Ухвала суду № 64467566, 01.02.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

УХВАЛА

"01" лютого 2017 р.Справа № 922/4801/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши матеріали справи

за позовом Науково-Дослідний експертно-криміналістичний центр при ГУМВС України в Х\о, м. Харків до Жовтневий ВДВС ХМУЮ про зняття арешту з майна за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Харківський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача Жовтневого відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про зняття арешту з нерухомого майна нежитлові будівлі: літ. «Ч-1» та літ. «Ш-5» за адресою Харківська обл., м. Харків, вул. Семінарська (Володарського), б. 46, який було накладено на підставі повідомлення №605 від 26.01.2005 р., державним виконавцем ВДВС Жовтневого району м. Харкова ОСОБА_3

Свої вимоги позивач мотивує відмовою Жовтневого відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області у знятті арешту з вказаного майна.

Відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки надати інформацію стосовно виконавчого провадження та про хід виконання, не є можливим, матеріали виконавчого провадження були знищені.

Позивачем надане клопотання щодо долучення до матеріалів справи запит на адресу Першої Харківської державної нотаріальної контори та її відповідь з наданням повідомлення про накладення заборони на відчудження об*єктів нерухомого майна.

У відповідності до отриманої інформації, арешт на все нерухоме майно було накладено на підставі наказу господарського суду Харківської області у справі за № 38/355-03.

Як було встановлено в судовому засіданні, рішенням господарського суду Харківської області від14.08.2003 року у справі за № 38/355-03 позовні вимоги Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора м Харкова в інтересах держави в особі територіального виробничого об*єднання "Харківкомунпромвод" (позивача) були задоволені та з відповідача - Військової частини (ВЧ А-2294) було стягнуто 82826 грн. 06 коп. заборгованості за водоспоживання, 12435 грн. 20 коп. втрат від інфляції, 11800 грн. 45 коп. 3 % річних, 964 грн.69 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу, про що було видано наказ від 26.08.2003 року. На виконання рішення видано накази на примусове стягнення.

В липні 2006 року ВДВС у Жовтневому районі м. Харкова звернувся до суду з заявою, що містить клопотання про заміну сторони виконавчого провадження - боржника (відповідач) ії правонаступником, де вказує, що на виконанні Державної виконавчої служби у Жовтневому районі м. Харкова знаходиться виконавче провадження, відкрите на підставі наказу № 38/355-03 про стягнення з військової частини А 2294 суму боргу, але відділом було встановлено, що військова частина розформована 31.10.2005 року, її правоноступником визначено Харківський університет Повітряних сил.

Розглянувши надані матеріали справи судом встановлено наступне, що у відповідності до пункту 16 постанови пленуму Верхового Суду України від 26.12.2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК України, ст. 12 ГПК України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

В силу ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав. При цьому, порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України №6 від 27.08.1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» за правилами встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Статтею 396 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно ст. 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Отже, виходячи із змісту зазначених норм, власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, а умовою задоволення матеріально-правових вимог позивача має бути встановлення факту належності майна позивачеві та безпідставність включення такого майна до опису боржника та накладення на нього арешту.

При цьому, враховується, що у разі заперечення щодо арешту (опису) майна, яке не пов'язано зі спором про право на це майно, стосується саме порушення вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то такий спір розглядається у відповідності до ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України, а не на підставі вимог ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Як зазначалось, за змістом ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про звільнення майна з під арешту.

Підставами для визнання права на звільнення майна з-під арешту можуть бути: право власності на описане майно або право володіння ним.

Відповідно до статті 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта. Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Суд, вислухавши представника позивача та відповідача, враховуючи те, що спір не може бути вирішено в цьому судовому засіданні, вважає доцільним відкласти розгляд справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Розгляд справи відкласти на "13" лютого 2017 р. о 9:15

Суддя ОСОБА_4