Рішення № 64462298, 01.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/1908/15-ц Головуючий у І інстанції Унятицький Д. Є.Провадження № 22-ц/780/493/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 01.02.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

1 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кулішенка Ю.М., Сушко Л.П.,

за участю секретаря : Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» на рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до приватного сільськогосподарського підприємства «Колос», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и л а:

У серпні 2015року ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 19 квітня 2013 року між банком та ПСП «Колос» укладено кредитний договір № MKLVU2.26790.004, відповідно до якого позичальнику було надано у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в розмірі 1500000,00 грн. на поповнення облігаційних коштів зі сплатою 19 % річних за користування коштами та з кінцевим терміном повернення до 18 квітня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором цього ж дня між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договори поруки з кожним окремо № PX029031.27860.003 та № PX029031.26786.005 відповідно, згідно з якими поручителі зобовязалися солідарно відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобовязань, що витікають з кредитного договору. Оскільки ПСП «Колос» свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконувало, станом на 26 травня 2016 року у нього утворилась заборгованість в загальному розмірі 1 164771,78 грн., яку позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ПСП «Колос», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2013 року № MKLVU2.26790.004 у розмірі 1 164771,78 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач ПСП «Колос» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про неврахування судом першої інстанції того, що ПСП «Колос» виконало свій обовязок щодо погашення заборгованості у розмірі 1200000 грн., а тому зобовязання припинилося у момент предявлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог без порушення порядку погашення вимог кредиторів банку. Крім того, стягнення з відповідачів простроченої заборгованості за процентами та суми неустойки, які складають загальну суму заборгованості, є недопустимим, оскільки така заборгованість виникла виключно з вини позивача.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 19 квітня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ПСП «Колос» укладено кредитний договір № MKLVU2.26790.004, відповідно до якого позичальнику було надано у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в розмірі 1500000,00 грн. на поповнення облігаційних коштів зі сплатою 19 % річних за користування коштами та з кінцевим терміном повернення до 18 квітня 2014 року.

31 березня 2014 року та 20 січня 2015 року було укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до кредитного договору, в яких сторони домовились, зокрема, про зміну терміну користування кредитом до 17 березня 2015 року, збільшення процентної ставки до 21 % річних та про внесення змін розділу 2 кредитного договору, яким встановлено порядок надання, повернення кредиту та сплату процентів.

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 19 квітня 2013 року між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договори поруки з кожним окремо № PX029031.27860.003 та № PX029031.26786.005 відповідно, згідно з якими поручителі зобовязалися солідарно відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобовязань, що витікають з кредитного договору.

31 березня 2014 року та 20 січня 2015 року було укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до договорів поруки, в яких сторони погодили внести зміни до договорів поруки у звязку з укладенням додаткових угод між банком та позичальником.

Звертаючись до суду, позивач вказав, що свої зобовязання за кредитним договором виконав повністю, надавши ПСП «Колос» кредит в обумовленому розмірі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок підприємства для подальшого використання за цільовим призначенням, про що свідчать відповідні розпорядження.

Проте, прийняті на себе зобовязання щодо своєчасної погашення кредиту, комісії та процентів позичальник належним чином не виконував, а тому станом на 26 травня 2016 року має заборгованість у загальному розмірі 1 164771,78 грн., яка складається із простроченої заборгованості за процентами 598360,03 грн. та суми неустойки (пеня та штраф) 566411,75 грн., що відображено у розрахунку заборгованості.

Ухвалюючи рішення про задоволення ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання ПСП «Колос» своїх зобовязань за кредитним договором утворилася заборгованість, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконали обовязків, покладених договорами поруки, тому повинні нести солідарну відповідальність перед кредитором.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (ст. 31 ЦПК України). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, за своєю юридичною природою порука є договірним зобовязанням, адже виникає на підставі договору.

За нормами ст. 541 ЦК України солідарний обовязок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобовязання.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобовязання, виникає кілька самостійних зобовязань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не повязані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.

Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобовязання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).

Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобовязання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись ст. 543 ЦК України, має право на свій розсуд предявити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобовязання, не має права предявити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одного й того ж кредитного договору.

З огляду на викладене й на відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки, підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами ч. 3 ст. 554 ЦК України немає.

Саме до цього зводяться правові висновки Верховного ОСОБА_4 України, викладені в постанові № 6-511цс15 від 11 листопада 2015 року.

Викладене свідчить, що при вирішені спору судом неповно встановлено фактичні обставин справи, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування в частині задоволених вимог банку про солідарне стягнення заборгованості з поручителів та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову за безпідставністю заявлених вимог в межах предявленого позову.

Крім того, ухвалюючи рішення частині позовних вимог про стягнення з ПСП «Колос» заборгованості, суд першої інстанції не врахував положення п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК України згідно із якими суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Задовольняючи позовні вимоги до ПСП «Колос» про стягнення заборгованості, суд зазначених вимог закону не врахував, вирішив спір, що виник між юридичними особами, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, розглянув його разом із вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного ОСОБА_4 України від 18 листопада 2015 року № 6-1737цс15.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду в частині задоволення позовних вимог банку до відповідача ПСП «Колос» підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 310 ЦПК України.

Разом з тим, відповідно до положень ч. 2 ст. 206 ЦПК України апеляційний суд розяснює позивачу, що розгляд даної категорії справ віднесено до юрисдикції господарських судів.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені відповідачем, а саме 4 019,40 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 310, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року в частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року в частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» на користь приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» судовий збір, який сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 4019,40 грн. (чотири тисячі девятнадцять гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М Кулішенко

ОСОБА_4