Рішення № 64450378, 26.01.2017, Рогатинський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 349/1176/16-ц

Провадження № 2/349/23/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 січня 2017 року м. Рогатин

Рогатинський районний суд Івано-Франківської області

у складі головуючого судді Лошак О.О.

з участю секретаря Сірко І.В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Рогатині цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк звернулося до Рогатинського районного суду Івано-Франківської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 07.07.2012 року в сумі 17 798,27 грн.

У позовній заяві зазначено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 07.07.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком Договір, що підтверджено підписом в заяві. Договір складається з заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг.

Умови договору позивачем по справі ПАТ КБ ПриватБанк виконано повністю. Відповідач, в терміни, встановлені кредитним договором кошти не повертає, порушує зобовязання щодо повернення чергових частин суми кредиту.

Станом на 31.08.2016 року заборгованість відповідача по кредиту становить 17 798,27 грн. З яких: 330 грн. заборгованість за кредитом, 12 357,79 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 3786,75 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500,00 грн. фіксована частина, 832,73 грн. процентна складова. Просили позов задовольнити повністю. Стягнути з відповідача по справі на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк заборгованість за договором б/н від 07.07.2012 року в сумі 17 798,27 грн. та понесені ними судові витрати в сумі 1378,00 грн.

У судове засідання представник позивача не зявився, направив на адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутності. Просив позов задовольнити повністю, не заперечував щодо постановлення заочного рішення у справі.

Відповідач у судовому засіданні позову не визнав. Пояснив, що він дійсно 07.07.2012 року уклав кредитний договір, який складався із анкети-заяви позичальника про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Однак кредит у розмірі 300 грн. ним було сплачено ще у 2012 році, про заборгованість працівники банку його не повідомляли. Про борг він дізнався 29 жовтня 2016 року, коли отримав позовну заяву. Крім того, зазначає, що позивачем з 01 вересня 2014 року в односторонньому порядку збільшено відсоткову ставку за кредитним договором з 30 % до 34,8%, а з 01 квітня 2015 року з 34,8% до 43,2 %. Про збільшення відсоткової ставки його не повідомлено. Умови та правила надання банківських послуг, які долучені до справи, ним не підписані. Тривалий період часу він хворів, проходив лікування у неврологічному відділенні обласної клінічної лікарні. Страждає на криптогенну епілепсію з тоніко-клонічними припадками, які стаються 1-2 рази на місяць. Потребує постійного лікування. Просив у позові відмовити за спливом строків позовної давності про що подав письмове клопотання.

Суд, вислухавши заперечення відповідача, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1, яка надана суду позивачем, 07.07.2012 року було укладено договір про надання строкового кредиту, який складався із анкети- заяви позичальника від 07.07.2012 року та «Умов та правил надання банківських послуг», які разом із заявою позичальника складають Договір банківського обслуговування б/н від 07.07.2012 року.

З розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_1 вбачається, що станом на 31.08.2016 року заборгованість відповідача по кредиту становить 17 798,27 грн. З яких: 330 грн. заборгованість за кредитом, 12 357,79 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 3786,75 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500,00 грн. фіксована частина, 832,73 грн. процентна складова.

Судом встановлено, що з 01 вересня 2014 року позивачем в односторонньому порядку збільшено розмір відсоткової ставки за кредитом з 30% до 34,8%, в подальшому до 43,2%, що підтверджується розрахунками заборгованості, наданими позивачем.

На виконання ухвали суду від 10 листопада 2016 року про надання належним чином завіреного документа, який підтверджує повідомлення відповідача ОСОБА_1 щодо збільшення з 01 вересня 2014 року відсоткової ставки за кредитним договором б/н від 07.07.2012 року з 30% до 43,2% та належним чином завіреного розрахунку заборгованості станом на 31.08.2016 року за первісною відсотковою ставкою - 30% вищезазначених документів суду не надано. Листом поінформовано суд про можливість Банку відповідно до умов та правил надання банківських послуг односторонньо змінювати тарифи та інші невідємні складові договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчили, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли умови надання споживчого кредиту в редакції щодо можливості односторонньої зміни умов договору. Умови і правила надання банківських послуг підписані тільки головою правління ПАТ КБ «ПриватБанк», не мають реквізитів, відсутня дата їх складання та погодження сторонами кредитного договору. Крім того, Умови не містять жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника. Згідно висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, від 1 липня 2015 року та від 04 листопада 2014 року у справах за позовом ПАТ КБ «Приват Банк» про стягнення заборгованості, якщо Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), не містять підпису позичальника, їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 19 грудня 2012 року (справа N 6-149цс12) якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", тобто до 9 січня 2009 року.

Судом встановлено, що кредитний договір було укладено 07 липня 2012 року, умови договору в односторонньому порядку змінено 01 вересня 2014 року, тобто після набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного кредитного договору було передбачено, що в разі порушення позичальником встановленого законом зобов'язання з повернення належним чином зарахованих коштів позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню.

У той самий час, згідно з пунктом 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання більш ніж на 30 днів, позичальник зобовязаний сплатити Банку штраф, розмір якого встановлено тарифами банку.

Отже, вбачається, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що в в задоволенні вимоги про стягнення штрафів слід відмовити, оскільки положеннями закону не передбачено одночасного застосування подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення у справі. Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Враховуючи, що заборгованість за кредитом становить 330 грн., відповідачем нараховано пені в сумі 3786,75 грн., що значно перевищує розмір збитків, з врахуванням незадовільного стану здоров'я відповідача, який страджає органічним розладом особистості внаслідок епілепсії, за час лікування в ОКЛ у період з 22 листопада 2016 року по 02 грудня 2016 року стан здоров'я хворого покращився незначно, суд приходить до висновку про необхідність зменшення суми пені до 330 грн.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Предмет доказування складається з обставин, які мають значення для справи і які необхідно довести для її вирішення. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За ст. ст.59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" в судовому засіданні необхідно дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях

За ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року N 14 при ухваленні рішення суд відповідно до ст. 212 ЦПК України оцінює докази з урахуванням вимог ст. ст. 58 та 59 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично продовжується на такий же термін. У судовому засіданні встановлено, що відповідач не надав письмової заяви про закриття карткового рахунку. Дана обставина підтверджена відповідачем у судовому засіданні. Термін дії картки закінчився в січня 2016 року. Останнє погашення заборгованості за кредитом здійснено 30 грудня 2013 року. ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права 19 жовтня 2016 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Таким чином строк позовної давності до даного договору не сплив, оскільки жодна із сторін не заявила про припинення договору. Дія договору автоматично продовжувалася.

За таких обставин та доказів, досліджених і перевірених у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до частково задоволення. З ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 слід стягнути на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд. № 50, рахунок (для погашення заборгованості та судових витрат) № 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 липня 2012 року 330 грн. (триста тридцять грн.) заборгованості за кредитом, 330 грн. (триста тридцять грн.) - заборгованість за пенею та комісією станом на 31 серпня 2016 року. Оскільки позивачем суду не надано розрахунку суми заборгованості по процентах за користування кредитом ОСОБА_1 за процентною ставкою 30 %, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом підлягають до часткового задоволення станом на 31 серпня 2014 року в сумі 549,98 грн. (п'ятсот сорок дев'ять грн. 98 коп.).

Відповідно до п.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст.10,11,60,88, 212, 214 ЦПК України суд,-

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд. №50, рахунок (для погашення заборгованості та судових витрат) № 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 липня 2012 року 330 грн. (триста тридцять грн.) заборгованості за кредитом, 330 грн. (триста тридцять грн.) - заборгованість за пенею та комісією станом на 31 серпня 2016 року, 549,98 грн. (п'ятсот сорок дев'ять грн. 98 коп.) заборгованості по процентах за користування кредитом станом на 31 серпня 2014 року та судові витрати по справі - 1378 грн.(одна тисяча триста сімдесят вісім грн.) судового збору. Всього на загальну суму 2 587,98 грн. (дві тисячі п'ятсот вісімдесят сім грн. 98 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано Франківської області через Рогатинський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення, особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час оголошення рішення в цей же термін з часу отримання копії цього рішення.

Головуючий: Лошак О.О.