, хоча і є обов'язковою до виконання, але не є відповідно до законодавства підставою припинення зобов'язань за договором.

Отже, за відсутності інших встановлених законом підстав припинення, зобов'язання продовжує існувати та бути чинним до фактичного виконання.

Зокрема, зобов'язанням за кредитним договором продовжує існувати щодо необхідності повернення основної суми боргу та сплати процентів за користування кредитом. Невиконання боржником такого зобов'язання тягне за собою нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу, а також пені за прострочення виконання грошового зобов'язання - і після набрання законної сили рішенням суду про стягнення суми боргу за кредитним договором.

Отже, зобов'язання за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 та Договором овердрафту №71-ОД КБ від 15.09.2008 щодо повернення суми боргу і сплати процентів за користування кредитом не припинилися внаслідок набрання чинності ухвалою господарського суду про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод".

В свою чергу, невиконання зобов'язань стало підставою для нарахування процентів за користування кредитом, трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені на суму кредиту та процентів до дати укладення оспорюваного Договору (11.04.2016), що, відповідно, значно змінило грошовий розмір заборгованості за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 та Договором овердрафту №71-ОД КБ від 15.09.2008, права за якими були відступлені ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" на користь ТОВ "СХІД ФІНАНС", порівняно з розміром визнаних у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ", які визнані виключно у розмірі, що існував станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" (02.07.2012).

Приписи статті 1 Закону містять визначення конкурсних та поточних кредиторів за вимогами до боржника, а саме: конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до приписів ст.ст. 1, 11, 14, 15 Закону на стадії розпорядження майном боржника виявляються виключно вимоги конкурсних кредиторів, тобто вимоги, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, затверджується реєстр кредиторів.

Поточні вимоги кредиторів, тобто вимоги, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство боржника, розглядаються у ліквідаційній процедурі і погашаються відповідно до встановленої законом черговості (ст.ст. 1, 23 Закону).

Таким чином, закон розрізняє поточні вимоги кредиторів, які можуть виникати протягом всього часу провадження у справі про банкрутство.

При цьому, нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу (кредит і проценти за користування кредитом) здійснюється і після порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки відповідно до ст. 12 Закону (у редакції, що діяла до набуття 19.01.2013 чинності Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI) на нарахування зазначених вимог мораторій не поширюється.

Також, судом враховано роз'яснення, надані господарським судам у пункті 50 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство", в якому зазначено, що оскільки на передбачені статтями 536 та 625 ЦК проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом. Те саме стосується процентів за позику та кредит (статті 1048, 1054 та 1057 ЦК).

Враховуючи, що з прийняттям ухвали про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" зобов'язання за Кредитними договорами не припинилося, а мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на нарахування процентів за користування кредитом, трьох процентів річних та інфляційних втрат, кредитор (ПАТ "УКРСИББАНК", процесуальним правонаступником якого у подальшому стало ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ") після порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" (02.07.2012) та після прийняття ухвали про визнання кредиторських вимог (31.10.2014) продовжував нараховувати проценти за користування кредитом та інфляційні втрати на проценти, а також інфляційні втрати і три проценти річних на суму кредиту.

Визнані господарським судом у справі про банкрутство вимоги кредитора до боржника є виключно конкурсними вимогами, тобто такими, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство боржника, затвердження розміру яких судом є передумовою до визначення кількості голосів кредиторів для голосування на зборах кредиторів (ст.ст. 15, 16 Закону).

Розмір визнаних конкурсних вимог кредиторів не є остаточним розміром вимог кредитора до боржника за зобов'язанням, оскільки зобов'язання за правочином не припиняється, у зв'язку з чим кредитор вправі продовжувати нараховувати передбачені таким правочином суми.

Таким чином, розмір кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ", що визнані господарським судом у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", не впливає на подальше нарахування за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 і Договором овердрафту №71-ОД-КБ від 15.09.2008.

Відповідно, в оспорюваному Договорі сторони не зобов'язані зазначати саме визнаний судом у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" розмір кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ", враховуючи при цьому, що оспорюваний Договір укладено сторонами 11.04.2016, тобто по спливу чотирьох років з моменту порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" (02.07.2012).

Отже, твердження позивача про порушення відповідачами в момент укладення оспорюваного Договору вимог ст. 15 Закону є безпідставними.

Щодо посилань третьої особи на незаконність нарахування пені під час дії мораторію, слід зазначити, що з розрахунку до оскаржуваного договору (наданого відповідачем -1 на вимогу апеляційного суду) вбачається, що пеня за несвоєчасне грошових виконання зобов'язань за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 і Договором овердрафту №71-ОД-КБ від 15.09.2008 нарахована виключно за період з 02.01.2012 по 01.07.2012, тобто до дати порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" та відповідно до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

В свою чергу, жодних даних про нарахування пені після вказаної дати зазначений розрахунок не містить, у зв'язку з чим вказані доводи третьої особи є необґрунтованими.

Слід також зазначити, що перевірка обґрунтованості розрахунку вимог, що були передані за оскаржуваним наразі договором, повинна перевірятись судом в іншому провадженні - при розгляді позовних вимог про стягнення заборгованості або у випадку звернення з вимогами до боржника у межах справи про банкрутство, а не під час вирішення даної справи про визнання договору недійсним.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги судом відмовляється, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2016 у справі №910/9725/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи №910/9725/16 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко