Рішення № 64461459, 23.12.2016, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/2401/16-ц

Провадження № 2/366/443/16

РІШЕННЯ

Іменем України

23.12.2016 року Іванківський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Слободян Н.П., (секретар судового засідання Мартовицька Н.Є.),

за участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іванків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області про визнання недійсними і скасування рішень сільської ради, Державних актів на право власності на земельні ділянки та встановлення земельного сервітуту,

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася в суд до відповідачів, і просила: 1) визнати недійсним та скасувати рішення Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області від 27.06.2008 року № 181-17с-5ск в частині виділення земельних ділянок ОСОБА_1 по вул. Шевченка (Леніна), 111-а в с. Блідча Іванківського району Київської області, на підставі якого видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯИ № 877506 від 04.12.2009 р.; ОСОБА_3 по вул. Шевченка (Леніна), 112 в с. Блідча Іванківського району Київської області, на підставі якого видано Державні акти на право власності на земельні ділянки, серія ЯИ № 877509 від 09.12.2009 р. та серії ЯИ № 877510 від 09.12.2009 р.; 2) визнати недійсним та скасувати Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯИ № 877506 від 04.12.2009 р., що належить ОСОБА_1, серії ЯИ № 877509 від 09.12.2009 р. та серії ЯИ № 877510 від 09.12.2009 р., що належать ОСОБА_3; 3) встановити земельний сервітут по фактичному використанню на право її, ОСОБА_1, проїзду (проходу) через земельні ділянки ОСОБА_3, що розташовані за адресою вул. Шевченка, 112, с. Блідча Іванківського району Київської області шляхом проїзду (проходу) з вулиці Шевченка до її земельної ділянки та домоволодіння через прохід (стежку) загального користування між земельними ділянками ОСОБА_3, площею 0,0118 га (118 кв.м.) ЯИ № 877509 від 09.12.2009 р. та серії ЯИ № 877510 від 09.12.2009 р. безстроково на безоплатній основі; 4) стягнути з відповідачки судові витрати, в т.ч. 1740 грн. судового збору, та 6144 грн. та 6000 грн. за проведення експертних досліджень.

У судовому засіданні 23.12.2016 року представник позивачки, якого підтримала і позивачка, відмовились від позовних вимог щодо визнання недійсними рішень сільської ради та скасування державних актів. І просили постановити рішення щодо встановлення земельного сервітуту та стягнення судових витрат. Зазначені позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка має у власності дві земельні ділянки, розташовані в с. Блідча , вул. Шевченка (раніше Леніна) 111а Іванківського району Київської області (0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,1885 га для ведення особистого селянського господарства). Житловий будинок належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Пройти до своєї земельної ділянки позивачка може по стежці, яка належить до категорії земель загального користування та проходить між земельними ділянками, які належать відповідачці. Цим проходом користувались ще батьки позивачки. Проте, цей прохід шириною 1 м не дозволяє їй проїхати транспортним засобом до її житлового будинку, а іншого проїзду із земель загального користування немає. Відповідно до п.3.22 ДБН 360-92 у районах садибної забудови при потребі, крім вуличної мережі, слід формувати мережу внутрішньо квартальних проїздів. Ширина їхньої проїжджої частини з однією смугою руху приймається 3,5 м. Проїхати до свого будинку та земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є неможливим, позивачка не може будуватись та робити ремонт у своєму домоволодінні, що порушує її право користування своєю власністю за цільовим призначенням. У випадку непередбачуваних негативних подій (пожежі, виклику швидкої допомоги та інше) буде неможливо проїхати до її будинку. Добровільно розширити межі проходу (стежки) відповідачка не погоджується. З огляду на це, на підставі ч.2 ст. 404 ЦК України, ст. 99 ЗК України, позивачка і просить встановити земельний сервітут по фактичному використанню на право її, ОСОБА_1, проїзду (проходу) через земельні ділянки ОСОБА_3, що розташовані за адресою вул. Шевченка, 112, с. Блідча Іванківського району Київської області шляхом проїзду (проходу) з вулиці Шевченка до її земельної ділянки та домоволодіння через прохід (стежку) загального користування між земельними ділянками ОСОБА_3, площею 0,0118 га (118 кв.м) ЯИ № 877509 від 09.12.2009 р. та серії ЯИ № 877510 від 09.12.2009 р. безстроково на безоплатній основі по першому варіанту, який наведений у висновку експертного земельно-технічного дослідження від 04.07.2016 року № 1/16.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги щодо встановлення земельного сервітуту підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені вище.

У судовому засіданні відповідачка та її представник позовних вимог не визнали. Як підставу своїх заперечень посилались на наступне: в обґрунтування позовних вимог щодо встановлення земельного сервітуту по фактичному використанню на право ОСОБА_1 проїзду (проходу) через земельні ділянки громадянки ОСОБА_3, що розташовані за адресою: вул. Шевченка, 112, с. Блідча Іванківського району Київської області безстроково на безоплатній основі позивачка ОСОБА_1 в основному посилається на висновок експертного земельно-технічного дослідження від 04.07.2016 року № 1/16, виконаного судовим експертом ОСОБА_5 Даний висновок досліджений судом. Але сторона відповідача вважає, що цей висновок не може бути допустимим доказом в справі, оскільки виконаний судовим експертом ОСОБА_5 з порушенням порядку, встановленого законом, виходячи з наступного: на дату надходження судовому експерту ОСОБА_5 заяви від ОСОБА_1 23 червня 2016 року стосовно проведення експертного дослідження земельних ділянок, які є власністю гр. ОСОБА_3, між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був відсутній будь-який судовий спір щодо вказаних земельних ділянок. Згідно ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним, тобто будь-яке втручання інших осіб в обєкти приватної власності залежать від волі власника цих обєктів. Експертне дослідження земельних ділянок приватної власності ОСОБА_3 було виконане судовим експертом ОСОБА_5 24 червня 2016 року виключно на підставі заяви сторонньої особи ОСОБА_1 без належного попередження про ці дії власника обєкта дослідження ОСОБА_3 та без отримання її згоди. В судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_5 пояснила, що згідно законодавства вона не зобовязана попереджати власника обєкта приватної власності про проведення експертизи чи експертного дослідження стосовно його майна, проте прибувши на земельну ділянку ОСОБА_3 і побачивши її на власному подвірї експерт запитала у неї дозволу. Посилання на ст. 41 Конституції України про непорушність права власності та усну згоду ОСОБА_3, добуту незрозуміло за яких обставин, що присутнє на с. 2 висновку експертного дослідження, експерт вважає достатнім для проведення експертного дослідження чужої приватної власності. Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що біля двох тижнів після смерті її чоловіка (ОСОБА_6 помер 07 червня 2016 року) виконуючи роботу у власному господарстві (викидала гній) вона випадково побачила у себе у дворі у присутності позивача ОСОБА_1 сторонніх людей, одна з яких була їй знайома з часу проведення експертизи її домогосподарства, призначеної попереднім судом. Ця знайома ОСОБА_3 людина, яка в судовому засіданні була присутньою в якості експерта ОСОБА_5, запитала в неї дозволу пофотографувать, на що ОСОБА_3 дала в цілому позитивну відповідь. На запитання про те, чи були судовим експертом при цьому сказані слова про проведення експертного дослідження чи просто експертизи, ОСОБА_3 відповіла, що такі слова експертом не були сказаними; у висновку експертного дослідження не зазначено документ про призначення експертного дослідження, його найменування, дату складання, дані про особу, яка призначила дослідження, а також відомості про осіб, які були присутні під час проведення досліджень; отримавши від заявника ОСОБА_1 разом із заявою від 23.06.2016 року копії державних актів серії ЯИ № 877509 і № 877510, згідно яких ОСОБА_3 є власником земельних ділянок площею 0,0485 га і 0,0563 га, судовий експерт провела експертне дослідження без залучення документів, якими визначено межі цих земельних ділянок, а запропонувала варіанти встановлення земельного сервітуту для якоїсь абстрактної земельної ділянки, якою за твердженням експерта лише «фактично користується» ОСОБА_3 і невідомо хто предявив цю ділянку для дослідження, за якими даними експерт відшукала її в натурі та показала межі цієї ділянки на графічних матеріалах, що додаються до висновку.

Посилання позивача і експерта на п. 3.22 ДБН 360-92 щодо організації мережі внутрішньоквартальних проїздів шириною 3,5 м є неналежним доказом виходячи з того, що містить інформацію, яка поширюється на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України і не стосується предмета доказування встановлення земельного сервітуту. До речі, пропонуючи варіанти встановлення земельного сервітуту, судовий експерт чомусь не врахував положення цього ж пункту ДБН про те, що проїжджа частина тупикових проїздів повинна закінчуватися кільцевими об'їздами радіусом по осі проїзду не менше 10 м або майданчиками для розвороту розмірами 12 м х 12 м кожна, а проїзди до житлових і громадських будинків слід передбачати на відстані не ближче 5 м від стін. В обох запропонованих експертом варіантах встановлення земельного сервітуту межа цього обмеження проходить безпосередньо по стіні господарської будівлі Г згідно додатків 1,2 до висновку. На запитання чому при встановленні варіантів сервітуту не було враховано ДБН про відступ не менше 5 м від стін будівель при організації проїзду до ділянки ОСОБА_1, експертом не надано обґрунтованої відповіді.

В підтвердження посилання позивача на те, що вона безперешкодно користувалась для проходу на свою земельну ділянку проходом чи стежкою, яка належить до земель загального користування, лише до початку 2014 року стороною позивача не надані докази, які обставини завадили їй користуватись нею з початку 2014 року і що з цього часу вона користується іншим, відмінним від того, що існував до 2014 року, проходом на свою ділянку. Сторона відповідача вважає, що зараз і в майбутньому потреба позивачки ОСОБА_1 в проході до належної їй земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, що розташована по вул. Шевченка, 111-а в с. Блідча Іванківського району, кадастровий номер 3222080301:01:012:0021, зі сторони вулиці Шевченка задоволена в інший, відмінний від земельного сервітуту, спосіб, а саме наявністю описаного вище проходу, як земель загального користування. Тим самим її позовні вимоги щодо встановлення земельного сервітуту на право проходу через земельну ділянку ОСОБА_3 суперечать пункту 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», в якому зазначено, що умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задовольнити потреби власника або землекористувача земельної ділянки в інший спосіб.

Стосовно права проїзду ОСОБА_1 через земельну ділянку ОСОБА_3, то пунктом б) статті 99 Земельного кодексу України передбачено земельний сервітут на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. Тобто, в цьому випадку на рівні норми закону встановлено, що власник або землекористувач земельної ділянки може набути право проїзду на транспортному засобі через чужу земельну ділянку на умовах земельного сервітуту за наявності відповідного для цієї дії існуючого шляху.

Стороною позивача не надані докази, що на земельних ділянках ОСОБА_3 існує зараз чи існував в минулому наявний шлях чи будь-який інший проїзд від вулиці до житлового будинку ОСОБА_1, як в період її володіння ним, так і за часів володіння цим будинком її матірю, ОСОБА_7

В ч. 4 ст. 98 Земельного кодексу України зазначено, що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Встановлення земельного сервітуту на право проїзду на частину площею 0,0118 га земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,0485 га приведе до фактичної зміни цільового призначення 25% її площі тому, що при відновленні меж земельних ділянок ОСОБА_3 запропонований варіант земельного сервітуту знаходиться поза землями загального користування. Тримання такої частини ділянки в постійному резерві для можливого в будь-який час проїзду по ній позивача не тільки обтяжує, а фактично позбавляє права власника на її використання згідно цільового призначення: утримувані на цій ділянці кінь, корова, кури та й сама їх власниця стануть перешкодою для цілодобового транспортного руху важких будівельних машин, швидкої і пожежної.

Згідно зіст. 402 ЦКУкраїни сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Тобто, земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. При цьому позивачкою не надані докази, що вона зверталась до відповідача з проектом договору про встановлення сервітуту чи з якимись іншими пропозиціями, викладеними чи висловленими толерантно. Більше того, відповідаючи на запитання представника відповідача, позивачка не визнала право власності ОСОБА_3 на земельні ділянки, щодо яких вона вимагає встановлення земельного сервітуту.

У наведених позивачем посиланнях про встановлення сервітуту не враховуються можливі збитки, що будуть завдані земельній ділянці, яка є власністю ОСОБА_3, та не передбачаються заходи по відновленню її попереднього стану. Також позивачем не надано пропозицій щодо використання земельних поліпшень, тобто споруд, які є власністю ОСОБА_3 і розташовані в межах частини земельної ділянки, яку пропонується обмежити земельним сервітутом: ворота з хвірткою (фото № 3 у висновку експертного дослідження), огорожа з хвірткою, які відділяють жилу і господарську частини домоволодіння, бетонне вимощення (фото № 4 у висновку експертного дослідження). Відсутні пропозиції і щодо електроопори лінії електропередач, якою забезпечується електропостачання будинку ОСОБА_3 та яка розташована в межах пропонованого проїзду.

Також позивачем не доведено підстав для встановлення безоплатного сервітуту та необхідності використання земельної ділянки відповідача для цілодобового проходу (проїзду).

Відповідно допостанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

В аспекті цього стороною позивача не представлено доказів того, що нормальне використання належної їй нерухомості неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Окрім того, не доведено, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити іншим способом. З огляду на викладене відповідач та її представник просили відмовити у задоволення позову.

Суд, вислухавши сторони, вивчивши надані ними письмові докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок:

ОСОБА_3 на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 877510 від 09.12.2009 року та серії ЯИ № 877509 від 09.12.2009 року належить відповідно 0,563 га та 0,485 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, і розташовані в с. Блідча, вул. Леніна, 112 ( а.с.16,17);

ОСОБА_1 на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 877506 від 04.12.2009 року належить 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, і розташовані в с. Блідча, вул. Леніна, 111а та серії ЯИ № 877507 від 04.12.2009 року належить 0,1885 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована там же ( а.с.13,14).

Рішенням Блідчанської сільської ради від 02.10.2015 року за № УІ-35/336 вулицю Леніна в с. Блідча перейменовано на вулицю Шевченка.

Позивачка є власником будинку в с. Блідча, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с.15).

Судом, крім того, досліджено висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 24.02.2016 року за № 12806/15-41, наданий позивачкою, в якому експертом зазначено, що для надання варіантів встановлення сервітуту і вигляді проїзду (проходу) від земель загального користування до домоволодіння по вул. Леніна, 111-а у с. Блідча Іванківського району Київської області, необхідно привести у відповідність фактичні межі земельних ділянок по вул. Леніна, 111-а, 112 у с. Блідча Іванківського району Київської області відповідно до правовстановлюючих документів, зокрема державних актів на право власності на земельні ділянки серія ЯИ № 877506, серія ЯИ № 877509, серія ЯИ № 877510.

В ході розгляду даної справи, сторони скористались цією рекомендацією, привели у відповідність фактичні межі земельних ділянок до правовстановлюючих документів, на підтвердження чого надали суду технічну документацію

Позивачка надала суду висновок експертного земельно-технічного дослідження № 1/16 від 04.07.2016 року, у якому запропоновано два варіанти встановлення земельного сервітуту: перший передбачає розширення існуючої стежки до 3,5 метрів за рахунок землі, яка належить відповідачці, а другий - створення нового за рахунок знесення двох господарських споруд відповідачки.

Ст. 98 ч.1 ЗК України визначає, що «право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)».

У ст. 99 ЗК України наведено перелік видів права земельного сервітуту. Зокрема, п.б) визначено,що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення такого земельного сервітуту як «право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху».

Ст. 100 ЗК України та ч.1 ст. 402 ЦК України передбачено, що сервітут можу бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду

Ч.3 ст. 402 ЦК України «у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту».

У судовому засіданні відповідачка на питання суду повідомила, що ОСОБА_1 до неї не зверталася з питанням встановлення земельного сервітуту,відповідно не обговорювались і його умови. Вона ж не заперечувала і не заперечує і тепер проти того, щоб позивачка ходила стежкою, яка є в наявності, до свого господарства. Сама позивачка на питання суду чи зверталась вона до відповідачки, відповіла суду «Там немає з ким говорити». З чого суд констатує факт, що сторони не намагались обговорювати умови та можливість встановлення земельного сервітуту.

Суд погоджується з тим, що встановлення земельного сервітуту на право проїзду на частину площею 0,0118 га земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,0485 га приведе до фактичної зміни цільового призначення 25% її площі тому, що при відновленні меж земельних ділянок ОСОБА_3 запропонований варіант земельного сервітуту знаходиться поза землями загального користування. Тримання такої частини ділянки в постійному резерві для можливого в будь-який час проїзду по ній позивача не тільки обтяжує, а фактично позбавляє права власника на її використання згідно цільового призначення: утримувані на цій ділянці кінь, корова, кури та й сама їх власниця стануть перешкодою для цілодобового транспортного руху важких будівельних машин, швидкої і пожежної.

В той же час ч. 4 ст. 98 Земельного кодексу України зазначено, що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачка не надала переконливих доказів, які б свідчили про реальну необхідність встановлення сервітуту, у т.ч. безстрокового. Як і доказів, які б свідчили про необхідність проведення ремонту її будинку та про перешкоджання їй у цьому з боку ОСОБА_3 Безстроковий безплатний земельний сервітут у даній справі на користь ОСОБА_1 за запропонованими обома варіантами на переконання суду буде суттєво обмежувати права ОСОБА_3 як землевласника.

На підставі наведеного, ст. 98,99 ЗК України, ст. 401, 402, 404 ЦК України та ст.ст. 57, 60, 88, 213-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області про встановлення земельного сервітуту відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: