Рішення № 64436987, 01.02.2017, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3246/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"01" лютого 2017 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Вуїва О.В., при секретарі Заблоцькій М.М.,

за участю: представників позивачки ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним в якому вказувала, що з 03 грудня 1985 року по 31 жовтня 2000 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

В період шлюбу сторони в порядку приватизації набули в рівних частках (кожен по 1/2 частці) у власність квартиру №9 по вул. Жовтневої революції (після зміни найменування вул. Київська), 229 в м. Вознесенську Миколаївської області.

07 листопада 2000 року сторони в простій письмовій формі уклали між собою договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_3 придбала в ОСОБА_4 належну останньому ? частку квартири №9 по вул. Жовтневої революції (після зміни найменування вул. Київська), 229 в м. Вознесенську Миколаївської області.

Нотаріально договір сторони не посвідчували.

Однак всі істотні умови договору купівлі-продажу були виконані, а саме продавець передав покупцю майно, всю документацію та приналежності речі, а покупець прийняла його та сплатила за нього певну грошову суму, обумовлену сторонами договору.

Оскільки відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, а тому ОСОБА_3 на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України 1963 року просила суд визнати такий договір дійсним.

В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі позивачки, її представники ОСОБА_1, ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, судом про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представники позивачки не заперечували проти такого порядку вирішення справи.

Заслухавши пояснення представників позивачки ОСОБА_1, ОСОБА_2, показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що з 03 грудня 1985 року по 31 жовтня 2000 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу останні в порядку приватизації набули в рівних частках (кожен по 1/2 частці) у власність квартиру №9 по вул. Жовтневої революції (після зміни найменування вул. Київська), 229 в м. Вознесенську Миколаївської області.

З показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 вбачається, що 07 листопада 2000 року ОСОБА_4 в їх присутності отримав від ОСОБА_3 20000 грн. за продаж належної йому ? частки квартири №9 по вул. Жовтневої революції (після зміни найменування вул. Київська), 229 в м. Вознесенську Миколаївської області.

Згідно наявної в матеріалах справи розписки від 07 листопада 2000 року ОСОБА_4 письмово засвідчив факт отримання ним від ОСОБА_3Г 20000 грн. за продаж належної йому ? частки квартири №9 по вул. Жовтневої революції (після зміни найменування вул. Київська), 229 в м. Вознесенську Миколаївської області.

Аналізуючи вимоги сторони позивача суд виходить з наступного.

Згідно ст. 41 ЦК УРСР 1963 року (чинного на час виникнення спірних відносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦК УРСР 1963 року угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Повинні укладатись у письмовій формі:

1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;

2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР;

3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають (ч.ч. 1, 2 ст. 44 ЦК УРСР 1963 року).

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (ч. 1 ст. 45 ЦК УРСР 1963 року).

Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (ст. 46 ЦК УРСР 1963 року).

Згідно ст. 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Як встановлено раніше, договір це дво- або багатостороння угода.

Порядок укладення договору регламентується законом.

Зокрема, згідно ст. 153 ЦК УРСР 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення (ст. 154 ЦК УРСР 1963 року).

Угода купівлі-продажу належить до двосторонніх та оплатних договорів. Істотними умовами такої угоди є предмет договору та його вартість (узгоджена сторонами).

Так, відповідно до ст. 224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Глава 20 ЦК УРСР 1963 року, яка регулювала відносини купівлі-продажу, передбачала особливості його укладення щодо певного виду майна.

Зокрема, згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, що укладається між громадянами, повинен бути нотаріально посвідчений, крім випадків, коли продавець передає покупцеві майно разом з документом про його придбання в торговельній чи іншій організації.

Недодержання цієї вимоги тягне за собою застосування правил, передбачених статтею 48 цього Кодексу (ст. 227-1 ЦК УРСР 1963 року).

Разом з тим глава 20 ЦК УРСР 1963 року не передбачала обовязкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, предметом якого є квартира.

Проте в п. 4 постанови від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (зі змінами) Пленум Верховного Суду України зазначив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114, ЦК).

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч.2 ст.47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Разом з тим в чинній на час розгляду справи постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України зазначив, що не може бути визнаний недійсним (а відповідно й дійсним) правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за усіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо) (п. 8).

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню (п. 13).

Проаналізувавши наявну в матеріалах справи розписку від 07 листопада 2000 року, суд прийшов до висновку, що вказаний документ не можна вважати укладеною між сторонами письмовою угодою купівлі-продажу в розумінні вимог закону.

Зокрема розписка не свідчить про те, що цей документ є договором купівлі-продажу, не містить належної ідентифікації сторін договору, а також необхідної інформації про предмет договору, як істотну умову (технічну характеристику житлового приміщення), не підтверджує перехід (передачу) предмета купівлі-продажу від продавця до покупця, не містить достатню інформацію щодо вартості предмета договору (не зазначено, чи є отримані відповідачем за розпискою кошти саме узгодженою сторонами вартістю належної йому частки квартири, чи є ці кошти остаточним розрахунком за договором).

Розписка не містить підпису обох сторін договору (покупця), що є обов'язковою умовою для визнання договору укладеним.

За встановлених обставин розписка не може вважатися укладеним (письмовим) договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Разом з тим стороною позивача в судовому засіданні не доведено наявність сукупності обставин, передбачених ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року, а саме:

-що розписка на момент її складання підлягала обовязковому нотаріальному посвідченню, не обґрунтовано, чому сторони не здійснили посвідчення вказаного документа одразу після його складання, наявність перешкод для цього;

-не підтверджено факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору;

-не підтверджено ту обставину, що можливість нотаріального посвідчення угоди на час розгляду справи втрачена.

За такого суд не вбачає підстав для задоволення позову.

В силу вимог ст. 88 ЦПК України також не підлягають відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати.

Керуючись ст.ст. 88, 209, 212, 213, 214, 215, 226, 228, 233 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання ним копії рішення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : О.В. Вуїв