Постанова № 64457190, 02.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 750/11495/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Жук М.І.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н.П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просила: визнати неправомірним рішення відповідача №13980/05 від 08.09.2016 року про відмову провести перерахунок пенсії державного службовця; зобов'язати відповідача провести з 01.05.2016 року перерахунок та виплату пенсії державного службовця, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ, у редакції, що визначала розмір пенсії у відсотках на момент призначення пенсії (86%), із суми заробітної плати, на яку нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та сплачується з 01.05.2016 року працюючому державному службовцю відповідної посади та рангу за останнім місцем моєї роботи на державній службі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» та довідки Головного управління статистики у Чернігівській області від 18.08.2016 року №21IV.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 16.09.2003 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію згідно з Законом України «Про державну службу» у розмірі 86 відсоток суми заробітної плати працюючого державного службовця.

22 серпня 2016 року позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії з підстав зростання заробітної плати працюючих державних службовців, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» відбулося підвищення заробітної плати відповідних категорій працівників.

Листом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 08.09.2016 №13980/05 позивачці відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки проведення перерахунку пенсії державним службовцям чинним законодавством не передбачено.

Позивачка вважаючи такі дії протиправними, відмову необґрунтованою, а свої законні права порушеними звернулась з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підставою для перерахунку раніше призначеної позивачеві пенсії є постанова Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році», згідно із якою затверджено нову схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів та розмір надбавок до посадових окладів за ранги державних службовців, відповідно до яких відбулося підвищення заробітної плати відповідних категорій працівників, що набрала чинності з 01 травня 2016 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції на момент виходу позивача на пенсію), на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Статтею 37-1 Закону № 3723-ХІІ у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року передбачалось, що в разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

До 01 травня 2016 року пенсійне забезпечення державних службовців врегульовувалося вищезазначеними нормами Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.

З 01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

У зв'язку з набуттям чинності Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII втратив чинність, в тому числі, втратили чинність норми, якими було врегульовано пенсійне забезпечення державних службовців.

Відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року, яка набрала чинності з 01 травня 2016 року, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Отже, з 01 травня 2016 року Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року по іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року не містить такої підстави для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.

Системний аналіз ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року вказує, що з 01 травня 2016 року відсутні підстави для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 292, відповідно до статей 51 і 52 нового Закону України «Про державну службу», встановлено мінімальний розмір посадового окладу у державних органах, затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби, розмір надбавок до посадових окладів за ранги державних службовців працюючим державним службовцям.

Водночас, зазначена постанова Кабінету Міністрів України, також, не передбачає ні можливості, ні механізму перерахунку пенсій державного службовця, у зв'язку із змінами розміру заробітної плати.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, на момент звернення ОСОБА_3 з заявою про перерахунок її пенсії на підставі довідки Головного управління статистики у Чернігівській області від 18.08.2016 року №21IV, не мало правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2016 року у справі № 484/1671/16-а.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку вона отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.

При цьому, колегія суддів керується положеннями вказаного вище Закону, оскільки такий прийнятий законодавчим органом (парламентом) і є обов'язковим до виконання, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Заяви №29458/04 та №29465/04), де Суд вказав: «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (п.23 рішення).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі "Великода проти України" від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У п. 2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) ( 254к/96-ВР ). У Рішенні від 2 березня 1999 року N 2-рп/99 ( v002p710-99 ) у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України ( 384/2011 ) бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загально визначеним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на те, що Закон №76-VIII, яким скасовано право на перерахунок пенсій, є чинним, Конституційним судом України в установленому порядку неконституційним такий не визнавався, беручи до уваги позицію Конституційного Суду України викладену у рішенні № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року та рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, позиції Європейського суду з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" та в ухвалі "Великода проти України" від 03.06.2014 року, посилання позивачки на звуження її прав та соціальних гарантій є помилковим.

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 12 липня 2016 року у справі № 21-1726а16 висловив правову позицію, відповідно до якої відсутність постанови Кабінету Міністрів України яка чітко визначає розмір заробітної плати (чи пенсії) не є підставою для застосування вже недіючих норм Законі України для проведення перерахунку заробітної плати (пенсії).

Таким чином, пенсійний орган діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог, оскільки у даному випадку відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивачці, згідно Закону України «Про державну службу» та постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році».

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи, а тому постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині постанову суду слід залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає (ч.10 ст. 183-2 КАС України).

Керуючись ст. ст. 160, 183-2, 197, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити частково.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.