Рішення № 64439676, 27.01.2017, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/4733/16-ц

Провадження №2/265/98/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2017 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Костромітіної О. О.,

за участю секретаря Куксенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Маріуполя Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

17 серпня 2016 року позивач ОСОБА_2 акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (надалі ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» зазначив, що відповідно до кредитного договору №б/н від 03.12.2011 року відповідач отримала кредит у розмірі 17000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт, підписання даного Договору з боку відповідача є прямою і безумовною згодою щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком. При цьому, як вказує позивач ПАТ КБ «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 підписом у Заяві підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами Банку складають єдиний ОСОБА_3 між нею та банком.

Також позивач ПАТ КБ «Приватбанк» зазначив, що Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 «Умов та правил надання банківських послуг».

Банк свої зобовязання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач ОСОБА_1 своєчасно не надала ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, тобто порушила зобовязання за Договором. У звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за Договором, у відповідача станом на 31.07.2016 року виникла заборгованість у розмірі 41672,30 гривень, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 14792,30 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 22924,59 грн.; заборгованість за пенею та комісією 1494,82 грн., а також відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) 1960,59 грн. Посилаючись, зокрема на ОСОБА_3, ст.ст.526, 530, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, позивач ПАТ КБ «Приватбанк» просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 41672,30 гривень за кредитним договором №б/н від 03.12.2011 року, а також судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4, що діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в позовній заяві, та просила їх задовольнити. Пояснила, що відповідач ОСОБА_1 підписом у Заяві підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами Банку складають єдиний ОСОБА_3 між нею та банком. Щодо збільшення відсоткової ставки по кредиту представник позивача пояснила, що під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 2,5% в місяць або 30,00% на рік. Далі відсоткова ставка була змінена, що підтверджується наказами банку, а саме з 01.09.2014 року відсоткова ставка була збільшена до 32,40%, з 01.04.2015 року - до 42,00%. Зазначені зміни повністю узгоджуються з Умовами та привалами надання банківських послуг та відповідача було ознайомлено із зазначеними змінами. Зокрема, п.1.1.3.2.3 зазначених Умов передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невідємних частин договору. Також представник позивача просила не застосовувати до позовних вимог строк позовної давності, посилаючись на те, що відповідно до п.1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Враховуючи, що останній платіж перед зверненням кредитора до суду здійснено 22.01.2015 року в сумі 1000,00 гривень, тому строк позовної давності розпочинається 23.01.2015 року та спливає 23.01.2065 року, та позивач звернувся до суду в межах строків позовної давності.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог. В обґрунтування заперечення посилалася на те, що позивачем не надано договір від 03.12.2011 року, на який він посилається. Крім того, відповідно до наданого банком розрахунку та банківської виписки позивач в односторонньому порядку змінив розмір процентів, що нараховується на заборгованість по кредиту, що суперечить положенням ЦК України. Тобто розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є невірним. При цьому відповідач визнала наявність борг перед банком, що за її розрахунком складає 18935,12 гривень: 14792,30 гривень заборгованість за кредитом, 4142,82 гривень заборгованість за процентами. Відповідач ОСОБА_1 просила застосувати до вимог позивача про стягнення боргу, штрафів, пені позовну давність відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Судом встановлено, що 03.12.2011 року відповідач ОСОБА_1, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «ПриватБанку» та отримала кредит у розмірі 17000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та їй було видана кредитна картка Універсальна.

Згідно п.1.1.1.33 Умов та Правил надання банківських послуг, заява-анкета про надання послуг - звернення клієнта до Банку про відкриття йому банківського рахунку та / або надання йому інших банківських послуг на умовах цих Умов та Правил. У разі приєднання до цих Умов і Правил не в повному обсязі послуг, які надаються Банком за цими Умовами і Правилами, клієнтом додатково надається Заява про надання окремих послуг, які надаються банком з реальним умовам і Правилам.

Згідно п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, після отримання Банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість надання кредиту на платіжну картку. Клієнт надає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і клієнт надає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком.

Відповідачка ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, складає між нею та позивачем ОСОБА_3, відповідно до умов якого відповідач зобовязалася повернути наданий кредит, а також сплатити відсотки за користування ним.

Крім того, відповідачка ОСОБА_1 погодилася з представником банку про те, що в рамках вищевказаного договору 11 травня 2012 року їй була видана кредитна картка ГОЛД 55+ SAMDN 52000062688568, 5457092025062484 та з 16 травня 2012 року збільшений кредитний ліміт у розмірі 16 000 гривень, внаслідок чого суд не приймає до уваги при вирішенні спору по суті посилання відповідачки на те, що позивач в обґрунтування позову посилається не на кредитний договір від 03.12.2011 року, а на інший договір, за яким вона здійснювала виплати по погашенню заборгованості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Ч. 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

В сенсі п.1 ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 625 цього кодексу передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. При цьому ст. 599 ЦК України встановлено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до п.1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін.

Відповідно до п.2.1.1.5.5. Умов і правил надання банківських послуг, позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Згідно п.2.1.1.5.6 Умов і правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобовязань за Договором, на вимогу Банку виконати зобовязання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди Банку.

Згідно із п.1.1.1.49 Умов та правил, за користування кредитом, якій наданий позичальнику, при наявності пільгового періоду, позичальник сплачує відсотки за пільговою процентною ставкою (0,01% річних) в рамках встановленого пільгового періоду за кожною платіжною операцією (готівку, безготівкові платежі, операції зі зняття готівки в банкомату або через касу).

Власник карти зобовязаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п.1.1.2.7 Умов та правил надання банківських послуг.

Судом встановлено, що ПАТ «ПриватБанк» свої зобовязання за договором від 03.12.2011 року виконав в повному обсязі, а відповідач, в свою чергу порушив свої зобовязання перед банком, що не заперечувалось відповідачем ОСОБА_1 під час судового розгляду, яка підтвердила факт наявності боргу перед позивачем.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 31 липня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором перед позивачем за сумою наданого кредиту в розмірі 41672,30 гривень, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 14792,0 гривень; заборгованість по процентам за користування кредитом 22924,59 гривень; заборгованість за пенею та комісією 1494,82 гривень, а також відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил штраф (фіксована частина) - 500,00 гривень.; штраф (процентна складова) 1960,59 гривень.

Вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд з урахуванням пояснень відповідачки приходить до наступного висновку з наступних підстав.

Відповідно до ч.1. ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно п.2.1.1.12.6 за користування кредитом та овердрафтом Банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», з розрахунку 360 календарних днів на рік.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що розмір процентної ставки за договором, починаючи з 01.09.2014 року підвищувався до 32,40 відсотків, з 01.04.2015 року до 42,00 відсотків, та станом на 31.07.2016 року розмір заборгованості по процентам становить в сумі - 22924,59 гривень.

Проте таке підвищення процентної ставки не передбачено умовами договору від 03.12.2011 року та не відповідає вимогам Закону.

Зокрема, згідно ч.4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

З умов договору від 03.12.2011 року, укладеного між сторонами, вбачається, що договір є споживчим кредитом.

Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною, як розяснено в листі НБУ від 27 лютого № 18-311/878-3001 щодо застосування вимог законодавства, що регулює кредитні відносини між банком та його клієнтами.

Це підтверджено і п. 1.1.3.2.3. зазначених «Умов надання банківських послуг», відповідно до яких, Банк має право вносити зміни до Правил, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому Банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картрахунку згідно п. 1.1.3.1.9 Договору. Якщо протягом 7 днів Банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Незаконність рішення банку із збільшення процентної ставки можна виявити також при аналізі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Закріплене в договорі право банку змінювати процентну ставку містить у собі явно дискримінаційну умову щодо ОСОБА_1 як споживача. Відповідно ця умова суперечить принципу добросовісності та має наслідком явний та істотний дисбаланс договірних прав за кредитним договором. В свою чергу, всупереч ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Як встановлено судом, листів та довідок про стан рахунку на адресу відповідача направлено не було, жодного доказу на підтвердження повідомлення відповідача про зміни відсотків суду не надано, зокрема, відсутні докази про надання відповідачу виписки по картрахунку з повідомленням про зміну процентної ставки з 32,40% до 42,00%. В умовах не зазначено з якого часу відраховується семиденний термін про повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами договору, що також свідчить про порушення принципу добросовісності.

Суд зазначає, що умови договору про інформування клієнта, зокрема, про зміну процентів за договором, шляхом надання виписки по картрахунку, суперечать вимогам ч. 4 ст.1056-1 ЦК України, яким закріплений обовязок Кредитора, в такому випадку, письмове повідомляти позичальника, та абз.12 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Аналіз зазначених норм свідчить, що інформування позичальника про зміну відсоткової ставки за кредитним договором має бути очевидним і здійсненне у спосіб, який би не викликав сумніву про добросовісне виконання цих приписів Закону з боку Кредитора.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач не був інформований належним чином про збільшення відсотків з 32,40% до 42,00 % за договором взагалі.

Однак при цьому суд вважає, що відповідач погодилася із збільшення відсоткової ставки в розмірі 32,40 %, оскільки ОСОБА_1 було здійснено платежі за користування кредитом та погашення процентів саме за цією ставкою в період з 1.09.2014 року по 12.03.2015 року, що дає суду підставить робити висновок, що відповідачка була проінформована про збільшення відсотків та погодилася з цим, тому суд розраховує заборгованість позивачки по відсоткам по ставці 32,4% з 01.04.2015 року по 31.07.2016 року.

Згідно вимог ч.4 ст.1056-1 ЦК, у разі зміни, зокрема, процентної ставки, в кредитному договорі обовязково встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу.

Приписи в анкеті-заяві про обовязок позивача регулярно знайомитися із змінами «Умов надання банківських послуг» та з змінами «Тарифу банку» в електронному вигляді на сайті банку, не можуть вважатися укладанням між сторонами додаткової угоди до кредитного договору, оскільки відповідно до вимог Цивільного Кодексу, угоди, що виходять за межі дрібно побутових укладаються в письмовій формі. Згідно із статтею 1055 ЦК України кредитні договори укладаються в письмовій формі. Кредитний договір, укладений без додержання умов щодо форми є нікчемними.

Суд також наголошує, що кредитний договір не є договором приєднання, також не є публічним договором, оскільки в кожному конкретному випадку банк може змінити умови договору під конкретні умови кредитування залежно від багатьох обставин, на які не впливає сам позичальник.

Це підтверджується положенням ч.2 ст.1 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 №675-VIII, в якому законодавчо введено положення про незастосування положень щодо публічності електронних договорів, які укладаються шляхом приєднання, до банківських договорів. А також положеннями Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 року №851-IV.

З огляду на наведе суд дійшов висновку, що підвищення процентної ставки до 42,00% за договором від 03.12.2011 року є незаконним та відноситься критично до пояснення представника позивача про те, що відповідачка погодилася на підвищення відсотків до 42%, оскільки з її рахунку було примусово списано двічі в рахунок погашення заборгованості 790,36 гривень 09.045.2015 року та 08.05.2015 року, про що вона знала, оскільки примусове списання не є добровільним волевиявленням щодо здійснення погашення заборгованості, а тому не можна вважати примусове списання з грошового рахунку банком заборгованості діями, які направлені на виконання умов кредитного договору з підвищеною ставкою відсотків, що свідчать про погодження відповідачки із збільшенням відсотків до 42%.

Враховуючи наведене, суд вважає, що за період з 1 квітня 2015 року по 31 липня 2016 року сума нарахованих відсотків підлягає перерахунку за відсотковою ставкою 32,4% за методикою : сума кредиту х 32,4 : 100 : 360 днів х кількість днів прострочки + 51,40 (нараховані на прострочену заборгованість за кредитом проценти), що складає 6499,31 гривень, та з урахування заборгованості у розмірі 1377,41 гривень, яка утворилася на 01.04.2015 року, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого до позову банком, сума заборгованості за процентами складає 7876,72 гривень ( 6499,31 + 1377,41), яка підлягає стягненню з відповідачки, а не 22924,59 гривень, яку просить стягнути з відповідачки позивач, внаслідок чого частково задовольняє позовні вимоги.

Також суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог в частині стягнення штрафів враховуючи нижче наведені норми права.

Так, відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

14 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», в статті 2 якого зазначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

У п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання цього Закону 30 жовтня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 1053-р, яким було затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з п. 20 ч. 1 цього Розпорядження м. Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Проте 05 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1079-р про зупинення дії Розпорядження від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, яке в подальшому постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року було визнано нечинним (справа № 826/18330/14).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом», район проведення антитерористичної операції - це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

За наказом керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07 жовтня 2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визначення такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція і до цього переліку включено м. Маріуполь Маріупольської міської ради.

Згідно даних Лівобережної районної адміністрації м.Маріуполя ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оскільки на теперішній час м. Маріуполь згідно затвердженого переліку є територією, де проводилася антитерористична операція, то визначені Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» тимчасові заходи для забезпечення підтримки осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції, розповсюджуються на відповідача ОСОБА_1 і звільняє її від обов'язку по оплаті штрафів на користь ПАТ «Приват Банк», з урахуванням положень ст.5 ЦК України та ст. 58 Конституції України.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» про стягнення з відповідача штрафів у розмірі 500 гривень та 1960,59 гривень не підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, позивачем були заявлені вимоги про стягнення «пені та комісії в розмірі 1494,82 гривень», проте, виходячи із тарифів та самого розрахунку заборгованості (колонки №№ 13 та 14) вбачається, що ця сума розрахована саме як заборгованість за комісією, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи той факт, що суду не було надано доказів щодо належного виконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору, то суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» про стягнення з відповідача підлягають частковому задоволенню за виключенням нарахованих штрафів, як процентної складової, так і його фіксованої частини, внаслідок чого з відповідача на користь ПАТ КБ «Приват Банк» підлягає стягненню заборгованість за кредитом в сумі 14792,30 гривень, сума заборгованості за процентами 7876,72 гривень, заборгованість за комісією 1494,82 гривень, а всього 24163, 84 копійок гривень.

Крім того, суд приходить до висновку про незастосування до позовних вимог строку позовної давності, про що заявила відповідачка, оскільки відповідно до п.1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років, тому враховуючи, що останній платіж перед зверненням кредитора до суду здійснено 22.01.2015 року в сумі 1000,00 гривень, тому строк позовної давності розпочинається 23.01.2015 року та спливає 23.01.2065 року, та позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідачки в межах строків позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1378,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 213-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № б/н від 03.12.2011 року станом на 31.07.2016 року у розмірі 24163 ( двадцять чотири тисячі сто шістдесят три ) гривень 84 копійок

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» суму судового збору у розмірі 1378,00 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його оголошення або у разі неприсутності сторін під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.О. Костромітіна