Постанова № 64467680, 30.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р. Справа№ 910/15195/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Полтавець І.В. (довіреність б/н від 19.09.2016 р.)

від третіх осіб - не з'явились

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3

на рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2016 р.

у справі №910/15195/16 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом ОСОБА_3

до Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торговельна фірма «Укрторгсервіс»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання недійсим та скасування державної реєстрації установчих документів, припинення юридичної особи, скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торговельна фірма «Укрторгсервіс» про: визнання недійсним рішення про затвердження статутних документів Акціонерного товариства закритого типу виробничо-торгівельної фірми «Укрторгсервіс»; про затвердження Статуту, Установчого договору та «Положення про виплату дивідендів»; про обрання складу керівних органів, оформленого Протоколом № 1 від 28.12.1994 р., що порушують положення установчих документів Організації орендарів виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс» щодо порядку перетворення, з дня його прийняття; визнання недійсним Установчого договору про створення Акціонерного товариства закритого типу «Виробничо-торговельна фірма «Укрторгсервіс» від 28.12.1994 р.; визнання недійсним Статуту в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів засновників товариства від 28.12.1994 р. з моменту реєстрації; припинення юридичної особи - Закрите акціонерне товариство «Виробничо-торговельна фірма «Укрторгсервіс»; внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про судове рішення та проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торговельна фірма «Укрторгсервіс».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.08.2016 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.10.2016 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпровського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.2016 р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є протиправним та таким, що прийнято з неповним з'ясуванням обставини, що мають значення для справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представники позивача та третіх осіб в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників позивача та третіх осіб.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 23.12.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням загальних зборів трудового колективу (протокол № 3 від 28.11.1990 р.) було затверджено Статут Орендної виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс», свідоцтво про державну реєстрацію № 003 від 16.12.1991 р., у зв'язку з перереєстрацією господарського формування орендного Українського виробничо-торговельного об'єднання «Союзторгобладнання», заснованого згідно договору оренди від 03.01.1991 р.

Згідно п. 6.2 Статуту, вищим органом фірми є Рада директорів. Рада правомочна приймати рішення при участі в засіданні не менш 2/3 її членів, кожний член Ради користується правом одного голосу. Рішення Ради приймаються відкритим та тайним голосуванням та вважаються прийнятими, якщо за нього проголосувало більшість від кількості членів Ради. Відповідно до п. 6.3 Статуту, Рада директорів фірми правомочна приймати рішення з будь-яких питань діяльності фірми. Виключною компетенцією Ради є, зокрема, вирішення питань про припинення діяльності фірми. Згідно п. 6.4 Статуту, рішення Ради фірми з питань, що відносяться до виключної компетенції, вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало не менш 2/3 членів Ради. Зборами членів трудового колективу організації орендарів було затверджено Положення про організацію орендарів виробничо- торговельної фірми «Укрторгсервіс» згідно протоколу зборів № 6 від 09.06.1992 р. Згідно вказаного Положення організація орендарів є об'єднанням працівників, створеним по рішенню загальних зборів трудового колективу Орендної виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс».

Відповідно до п. 4.2 Статуту Орендної виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс» майно, що закріплене за фірмою, відображається на її самостійному балансі та може бути викуплено у держави до 31.12.1992 р.

Так, згідно договору від 07.09.1993 р. Фонд державного майна України, як продавець, передав, а Організація орендарів Виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс», як покупець, придбала державне майно цілісного майнового комплексу ВТФ «Укрторгсервіс», що знаходиться в м. Києві по вул. Вільнюській, 33, на земельній ділянці площею 14000 кв.м. і відповідно до договору оренди № 381-Ф від 28.12.1991 р. з Фондом державного майна України, яке було передано організації орендарів Виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс» в платне користування з правом викупу.

Згідно свідоцтва про власність за реєстраційним номером № П-375 від 29.09.2014 р. право власності на майно цілісного майнового комплексу належить Виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс», м. Київ, вул. Некрасівська, 6. Вказане свідоцтво було видано покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою 07.09.1993 р. в реєстрі за № 142, а також акта прийому-передачі від 20.10.1993 р., між покупцем та Фондом державного майна України згідно Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.1992 р.

16.12.1991 р. було проведено державну перереєстрацію господарського формування - Орендної виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс».

Згідно протокола № 1 від 28.12.1994 р. 52 особами, які володіли 2507 акцій, а також особами, уповноваженими іншими акціонерами за заявами, що володіли акціями у кількості 4496 штук, загальна сума яких складала 29551 шт., що загалом складало 60,6% від загальної кількості акцій було прийнято рішення про затвердження установчих документів Акціонерного товариства закритого типу виробничо-торговельна фірма «Укрторгсервіс», а саме: було затверджено Статут, Установчий договір та «Положення про виплату дивідендів», обрано склад керівних органів.

29.12.1994 р. Голова Правління ОСОБА_5 звернувся до Шевченківської районної державної адміністрації м. Києва з листом, у якому просив провести державну реєстрацію Акціонерного товариства закритого типу виробничо-торговельна фірма «Укрторгсервіс», що є правонаступником Орендної виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс», та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Некрасівська, 6.

Згідно п. 2 установчого договору про створення АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс» від 28.12.1994 р., сторони уклали цей договір про перетворення Орендної Виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс» в Акціонерне товариство закритого типу Виробничо-торговельна фірма «Укрторгсервіс», що знаходиться за юридичною адресою: місто Київ, вул. Некрасівська, будинок № 6.

Відповідно до п. 1 вказаного установчого договору, засновниками АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс» виступили фізичні особи, згідно списку, що був додатком до установчого договору, які, належними їм майновими сертифікатами, особистими власними коштами, та коштами, заробленими за час перебування фірми «Укрторгсервіс» в оренді, прийняли участь у викупі майна цілісного майнового комплексу ВТФ «Укрторгсервіс».

Згідно п. 1.1 Статуту, АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс» засновано згідно ухвали установчих зборів засновників від 28.12.1994 р., шляхом перетворення суб'єкта підприємницької діяльності Орендної Виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс».

Відповідно до п. 3.2 Статуту, Товариство є правонаступником суб'єкта підприємницької діяльності Орендної Виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс».

Згідно п. 3.5 Статуту, майно Товариства складається з основних фондів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображається у балансі.

Загальними зборами акціонерів ЗАТ «ВТФ «Укрторгсервіс» (протокол № 1/05 від 10.06.2005 р.) було затверджено Статут Товариства у новій редакції, згідно п. 1.1 статті 1 якого Товариство, утворене згідно з установчим договором про створення АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс» та Протоколом № 1 від 28.12.1994 р. установчих Зборів Засновників Товариства як правонаступник Орендної Виробничо-торговельної фірми «Укрторгсервіс», зареєстроване 29.12.1994 р. виконавчим комітетом Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва та діє на підставі цього Статуту.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що при створенні підприємства відповідача, Орендна Виробничо-торговельна фірма «Укрторгсервіс» не була припинена, а майно, що обліковувалось на її балансі, не перейшло за розподільчим балансом до Товариства.

Позивач також зазначає, що при створенні підприємства відповідача, 52 особи, які володіли 2507 акцій, а також особи, уповноважені іншими акціонерами за заявами, що володіли акціями у кількості 4496 штук, загальна сума яких складала 29551 шт., що загалом складало 60,6% від загальної кількості акцій, та було меншим ніж 2/3 членів Організації орендарів ВТФ «Укрторгсервіс», тобто членів з правом вирішального голосу, а отже, при проведенні засідання установчих зборів засновників товариства 28.12.1994 р. рішення на них прийнято за відсутності кворуму, а тому рішення (Протокол № 1) від 28.12.1994 р. має бути визнано недійсним на підставі ст. 48 ЦК України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення), як неправомірне і таке, що не відповідає нормам чинного законодавства, зокрема ст. 203 ЦК України.

Позивач вказує на те, що до порядку денного установчих зборів, що були проведені 28.12.1994 р. було включено питання про затвердження установчих документів АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс», однак, згідно відповідного протоколу затверджено Статут, установчий договір та «Положення про виплату дивідендів», а також включено питання про обрання керівних органів АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс» - ревізійної комісії, наглядової ради, правління, а також їх керівників, визначено строк їх повноважень. Проте, ці питання не відносяться до компетенції установчих зборів акціонерного товариства, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про господарське товариство», акціонерне товариство створюється і діє на підставі установчого договору і Статуту. При цьому, відповідно до п. 15 установчого договору, строк повноважень органів управління Товариства визначається загальними зборами акціонерів, а згідно п. 8.4. Статуту строк, на який обирається Голова правління визначається загальними зборами. Таким чином, установчі збори 28.12.1994 р. не мали права приймати рішення про затвердження «Положення про виплату дивідендів» та про обрання керівних органів АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс» - ревізійної комісії, наглядової ради, правління, а також їх керівників, визначення строку їх повноважень, оскільки такі рішення відповідно до Закону України «Про господарські товариства» приймаються виключно загальними зборами акціонерного товариства після його державної реєстрації як юридичної особи.

Крім того, позивач посилається на те, що протокол № 1 від 28.12.1994 р. підписали члени президіуму - голова ОСОБА_5 та секретар ОСОБА_6, однак у складі органів управління організації орендарів згідно п. 5.1. положення такий орган управління як президіум відсутній. Також до порядку денного не було віднесено обрання голови та секретаря таких зборів.

При цьому, позивач вказує, що підписи акціонерів у протоколі були посвідчені президентом фірми, а згідно тексту протоколу зазначено, що виступили особи, які запропонували затвердити Статут, установчий договір, «Положення про виплату дивідентів», які підписані засновниками товариства, а під текстом установчого договору та протоколу № 1 від 28.12.1994 р. містяться підписи голови зборів та секретаря, які взагалі не обирались, а під Статутом, підписи акціонерів, однак засвідчені лише підписом президента.

Також, позивач стверджує, що установчий договір та Статут не містять відомостей про порядок прийняття рішень органами АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс», порядок внесення змін до установчих документів, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, у зв'язку з чим орган державної реєстрації повинен був відмовити у державній реєстрації відповідача як юридичної особи, але не вчинив цього.

Під час створення та проведення державної реєстрації відповідача були допущені порушення, які є такими, що не можуть бути усунуті, а тому, на думку позивача, установчі документи підлягають визнанню недійсними повністю.

Зокрема, позивач вказує, що до новоствореного підприємства, яке є відповідачем у справі, не передано за розподільчим актом майно цілісного майнового комплексу, хоча за даними установчих документів підприємство відповідача створювалось в результаті перетворення Орендної ВТФ «Укрторгсервіс».

Отже, позивач вважає, що у зв'язку з допущеними порушеннями порядку створення АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс», що мало відбутись шляхом перетворення Орендної ВТФ «Укрторгсервіс», не відбулась передача цілісного майнового комплексу до новоствореного підприємства, та, таким чином було порушено права позивача на участь у розподілі прибутку товариства та одержання його частки (дивідендів), оскільки наявність вказаного майна на балансі товариства, створеного у наслідок перетворення, призвело б до зміни майнового стану підприємства.

Статтею 24 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що юридичними особами є: державні підприємства та інші державні організації, що перебувають на господарському розрахунку, мають закріплені за ними основні і оборотні засоби та самостійний баланс; установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів (за винятками, встановленими законом); державні організації, що фінансуються за рахунок інших джерел і мають самостійний кошторис і самостійний баланс; колгоспи, міжколгоспні й інші кооперативні організації та їх об'єднання, інші громадські організації, а також у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, підприємства і установи цих організацій та їх об'єднань, що мають відокремлене майно і самостійний баланс; державно-колгоспні та інші державно-кооперативні організації; інші організації у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР. Зазначені в цій статті установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті, у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, діють від імені відповідно Союзу РСР або Української РСР.

Юридична особа діє на підставі Статуту (положення). Установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, також і інші організації можуть діяти на підставі загального положення про організації даного виду (ст. 25 ЦК УРСР в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ст. 28 ЦК УРСР (чинній на момент виникнення спірних правовідносин), юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому їх статутом.

Відповідно до ст. 29 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

За приписами ст. 37 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію. Порядок ліквідації і реорганізації юридичних осіб визначається законодавством Союзу РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР. Порядок ліквідації і реорганізації кооперативних та інших громадських організацій може бути визначений їх статутами (положеннями).

Статтею 4 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна реєстрація товариства проводиться за правилами, встановленими Законом Української РСР «Про підприємства в Українській РСР».

Статут є локальним нормативним актом, а не правочином, тому до нього не можуть застосовуватися положення ст.ст. 203 та 215 ЦК України (ст. 48 ЦК УРСР), які визначають підстави недійсності правочину.

Частинами 1, 2 ст. 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)», поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. В аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 р. зазначено, що відповідно до вимог ст.ст. 88, 143, 154 ЦК України, ст.ст. 57, 82 ГК України, ст.ст. 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону «Про господарські товариства», ст.ст. 27, 30 Закону «Про державну реєстрацію» суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов: на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства; порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені; відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 р. № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин», господарським судам під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід враховувати приписи статті 1 ГПК України та з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.

Суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення органу управління товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

Отже, обов'язковою умовою визнання установчих документів недійсними є порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та законних інтересів позивача.

Якщо за наслідками розгляду справи господарським судом не встановлено порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з невідповідністю змісту установчих документів закону або недотриманням закону під час їх прийняття, суд не має підстав для прийняття рішення про визнання установчих документів товариства або їх окремих положень недійсними.

Відповідно до п. 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 р. № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин», господарським судам слід виходити з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АТ або вступу до інших юридичних осіб. Тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права. Недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї особи.

В обґрунтування факту порушення своїх прав позивач зазначає, що він є акціонером відповідача, про що свідчить приватизаційне платіжне доручення № 443 від 08.07.1994 р. та Свідоцтво № 443, і володіє 12238 акціями, що складає 25,096383% від загальної кількості акцій відповідача. Проте, на момент прийняття оспорюваного рішення позивач був неповнолітнім, на той час учасником та акціонером товариства був його батько ОСОБА_3, у зв'язку з чим з порядком денним він особисто не знайомився, під час прийняття оскаржуваного рішення присутнім не був, а про порушення своїх прав дізнався лише у 2016 році.

Проте, в матеріалах справи відсутні, а позивачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не було надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, яким саме чином оспорювані рішення, установчий договір та Статут порушують його права як акціонера Товариства.

Чинне законодавство України не допускає можливості ототожнення власних прав і інтересів одного учасника господарського товариства з правами та інтересами іншого учасника товариства, навіть у випадку коли ці учасники є близькими родичами.

Доводи позивача про те, що у зв'язку з допущеними порушеннями порядку створення АТЗТ ВТФ «Укрторгсервіс», що мало відбутись шляхом перетворення Орендної ВТФ «Укрторгсервіс», не відбулась передача цілісного майнового комплексу до новоствореного підприємства, та, таким чином, було порушено права позивача на участь у розподілі прибутку товариства та одержання його частки (дивідендів), оскільки наявність вказаного майна на балансі товариства, створеного внаслідок перетворення, призвело б до зміни майнового стану підприємства, колегія суддів оцінює критично, оскільки позивачем не доведено, яким саме чином змінився прибуток підприємства та розмір дивідендів учасників відповідача у випадку передачі цілісного майнового комплексу до новоствореного підприємства.

За таких обставин, оскаржувані позивачем рішення, Статут та установчий договір відповідача не порушують його корпоративних прав та законних інтересів як учасника товариства, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про визнання установчих документів недійсними є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про припинення юридичної особи та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, то такі вимоги є похідними від вимог про визнання установчих документів недійсними, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є протиправним та таким, що прийнято з неповним з'ясуванням обставини, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2016 р. у справі №910/15195/16 залишити без змін.

Справу №910/15195/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк