Постанова № 64435650, 24.01.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника позивача - ОСОБА_5, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним рішення,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом у порядку статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до ВРЮ, у якому просив визнати незаконним рішення ВРЮ від 18 лютого 2016 року № 383/0/15-16 про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва за порушення присяги (далі - Рішення).

На обґрунтування позову послався на незаконність Рішення, оскільки вважає дії судді ОСОБА_7 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_6 неправомірними і такими, що підривають авторитет правосуддя і судових органів, а отже, є порушенням присяги судді.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 серпня 2016 року відмовив у відкритті провадження.

Ухвалюючи таке рішення, суд зазначив, що згідно з пунктом 1 частини третьої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України, статтями 83, 89, 113, 114 -Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 2453-VI), <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5490/ed_2016_06_08/pravo1/T102453.html?pravo=1> статтями 3, 37 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 22/98-ВР), тому громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати рішення (у цьому випадку ВРЮ) за результатами такого провадження.

Водночас, відмовляючи у відкритті провадження, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що адміністративна процесуальна дієздатність заявника у відносинах щодо вирішення питання дисциплінарної відповідальності судді обмежена (стаття 99 Закону № 2453-VI), <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5490/ed_2016_06_08/pravo1/T102453.html?pravo=1> тому й дійшов висновку про те, що зазначену адміністративну справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 серпня 2016 року, представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, у якій просить скасувати це рішення, а справу направити на новий розгляд. Заявник вважає, що вказана ухвала Вищого адміністративного суду України винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

До заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2016 року (справа № П/800/413/16), якою цей суд відкрив провадження в адміністративній справі у подібних правовідносинах.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заяву про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України та навів доводи на її обґрунтування.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 КАС суд при вирішенні справи керується принципом законності, згідно з яким вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а згідно з частиною першою статті 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Крім того, ухвала суду має відповідати вимогам, встановленим статтею 165 КАС.

Проте оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України вимогам процесуального закону у повній мірі не відповідає.

У рішенні, яке просить переглянути заявник, суд, пославшись на положення Закону № 2453-VI, а саме статей 83, 89, 99, зважив на обставини, що передували поданню заяви, і у підсумку дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 КАС.

Застосування цієї норми пов'язане зі статтею 17 КАС, яка визначає юрисдикцію адміністративних судів, і у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з цієї підстави суд має дійти висновку, що жоден адміністративний суд України не може розглянути справу за поданим позовом. Крім того, суд відповідно до вимог частини шостої статті 109 КАС повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Водночас, мотивуючи ухвалення такого рішення, суд зазначив, що громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати рішення ВРЮ за його результатами.

Таке формулювання свідчить, що, на думку суду, спір у цій справі є адміністративним, проте позивач не має права на звернення до суду за його вирішенням.

Таким чином, суд в ухвалі, яка переглядається, допустив суперечності, що є порушенням статті 165 КАС в поєднанні зі статтею 159 КАС, а Верховний Суд України в межах наданих йому повноважень позбавлений можливості ці порушення усунути, а отже, судове рішення Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2016 року підлягає скасуванню з направленням матеріалів за заявою ОСОБА_6 до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Під час нового розгляду позовної заяви ОСОБА_6 на відповідність вимогам КАС суду необхідно врахувати вищенаведене та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»,

статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву представника ОСОБА_6 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2016 року скасувати, а матеріали за позовною заявою ОСОБА_6 передати до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда