Справа № 357/16547/15-ц Головуючий у І інстанції Бондаренко О. В.Провадження № 22-ц/780/778/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 01.02.2017
УХВАЛА
Іменем України
1 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,
суддів: Кулішенка Ю.М., Сушко Л.П.,
за участю секретаря: Волинець Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 листопада 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у с т а н о в и л а:
У жовтні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 13 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KICWGA00000139, згідно умов якого позичальник отримала кредит у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 136100,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 13 листопада 2017 року включно.
Відповідно до умов укладеного договору, погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісяця з 20 по 26 число шляхом надання позичальником банку коштів (щомісячний платіж) у сумі 2191,36 грн. для погашення кредиту, відсотків та винагороди.
На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 13 листопада 2007 року було укладено договір поруки № KICWGA00000139/Р.
Оскільки ОСОБА_2 свої зобовязання за договором належним чином не виконувала, у неї станом на 30 вересня 2015 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 97 100,94 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь у солідарному порядку.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що 13 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KICWGA00000139, згідно якого банк зобовязання надати позичальнику кредитні кошти на строк до 13 листопада 2017 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 136 100,00 грн. на наступні цілі: придбання будівельних матеріалів та будівництву господарських приміщень 120 000,00 грн., а також у розмірі 16 100,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3., 2.2.7. даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми кредиту у момент надання кредиту, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2. договору.
Як вбачається із заяви про видачу готівки від 13 листопада 2007 року № 1 та ордеру розпорядженням про надання кредиту від 15 листопада 2007 року № KICWGA00000139, банк свої зобовязання за кредитним договором виконав у повному обсязі.
Відповідно до п. 7.1. укладеного договору, погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісяця з 20 по 26 число шляхом надання позичальником банку коштів (щомісячний платіж) у сумі 2191,36 грн. для погашення кредиту, відсотків та винагороди.
З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 13 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № KICWGA00000139/Р, за умовами якого поручитель зобовязався солідарно відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобовязань, що витікають з кредитного договору.
Звертаючись до суду з позовом, представник банку вказав, що у звязку з невиконанням взятих на себе зобовязань станом на 30 вересня 2015 року відповідач ОСОБА_2 має заборгованість в загальному розмірі 97 100,94 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 82 454,52 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 8 187,99 грн., заборгованості по комісії за користуванням кредитом 960,00 грн., штрафу (фіксованої частини) 250,00 грн. та штрафу (процентна складова) 4 611,95 грн., що має своє відображення у наданому розрахунку заборгованості.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банк підвищив відсоткову ставку за кредитним договором, не повідомивши про це належним чином позичальника, а тому встановити правомірність нарахування заборгованості є неможливим. Крім того, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог через їх недоведеність.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, позивачем встановлено відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 15 %, тоді як пунктом 7.1 розмір відсотків встановлений 1,25 % щомісяця.
Крім того, з цього ж розрахунку вбачається, що з 1 лютого 2009 року розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку був збільшений до 26,88 %.
Пунктом 2.3.1. кредитного договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України (в редакції станом на 1 лютого 2009 року), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно розяснень, які містять узагальнення Верховним Судом України судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин, від 11 листопада 2011 року, беручи до уваги закріплений Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), усі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними (Рішення Конституційного ОСОБА_4 України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів); належним повідомленням боржника щодо підвищення процентної ставки за кредитом є спосіб, визначений сторонами у договорі. Банк має довести, що він повідомив боржника належним чином; неправомірною є зміна процентної ставки навіть у разі належного повідомлення, якщо договором чітко передбачено підписання в таких випадках додаткової угоди; потрібно також враховувати поведінку сторін після прийняття рішення банком щодо зміни процентної ставки, зважаючи на положення цивільного законодавства про укладення та зміну договору, зокрема: а) якщо боржник сплачує проценти за новою ставкою, то пропозицію слід вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи частини 2, 3 ст.205, ч. 2 ст.642 ЦК (навіть за відсутності доказів про належне повідомлення боржника), оскільки фактичні дії свідчать про прийняття пропозиції.
Висновок про те, що одностороннє внесення змін до договору банком в частині збільшення процентної ставки із 15 % до 26,88 % річних з 1 лютого 2009 року є неправомірним, суд першої інстанції мотивував тим, що матеріали справи не містять доказів, що банком протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої відсоткової ставки направлялось позичальникові повідомлення про збільшення відсоткової ставки, яке позичальник отримав.
Із такими висновками, що відповідають матеріалам справи, колегія суддів погоджується.
Одночасно суд обгрунтовано не взяв до уваги в якості правомірного підвищення відсоткової ставка долучену позивачем додаткову угоду від 11 лютого 2013 року № 1 до кредитного договору та додаток до неї, оскільки вона вступає в дію з моменту підписання, тобто збільшення відсоткової ставка відбулось починаючи з 11 лютого 2013 року.
Пунктом 2.1.3. кредитного договору передбачено, що позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до п. 2.2.7. даного договору і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. Перерахування кредитних коштів банк зобовязується провадити у випадках не предявлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових платежів за рахунок інших джерел та їхньої сплати, передбачених договорами страхування. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком тільки у випадку предявлення позичальником банку документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дати їхньої сплати, передбачених договорами страхування. Даний пункт договору виконується лише у випадку укладення договору іпотеки згідно п. 1.3 даного договору або предявлення банком вимог, повязаних з особистим страхуванням позичальника.
Встановлено, що до загальної суми заборгованості включено кошти, які були сплачені банком як страховий платіж згідно п. 2.1.3. договору, однак позивачем не надано доказів щодо укладення договору іпотеки в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором та договору страхування з підтвердженням перерахунку даних коштів, а тому суд підставно вважав, що правомірність заборгованості відповідачів в даній частині є недоведеною.
В той же час на виконання вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяв всебічному і повному з'ясування обставин справи та ухвалою від 4 квітня 2016 року за клопотанням ОСОБА_2 призначив судово-економічну експертизу розрахунку заборгованості за кредитним договором № KICWGA00000139, проте незважаючи на те, що ухвалою суду від 17 травня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було зобовязано надати експерту документи, необхідні для проведення експертизи, останнє ухилилося від участі в такій експертизі, проігнорувавши вимоги суду.
Надана позивачем виписка по рахунку ОСОБА_2 не відображає реального розміру та усіх складових заборгованості за кредитним договором, і при цьому з неї вбачається рух коштів по рахунку № 22030053107588, а згідно кредитного договору для його виконання банк відкрив позичальнику рахунок № 2909.6.053115.636.
Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (ст. 31 ЦПК України). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За положеннямист. 146 ЦПК Україниу разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів,документів або від іншої участі векспертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для зясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги звернув, в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, зокрема, належним чином перевірив та спростував доводи позивача відносно того, що підвищення відсоткової ставки було законним, а як наслідок відповідачі станом на 30 вересня 2015 року мають заборгованість за кредитним саме у розмірі 97 100,94 грн., а тому дійшов правильних висновків про безпідставність заявлених вимог через їх недоведеність.
Отже, обставини, на які позивач посилається в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: Ю.М. Кулішенко
ОСОБА_4
Судове рішення № 64462380, Апеляційний суд Київської області було прийнято 01.02.2017. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 357/16547/15-ц. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: