Ухвала суду № 64452983, 30.01.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Баронін Д.Б.

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 428/9258/16-ц

Провадження № 22ц/782/9/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2017 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі

головуючого - Луганської В.М.,

суддів - Лозко Ю.П., Коновалової В.А.,

за участю секретаря: Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами в обґрунтування яких зазначив, що відповідач ОСОБА_3 на підставі трудового договору від 03 червня 2013 року перебував з позивачем у трудових відносинах і працював в якості водія на автобусі YOUYI ZGT 6831 DН, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. 04 вересня 2013 року о 17 годині 20 хвилин відповідач, керуючи автобусом YOUYI ZGT 6831 DН, д.н. НОМЕР_1, рухався по автодорозі Знам"янка-Луганськ-Ізварине на 471 км Ясиноватського району Донецької області, не вибрав безпечну швидкість руху та дистанцію, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем який рухався попереду ВАЗ-2106, д.н. НОМЕР_3. Факт скоєння ОСОБА_3 ДТП підтверджується постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 травня 2014 року. В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачу була заподіяна матеріальна шкода, яка згідно з висновком експертного авто-товарознавчого дослідження № 127 від 26 вересня 2014 року складає 76 099, 37 грн.

Позивач, посилаючись на те, що з відповідачем було укладено договір про повну майнову відповідальність за причинену майнову шкоду, просив стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 76 099, 37 грн., витрати за проведення товарознавчого дослідження в розмірі 500,00 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 766, 00 грн.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 грудня 2016 року у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Посилається на те, що суд першої інстанції повинен був керуватися нормами ЦК України і не брати до уваги Постанову Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПР від 28.12.1977 року №447/24, оскільки вказана постанова припинила своє існування у 1991 році. З відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, тому є підстави для стягнення з відповідача матеріальної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.

ОСОБА_3 та його представник апеляційну скаргу не визнали, вважають, що підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не має.

Заслухавши осіб, які з'явилися до судового засідання, доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Колегія суддів судової палати вважає, що судове рішення відповідає вказаним вимогам, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 135 1 КЗпП України, письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24. До зазначеного переліку посада водія не відноситься. Згідно діючого законодавства відповідач не несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, а може нести тільки обмежену матеріальну відповідальність.

Колегія суддів судової палати погоджується з таким висновком.

Так, судом встановлено, що позивач є фізичною особою - підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 112950 від 06.07.1999 року.

Між позивачем та відповідачем 03.06.2013 року було укладено трудовий договір, згідно якого позивач прийняв на роботу відповідача водієм автотранспортного засобу. Договір зареєстровано у Сєвєродонецькому міському центрі зайнятості 06.06.2013 року за № 346.

06.06.2013 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.8).

Згідно із постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області по справі № 428/3550/14-п від 26.05.2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Згідно вказаної постанови суду, встановлено, що 04 вересня 2013 року о 17 годині 20 хвилин ОСОБА_3, керуючи автобусом YOUYI ZGT 6831 ОН, державний номер НОМЕР_2, рухався по автодорозі Знам"янка - Луганськ - Ізварине на 471 км Ясиноватського району Донецької області, не вибрав безпечну швидкість руху та дистанцію, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем який рухався попереду.

Автобус пасажирський YOUYI ZGT 6831 DН, державний номер НОМЕР_2, належить позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно із висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 127 від 26 вересня 2014 року вартість матеріальної шкоди з технічної точки зору, завданої власнику автобуса YOUYI ZGT 6831 DН, державний номер НОМЕР_2, складає 76 099 грн. 37 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135 1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Стаття 135 1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Пленум Верховного Суду України в п. 8 Постанови "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29 грудня 1992 року № 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135 -1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.

Тобто договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати в письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна укладати такі договори, є недійсними.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював у позивача водієм і з ним було укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність (а.с.8).

Посада водія як і виконувана ним робота до зазначеного вище переліку не відноситься.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для стягнення матеріальної шкоди з відповідача.

Встановивши відсутність умов для притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для покладення на відповідача матеріальної відповідальності у межах середнього місячного заробітку, передбаченої ст. 132 КЗпП України, оскільки позивачем пропущено, передбачений ч.3 ст.233 КЗпП України строк.

Не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати ст.1166 ЦК України, оскільки статтею 1166 ЦК України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. В даному випадку завдання матеріальної шкоди відбулося під час виконання працівником своїх трудових обов'язків, правовідносини виникли у зв'язку з виконанням працівником трудових відносини і до них підлягають застосуванню спеціальні норми матеріального права, а саме ст.ст. 132, 134, 135-1, 233 КЗпП України.

Не заслуговує уваги посилання апелянта на те, що постанова Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 про затвердження переліку посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва не діє з 1991 року, оскільки, відповідно до роз'яснень, які містяться у п.6 Постанови Пленуму Верховного суду «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 року, згідно з ч.2 ст.6 Конституції органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст.1 розділу XV Конституції). У зв'язку з цим при розгляді справи суд може на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" ( 1545-12 ) застосувати нормативні акти колишнього Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законам України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" 1545-12 на території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України (до прийняття відповідних актів останнього), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

На час звернення позивача до суду з позовною заявою так і на час ухвалення судового рішення зазначена вище постанова чинна і підлягає застосуванню судами при розгляді трудових спорів.

Колегія суддів судової палати вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 312, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Cудді: