Ухвала суду № 64434982, 26.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2017 року м. Київ К/800/24331/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Борисенко І.В., Бухтіярової І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ Україна» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НАІ Україна» (далі - позивач, ТОВ «НАІ Україна») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) від 05.03.2015 року № 0001492202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що з наданих позивачем первинних документів не можна встановити реальність господарських операцій позивача з контрагентом, оскільки такі містять суттєві недоліки та не у повній мірі відображають зміст, якісні та кількісні показники господарських операцій. Відповідачем доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем подані всі необхідні первинні документи що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «Логан Груп», а тому оскаржуване податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «НАІ Україна» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Логан Груп» за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року, за результатами якої складено акт від 12.02.2015 р. № 143/26-54-22-02/35790017.

У висновках зазначеного акту перевірки відповідачем вказано про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 108421,00 грн., в тому числі за вересень 2014 р. у сумі 108 421,00 грн.

На підставі зазначених висновків відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2015 року № 0001492202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 162631,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 108421,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 54210,50 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПК України (пп. 14.1.181 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Отже, в даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагента послуг за договорами підряду, судовими інстанціями перевірялись фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його контрагента надати обумовлені договорами послуги та товари, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентом з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням, можливість виконати роботи самостійно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «НАІ Україна» (замовник) та ТОВ «Логан Груп» (підрядник) укладено ряд договорів підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, надання послуг зокрема, № 51-08/14 від 26.08.2014 року, № 52-09-14 від 09.09.2014 року, № 53-09-14 від 23.09.2014 року, № 54-09-14 від 24.09.2014 року, № 55-09-14 від 25.09.2014 року, № 56-09-14 від 26.09.2014 року, № 57-09-14 від 29.09.2014 року.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами, позивачем надано копії: податкових накладних, актів здачі-приймання виконаних будівельних робіт довідок про вартість виконаних будівельних робіт та інші документи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання господарських операцій, з чим погоджується і суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

На підтвердження виконання робіт за договорами № 51-08/14 від 26.08.2014 року, № 52-09-14 від 09.09.2014 року, № 53-09-14 від 23.09.2014 року, № 55-09-14 від 25.09.2014 року, № 56-09-14 від 26.09.2014 року позивачем не надано доказів передачі майданчиків для виконання обумовленого договорами фронту робіт; доказів прийняття в експлуатацію зовнішніх мереж; доказів розрахунків між сторонами.

Крім того, договором № 53-09-14 від 23.09.2014 року передбачено, що роботи виконуються лише частково з матеріалів підрядника, тобто інша частина має бути придбана замовником та передана підряднику. Однак, доказів придбання матеріалів для виконання робіт, обумовлених договором, та їх передачу підряднику матеріали справи не містять та позивачем таких не надано.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм матеріального права та встановлених обставин, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання господарських операцій, такі не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про нереальний характер господарських операцій, та виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Таким чином, вищевказані первинні документи, які засвідчують певні юридичні факти, не містять підтвердження реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Логан Груп».

Судами попередніх інстанцій не встановлено наявності у контрагента позивача по вищевказаному договору власних або орендованих офісних та складських приміщень, власних, орендованих або залучених транспортних засобів, трудових ресурсів необхідних для здійснення звичайної господарської діяльності та, зокрема, для виконання спірних господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для наявності результатів відповідної господарської діяльності.

Крім того, відсутність платіжних доручень чи інших доказів розрахунків між сторонами за спірними операціями також свідчить про відсутність реальності господарських операцій, оскільки відсутній рух активів та відсутня зміна майнового стану між учасниками господарської операції.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанції, що відповідачем належним чином підтверджено, що контрагент позивача по господарським операціям не мав можливості забезпечити виконання укладених з позивачем договорів, господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які б у повній мірі відображати зміст господарської операції та її вартісні показники, а тому у позивача були відсутні підстави відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку та податкове повідомлення-рішення відповідача від 06.03.2015 року № 0001492205 винесено правомірно.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ Україна» залишити без задоволення, а постанову постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року у справі № 826/11809/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

І.В. Борисенко

І.О. Бухтіярова