Ухвала суду № 64454711, 11.01.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/81/17 Головуючий 1 інст. Федосенко В.В.

Справа № 640/15649/13-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія:договірні

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2017 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого, судді - Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_1А,

- ОСОБА_2

за участю секретаря Сементовської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

03.10.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі по тексту ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором ML-701/395/2008 від 04.07.2008 року у розмірі 4871810 грн. 46 коп., а також просило вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування вимог позивач вказував, що 4 липня 2008 року між закритим акціонерним товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № ML-701/395/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 108 241,95 швейцарських франків строком до 4 липня 2028 року зі сплатою 4,99% відсотків річних.

6 квітня 2009 року між сторонами був укладений додатковий договір, за яким була збільшена процентна ставка до 6,5% річних.

4 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № SR-701/395/2008, відповідно до п. 1.1 ст. 1 якого відповідач ОСОБА_3 прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником відповідачем ОСОБА_6 його зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Пунктом 1.2 ст. 1 договору поруки передбачено, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники.

28 травня 2010 р. між публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю і таким чином до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права кредитора щодо права вимоги до боржника за кредитним договором та договором поруки, що були укладені між банком та відповідачами.

Банк свої зобовязання виконав, надав кредитні кошти, однак позичальник взяті зобовязання не виконує, не повертає своєчасно кредитні кошти, не погашає заборгованість за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором станом на 07.08.2013 року утворилась заборгованість в сумі 4871810 грн. 46 коп., яка складається з: суми заборгованості за кредитом у розмірі 110397 швейцарських франків, що еквівалентно 943019 грн. 11 коп., заборгованості з нарахованих за користування кредитними коштами відсотками у розмірі 11374,01 швейцарських франків, що еквівалентно 97156,79 грн. та заборгованість з нарахованої пені у розмірі 3831634, 56 грн.

Відповідачі за викликами в судові засідання не зявлялися, кредитору і суду про причину невиконання зобовязань не повідомляли.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг України» задоволено частково.

Суд вирішив стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 1 090 175,9 грн. та стягнути в рівних частинах з ОСОБА_5, ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 3441 грн. В задоволенні іншої частині позовних вимог суд відмовив.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та визнати поруку ОСОБА_3 встановлену договором поруки № SR-701/395/2008 від 04.06.2008 року, такою, що припинилась.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до п. 1.1 договору поруки ОСОБА_3 зобовязалася відповідати за повне та своєчасне повернення кредиту ОСОБА_5, а саме: п. а) обовязок повернути банку кредит рівними частинами, у терміни, визначені договором, але не пізніше 04.06.2028 року.

У відповідності до п. 4.1 договору поруки - цей договір набирає чинності з дати його підписання (04.06.2008) і діє до повного виконання кредитних зобовязань.

Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 28.05.2010 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набув право вимоги з боржника - ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як майнового поручителя, однак остання не може вважатися саме майновим поручителем, оскільки за виконання грошових зобовязань боржником вона своїм майном не поручалася. Крім того, як випливає із змісту ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні. Матеріали справи не містять жодного підтвердження інформування ОСОБА_5 про відступлення прав вимоги за кредитним договором. За таких обставин, право вимоги у ОТП «Факторинг Україна» відсутнє, навіть, з ОСОБА_7, а вимагати виконання даного зобовязання з ОСОБА_3, взагалі, не передбачено чинним законодавством. Крім того, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», придбавши право вимоги за кредитним договором має право вимоги лише з боржника, а аж ніяк з поручителя. У відповідності до п. 1.5.1 споживчого кредиту № ML - 701/395/2008 від 04.06.2008 року позичальник здійснює повернення кредиту частинами щомісячно, починаючи з 04.06.2008 в сумі 1188,65 швейцарський франків.

Зважаючи на те, що між ОСОБА_8 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутні жодні договори, апелянт вважає, що вимога про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів є безпідставна. Крім того, вказує ОСОБА_4, згідно графіку погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 04 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором № ML - 701/395/2008 від 04.06.2008 року системна несплата по кредиту почалася ще з 06.04.2009 тобто 6 місячний строк, протягом якого можливо було звернутися до суду з позовною заявою до поручителя, сплив ще 07.10.2010 року, а дія поруки припинилася в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України, а позовну заяву було подано 03.10.2013 року.

Апелянт вважає, що порука, передбачена договором поруки № БЛ - 701/395/2008 від 04.06.2008 р., припинилась і тому поручитель ОСОБА_3 не відповідає за невиконання основним боржником - ОСОБА_5 своїх обов'язків позичальника.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали і просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_9 також погодився з апеляційною скаргою і просив її задовольнити.

Представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ОСОБА_10 апеляційну скаргу не визнав і просив її відхилити, а заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його обґрунтованим і постановленим з додержанням вимог закону.

Обґрунтовуючи заперечення на апеляційну скаргу, представник позивача вказував, що доводи адвоката ОСОБА_4 в частині безпідставності стягнення боргу з відповідачів з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки підставою для відмови у позові (відповідно ч. 4 ст. 267 ЦК України) є сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. У звязку із тим, що до суду першої інстанції ні позичальник ОСОБА_5, ні її представник, ні навіть поручитель ОСОБА_3 та її представник, не зверталися з жодними заявами про застосування строку позовної давності, то й доводи апеляційної скарги в цій частині задоволенню не підлягають. Відповідач ОСОБА_5 дане рішення суду самостійно не оскаржувала, повноважень ОСОБА_11 на представництво своїх інтересів у суді не надавала.

Обґрунтовуючи заперечення проти апеляційної скарги в частині доводів про припинення поруки, представник позивача посилався на правову позицію, яка була викладена в постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 року у справі № 6-272 цс 16 і пояснив, що оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Отже, оскільки кредитним договором та графіком платежів передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 04 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника (в даному випадку відповідну заяву подано не було), та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя.

У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобовязань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Згідно зазначеної правової позиції Верховного Суду України, з урахуванням предявлення кредитором позовної заяви до суду 03.10.2013 року, кінцевого строку повернення кредиту (до 04.07.2028 року), стягненню з поручителя ОСОБА_3 підлягає заборгованість за період з 03.04.2013 року по 04.07.2028 року (183 місяці) щомісячний платіж 849,50 Шв. = 155 458,5 швейцарських франків, що навіть за курсом на момент предявлення позову (8,54 гривні за 1 швейцарський франк) не враховуючи право кредитора нараховувати пеню 1% на день (згідно умов кредитного договору), становить 1 327 615,59 грн., що у будь-якому разі більше ніж було стягнуто солідарно заочним рішенням суду першої інстанції - 1 090 175,90 грн.

Окрім цього, враховуючи право кредитора нараховувати пеню 1% на день від суми невиконаних зобовязань (згідно умов кредитного договору) у разі ухвалення нового рішення станом на жовтень 2016 р. додатково відповідачам має бути нарахована пеня, що в межах спеціального строку позовної давності (1-ого року) та строку предявлення вимоги до поручителя (6 місяців становить 5351,85 швейцарських франків, що за курсом (8,54 грн. за 1 швейцарський франк) становить 45704,80 грн. з розрахунку:

За період з 03.04.2016 року по 03.05.2016 року (849,50 * 30%) = 254,85 ОСОБА_12.

За період з 03.05.2016 року по 03.06.2016 року (1699 * 30%) = 509,70 ОСОБА_12.

За період з 03.06.2016 року по 03.07.2016 року (2548,50 * 30%) = 764,55 ОСОБА_12 ,

За період з 03.07.2016 року ію 03.08.2016 року (3398 * 30%) = 1019,40 ОСОБА_12.

За період з 03.08.2016 року по 03.09.2016 року (4247,50 * 30%) = 1274,25 Шв. Фр.

За період з 03.09.2016 року по 03.10.2016 року (5097 * 30%) = 1529,10 Шв.

З урахуванням вказаного загальна заборгованість ОСОБА_3 буде становити 1373320,39 грн.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін та їх представників, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

Судом встановлено, а особами, які беруть участь у справі, не заперечуються ті факти, що дійсно 4 липня 2008 року між закритим акціонерним товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № ML-701/395/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 108 241,95 швейцарських франків строком до 4 липня 2028 року зі сплатою 4,99% відсотків річних, який додатковою угодою від 6 квітня 2009 року між сторонами був змінений і встановлений у розмірі 6,5% річних.

В той же день, 4 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № SR-701/395/2008, відповідно до п. 1.1 ст. 1 якого відповідач ОСОБА_3 прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником відповідачем ОСОБА_5 його зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Пунктом 1.2 ст. 1 договору поруки передбачено, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники.

28 травня 2010 р. між публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю і таким чином до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права кредитора щодо права вимоги до боржника за кредитним договором та договором поруки, що були укладені між банком та відповідачами.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, доведення суду тих обставин, на які посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Усупереч вимог ч.3 ст.27 ЦПК України відповідачі ухилялися від участі у розгляді справи, неодноразово направлену на їх адресу рекомендованими листами поштову кореспонденцію ( копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками, судові повістки) отримувати не побажали, а відтак суд, у відповідності до вимог ст.77 ЦПК України, визнав виконаними належним чином вимоги ст.74,76 ЦПК України і ухвалив заочне рішення у порядку, передбаченому ст.ст.224,225 ЦПК України.

Ухвалюючи 29 вересня 2014 року заочне рішення про часткове задоволення позову та стягнення солідарно з позичальника ОСОБА_5 та поручителя ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 1090175,9 грн., суд виходив з того, що відповідачі, усупереч вимог ст.526 ЦК України, не виконують свої зобовязання, передбачені умовами кредитного договору та договору поруки, допустили заборгованість, яка станом на 07.08.2013 року становить 4871 810,46 грн., та складається з 943019,11 грн. тіла кредиту, 97156,79 грн. відсотків за користування кредитними коштами і 4871810,46 грн. пені, а відтак є обґрунтованою вимога позивача про стягнення заборгованості.

Згідно укладеного 28.05.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договору купівлі-продажу кредитного портфелю, право вимоги за кредитним договором № ML-701/395/2008 та договором поруки № SR-701/395/2008, укладеним у забезпечення виконання зобовязань позичальником, перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке скористалося передбаченим ст.3 ЦПК України правом і звернулося до суду з позовною заявою.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» частково, суд застосував положення ч.3 ст.551 ЦК України і за своєю ініціативою зменшив розмір неустойки з 4871 810,46 грн. до 50000 грн.

Заочне рішення в частині зменшення розміру неустойки позивачем не оскаржено, а відтак апеляційним судом, згідно вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, в цій частині заочне рішення не переглядається.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо припинення договору поруки, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж самому обсязі, що й боржник, а тому зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Постановою Верховного Суду України по справі № 6-436цс15 висловлена наступна правова позиція.

«Судами встановлено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 25-27 числа кожного місяця, а останній платіж боржник повинен був здійснити не пізніше 25.07.2023 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів.

У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Відповідно до висновків визначених Верховним Судом України в Постанові № 6- 53цс14 від 17. 09. 2014 р. в разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється лише в частині певних щомісячних зобов'язань повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Також така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі за № 6 - 272 цс16.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, я кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання предявить вимоги до поручителя.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобовязання боржника повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника невиконання цього обовязку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обраховуватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з ум договору визначено періодичними платежами, повинен обраховуватися з моменту настання погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором (п.п.1.4,1.5 частини 2 Договору) та узгодженим сторонами графіком передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати щомісячно, кожного 4 дня робочого дня місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобовязань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Відповідно графіку погашення заборгованості до Кредитного договору, Позичальник зобов'язався здійснити 232 рівних платежів, погашаючи тіло кредиту та сплачуючи проценти за користування кредитними коштами, останній платіж 04.07.2028 року

Ураховуючи переривання шестимісячного строку позовної давності за заявленими позовними вимогами до поручителя предявленням до нього позову 03.10.2013 року, судова колегія вважає, що дійсною є вимога до поручителя за період з 03.4.2013 року по 04.01.2029р.

Оскільки навіть з урахуванням періоду, протягом якого, в силу ч.4 ст.559 ЦК України, порука ОСОБА_3 не діяла в частині забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_5 здійснювати щомісячні платежі, сума дійсної заборгованості більша від суми боргу, який підлягає стягненню з відповідачів згідно заочного рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 29.09.2014 року, але позивач її не оспорив, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни вказаного рішення суду першої інстанції.

Дійсно, як вірно зазначив в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_4, мотивувальна частина заочного рішення суду першої інстанції має певні недоліки щодо встановлення дійсної суми заборгованості з урахуванням зменшення обсягу відповідності поручителя ОСОБА_3, згідно положень ч.4 ст.559 ЦК України, в частині недотримання позичальником ОСОБА_5 зобовязань щомісячного внесення визначених умовами договору і графіку грошових коштів на рахунок позивача, однак головні питання, передбачені ст.214 ЦПК України, вирішені судом першої інстанції правильно.

Доводи апеляційної скарги зведені до ревізій обґрунтування позовних вимог та висновків суду, однак відповідачами не заперечується, що ними не виконані взяті за умовами кредитного договору і договору поруки зобовязання, борги не погашено, розмір заборгованості не оспорюється і доводи позивача в цій частині ними не спростовані.

За таких обставин апеляційний суд, згідно ст.308 ЦПК України, відхиляє скаргу представника відповідача ОСОБА_3 і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий П.В. Кісь

Судді: О.А. Кружиліна

ОСОБА_2