Рішення № 64466120, 01.02.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.02.17р. Справа № 904/11749/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київський завод шампанських вин "Столичний" (м. Київ)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 34 від 25.05.2015 у розмірі 75 856 грн. 86 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Задорожній Р.О. - представник (довіреність від 02.06.2016)

від відповідача: Кірєєв С.В. - адвокат (договір про надання правової допомоги від 10.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київський завод шампанських вин "Столичний" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 34 від 25.05.2015 у розмірі 75 856 грн. 86 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 34 від 25.05.2015 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 30.03.2016 по 15.04.2016 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 75 856 грн. 86 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2016 порушено провадження та розгляд справи призначено в засіданні на 28.12.2016.

У судове засідання 28.12.2016 представники позивача та відповідача не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили; вимоги суду виконані сторонами також не були.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 28.12.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.01.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 3245/17 від 18.01.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 18.01.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 18.01.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідач у судовому засіданні 18.01.2017 вказував на необхідність надання йому часу для підготовки відзиву на позовну заяву.

Крім того, судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У судовому засіданні 18.01.2017 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 19.01.2017.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 3443/17 від 19.01.2017), в якому він вказує про часткове визнання позовних вимог - в сумі 75 783 грн. 60 коп., а в частині вимог про стягнення 73 грн. 26 коп. просить суд відмовити, посилаючись на їх безпідставність.

У судове засідання 19.01.2017 з'явився представник відповідача. Представник позивача у судове засідання 19.01.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив; про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином у судовому засіданні 18.01.2017 (а.с.105-107).

Представником відповідача у судовому засіданні 19.01.2017 було викладено зміст відзиву на позовну заяву, доводи якого він просив врахувати під час вирішення спору судом.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 19.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 6324/17 від 01.02.2017), в яких він зазначає, що визначив розмір заборгованості в сумі 75 856 грн. 86 коп. правильно, а вказані відповідачем обставини не спростовують позовні вимоги позивача.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 6526/17 від 01.02.2017), в якій він вказує про те, що відповідачем 27.01.2017 було здійснено часткове погашення спірної заборгованості в загальній сумі 75 783 грн. 60 коп., отже в цій частині, позивач просив суд припинити провадження у справі. Також, у вказаній заяві позивач наполягав на задоволенні вимог про стягнення залишку боргу в сумі 73 грн. 26 коп., а також просив суд повернути з бюджету судовий збір в сумі 1 376 грн. 67 коп.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 6549/17 від 01.02.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи докази погашення заборгованості перед позивачем.

У судове засідання 01.02.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 01.02.2017 представник позивача просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 75 783 грн. 60 коп., а також наполягав на задоволенні вимог про стягнення залишку боргу в сумі 73 грн. 26 коп.

Представник відповідач у судовому засіданні 01.02.2017 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 73 грн. 26 коп., посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 01.02.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 25.05.2015 між Публічним акціонерним товариством "Київський завод шампанських вин "Столичний" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 34 (далі - договір, а.с.11-15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується доставляти і передавати на умовах та у встановлені договором строки алкогольну та безалкогольну продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність оплачувати його на умовах договору (пункт 1.1. договору).

Договір було підписано із протоколом розбіжностей від 25.05.2015 (а.с.16).

У пункті 9.1. договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з дати підписання і діє по 31.12.2015. Договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах при відсутності письмового повідомлення про його припинення, направленого однією стороною іншій. Таке письмове повідомлення направляється другій стороні не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору.

Доказів визнання недійсним, розірвання або зміни вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що асортимент товару, що може бути поставлений згідно договору, визначається у специфікації (додаток № 1 до договору), яка погоджується сторонами, шляхом її підписання та є невід'ємною частиною договору. Асортимент та кількість товару у кожній конкретній партії погоджується сторонами, відповідно до розділу 2 договору (пункт 4.1. договору)

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що ціна товару погоджується сторонами у специфікації, у національній валюті України - гривні.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 2.8. договору якщо інше не зазначено в додаткових угодах до договору, постачальник зобов'язується поставляти товар на умовах DDP - склад покупця, згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року. Міжнародні правила щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (редакція 2000 року), застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером договору та є необхідними при тлумаченні договору. Склад покупця розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вулиця Ударників, 27 (довідка про внесення місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв серія АП № 224628 від 13.11.2012).

У пунктах 2.9. та 5.1. договору сторони вказали, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі покупцю такого товару, що підтверджується підписанням сторонами оформленої належним чином товарно-транспортної накладної на товар в пункті поставки та скріплення підписів відтиском печаток (штампів) сторін. В разі складання під час приймання товару актів, згідно пунктів 5.7. та 6.4. договору, про це покупцем робиться відповідно відмітка у товарно-транспортній накладній. Інші відмітки у товарно-транспортній накладній не робляться та не беруться до уваги сторонами договору. Здача-прийняття товару здійснюється в пункті поставки, визначеному в пункті 2.8. договору.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору в період з 30.03.2016 по 15.04.2016 поставив відповідачу товар на загальну суму 243 304 грн. 56 коп., що підтверджується наступними товарно-транспортними накладними:

- товарно-транспортною накладною на переміщення алкогольних напоїв № 993271 від 30.03.2016 на суму 191 665 грн. 44 коп. (а.с.17);

- товарно-транспортною накладною на переміщення алкогольних напоїв № 993470 від 20.04.2016 на суму 10 558 грн. 08 коп. (а.с.18);

- товарно-транспортною накладною на переміщення алкогольних напоїв № 993427 від 15.04.2016 на суму 41 081 грн. 04 коп. (а.с.19).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у накладних за період з 30.03.2016 по 15.04.2016, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.

Також, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними товарно-транспортними накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пункті 6.8. договору сторонами були визначені умови щодо оплати, а саме:

- покупець зобов'язується оплачувати кожну отриману партію товару в строк, що не перевищує 30 календарних днів з дня поставки товару, зазначеного у відповідній товарно-транспортній накладній.

При цьому, отриманий в період з 30.03.2016 по 15.04.2016 товар відповідачем у повному обсязі оплачений у строки, визначені в пункті 6.8. договору, не був, внаслідок чого станом на момент звернення із позовом до суду у відповідача була наявна заборгованість перед позивачем у сумі 75 856 грн. 86 коп.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, поставлений йому в спірний період товар у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 75 856 грн. 86 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 6.8. договору порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище накладними настав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В той же час, після порушення провадження у справі відповідачем було частково погашено суму основного боргу у розмірі 75 783 грн. 60 коп., що підтверджується:

- платіжним дорученням № 48 від 27.01.2017 на суму 51 639 грн. 12 коп.;

- платіжним дорученням № 49 від 27.01.2017 на суму 24 144 грн. 48 коп.

Судом також зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 15.12.2016, а заборгованість була погашена відповідачем лише 27.01.2016, отже після порушення провадження у справі.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача частини основного боргу в сумі 75 783 грн. 60 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати поставленого позивачем в період з 30.03.2016 по 15.04.2016 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності залишку боргу сумі 73 грн. 26 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Так, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині 73 грн. 26 коп., відповідач посилався на акт № 344 від 01.10.2014 про кількість приймання товарно-матеріальних цінностей, а також вказував на те, що сума 73 грн. 26 коп. - це є вартість зафіксованого у ньому бою товару, який не підлягав оплаті відповідачем, але був оплачений під час оплати поставленого в той час товару. Отже, відповідач вважає, що сума заборгованості має бути зменшена на вказану суму.

Вказані заперечення відповідача не приймаються до уваги судом, з огляду на те, що спірним у даній справі є договір № 34 від 25.05.2015, а спірні поставки відбувалися в період з 30.03.2016 по 15.04.2016; судом не вивчаються та не досліджуються правовідносини позивача та відповідача, які існували у жовтні 2014 року на підставііншого договору, а отже зменшення суми заборгованості за спірним договором на вартість бою товару, який постачався за іншим договором та в інший період, у суду відсутні підстави.

Отже, доказів повного погашення заборгованості перед позивачем відповідач суду не надав.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 73 грн. 26 коп. підлягають задоволенню

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 75 856 грн. 86 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 378 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати). Вказана сума була сплачена позивачем відповідно до платіжного доручення № 23534 від 08.12.2016.

В той же час, суд припиняє провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 75 783 грн. 60 коп. на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, відповідно до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 6526/17 від 01.02.2017), в якій він просив суд повернути йому судовий збір в сумі 1 376 грн. 67 коп., у зв'язку з припиненням провадження у справі в цій частині.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути частину судового збору пропорційну вимогам щодо стягнення основного боргу в сумі 75 783 грн. 60 коп. - це 1 376 грн. 67 коп., оскільки в частині цих вимог провадження у справі припиняється з підстави, яка не віднесена до виключень, зазначених в пункті 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", що, відповідно, є причиною для повернення судового збору позивачу в цій частині.

Отже, з урахуванням вище описаного, в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України судовий збір в сумі 1 376 грн. 67 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 грн. 33 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 основного боргу в сумі 75 783 грн. 60 коп.

В решті позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49026, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський завод шампанських вин "Столичний" (04073, м. Київ, вулиця Сирецька, будинок 27; ідентифікаційний код 30373419) - 73 грн. 26 коп. - основного боргу, 1 грн. 33 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Київський завод шампанських вин "Столичний" (04073, м. Київ, вулиця Сирецька, будинок 27; ідентифікаційний код 30373419) судовий збір у сумі 1 376 грн. 67 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 23534 від 08.12.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко